Був вже кінець зими. У війська Великої Мами були важкі часи. Бо довелося відступити, покинути Шостку та Ямпіль. Залишалася вузенька смуга землі, на якій вони ще були господарями, але та смужка танула, як сніг у березні. Не вистачало зброї, набоїв, а головне – їжі. Вже другий місяць навіть тим, хто був на передовій, видавали по пів-буханця хліба і п'ять шматочків рафінаду. Солдати хиталися від слабкості і часто хворіли. Захворів і Чересчуров. Він схуд і осунувся. Сидів у холодному "Луазі", який віз його на позиції. Шепотів "Велика Мама!". Останнім часом він шепотів це все частіше. Бо хотів їсти. Шлунок зводило, різало залізом, хотілося скавчати. Кілька разів Чересчурову пропонували м'ясо дичини, яку іноді вдавалося вполювати. Але він відмовлявся. Бо не міг їсти м'ясо тоді, коли Велика Мама харчувалася трьома картоплинами на день. І в голоді вона була зі своїм народом.
- Зупини тут. Далі піду пішки. – наказав Чересчуров водієві. Ворог міг зреагувати на звуки двигуна і накрити їх з гармат.
Чересчуров пішов, спочатку швидко, але за кілька десятків метрів стомився. Снігу було багато, він в'язав ноги не гірше, аніж мотузки. Добре ще, хоч Чересчуров залишив в машині автомат та гранати. Пістолет і то йому здавався важким. Ще метри, у Чересчурова почало паморочитися в голові, але він зміг примусити себе йти далі. головне не зупинитися тут, на морозі. Треба дійти до бліндажа, де сидить Миколаїч і там вже трохи перепочити.
Нарешті окоп. Чересчуров падає в нього, ледь підводиться, іде повз бійців. Худих, зі зчорнілими обличчями, з шиями, з яких повипиналися жили. Один з бійців хапає Чересчурова за плече.
- Ти привіз їжу?
Чересчуров мовчить.
- Ти привіз нам їжу! – кричить боєць. – Ми голодні! Ми вмираємо у цьому окопі! Ось там! – він киває у сторону ворога. – Там все є! Вони жеруть м'ясо! Навіть не консерви! А курячі ноги! Смажені курячі ноги! Жеруть і кидають нам недоїдки! І вже кілька хлопців, загинуло, коли лазило за тими кістками! Ти розумієш! Ти нічого не розумієш, поки ви там в тилу біситися з жиру, ми тут гинемо! Гинемо, розумієш?
- Розумію. – тихо відповідає Чересчуров.
- Ти привіз нам м'яса? Тиловий щур, ти привіз нам м'яса?
Чересчуров дивиться в очі цьому знесиленому хлопцю. Він відчуває у повітрі вибух, відчуває, що ситуація на грані. Що зараз багато хто підтримають бунтівника. І буде кінець. Бо сил немає і якщо фронт прорвуть тут, закривати дірку буде нічим. Народ Великої Мами загине. Велика справа може пропасти через дріб'язок. Чересчуров шепоче про себе "Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!" і посміхається.
- Чому ти посміхаєшся! Ти привіз м'ясо? – кричить солдат.
- Привіз. – каже Чересчуров. Всі здивовано дивляться на нього.
- Я привіз трохи м'яса. Вибач, що небагато. Якби ще місяць тому, чи два. Тоді я важив сто кілограмів, а зараз – якихось сімдесят. Але все одне, у мене є м'ясо. Для тебе. – посміхається Чересчуров.
Розстьобує кожух, рве з штанів сорочку, хапає рукою свій живіт, що висить порожньою шкірою, щупає його.
- Ні, тут немає м’яса. Але ось тут ще щось залишилося. Навіть у самих худорлявих щось є на сідницях. Так же? – питає Чересчуров і дістає ніж. Приспускає штани, це легко, бо вони тримаються лише на ремені, розстебни який і все. Бере лівою рукою себе за сідницю. Правою, в якій ніж, починає різати. Виступає кров. Чересчуров ріже себе, він зціпив зуби і мовчить. Відрізає шматок м'яса з власної сідниці. Кладе в сніг біля солдата.
- Ось, приготуйте йому це м'ясо. – тихо каже Чересчуров. - Хай поїсть. Якщо комусь ще треба, кажіть. В мене ще є трохи. Не соромтеся. І не давайте відчаю зацарювати у своєму серці. Коли важко, коли здається, що вся чорнота стулилася муром навколо вас, повторюйте "Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!". Повторюйте кожної хвилини. Не просто ворушіть губами, а повторюйте серцем. В кожне слово вкладайте всю вашу любов і вдячність до Великої Мами! Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!
Услід за Чересчуровим це починають повторювати і інші. Він накульгує до бліндажа Миколаїча. Боєць, як вимагав м'яса, кидається Чересчурову в ноги.
- Вибач! Вибач! Слабкий я! Голод! Голод у всьому винний! – кричить він і цілує чоботи Чересчурова.
- Не в мене проси вибачення, а в Великої Мами. Бо я – ніхто, а Вона – Все. Проси вибачення в неї, проси сил, проси наснаги і ми переможемо. – каже Чересчуров. Сновигає до бліндажа. Там вже чекає Миколаїч.
Він обробляє Чересчурову рану, бо ж лікарів чи медсестер немає.
- Ти божевільний. – каже Миколаїч.
- Він попросив м'яса і я дав йому м’яса. – каже Чересчуров.
- Люди знесилені. Твого сьогоднішнього подвигу вистачить на день чи два. А що далі?
- Далі ми переможемо.
- Як? В нас немає резервів, немає нічого! Ані людей, ані техніки, ані їжі! – стогне Миколаїч.
- Ти зневірився?
- Майже. Я заморився. В мене не вистачає сил. – каже Миколаїч. В його очах сльози.
- Це погано. Якщо в тебе, у самого Миколаїча, який з першого дня поруч з Великою Мамою, немає сил, то що казати про інших. – відповідає Чересчуров, який натягує на себе штани.
- Ми програли, Славку, ми програли. – шепоче Миколаїч.
- Ми не можемо програти. Бо з нами Велика Мама. – впевнено каже Чересчуров.
- Вона просто жінка, вона ...
- Мовчи! Зараз ти можеш сказати про Велику Маму щось таке, що я не зможу тобі пробачити. То краще мовчи. – говорить Чересчуров.
- Я мовчу. Я буду мовчати. Я краще пущу собі кулю в лоб, аніж здамся.
- Пусти кулю у ворога і перемагай у славу Великої Мами.
- В нас не залишилося сил. Армія того і не веде наступу, що чекає. Залишилося трошки і вони візьмуть нас майже без опору. Розумієш?
- Велика Мама каже, що ми переможемо.
- Звідки вона знає?
- Вона все знає.
- Як ми переможемо, як? – кричить Миколаїч.
Чересчуров мовчки дивиться на нього. Щось розмірковує.
- Дай мені автомат.
- Навіщо?
- Дай автомат.
Миколаїч дивиться в очі Чересчурова.
- Не роби дурниць. Ти хворий. В тебе температура, ти втратив багато крові, тобі треба відпочити!
Чересчуров перехиляється через стіл з мапою, бере автомат сам. Йде з бліндажу.
- Що ти надумав? – кричить Миколаїч.
Чересчуров не відповідає. Іде по окопу. Зупиняється біля першого бійця.
- Допоможи.
Той не розуміє, перелякано дивиться на Чересчурова.
- Допоможи вилізти.
- Славко, не треба! – благає Миколаїч.
Хлопець підсаджує Чересчурова і той вилазить з окопу. Піднімає автомат. Тиша. Всі дивляться на нього. Він робить крок. Провалюється в сніг. Майже по пояс. Робить ще крок. Важко. Він знає, що це буде найважча хода в його житті. Але він знає, що повинен пройти її. І він іде.
- Велика Мама, заступниця народу! Вона піднялася проти Жаби! Вона відкинула гидоту якого! Вона сказала, що треба покласти край, щоб чудовисько це пило кров українську! – кричить Чересчуров.
- Славку, повернися, вони вб'ють тебе. – благає позаду Миколаїч.
Чересчуров, наче, нічого не чує, втопає у снігу, але йде. Він знає, що не можна впасти. Не можна впасти, бо він не підніметься, але головніше, що не можна впасти, бо він каже такі важливі речі, що повинен міцно триматися на ногах. Перед очима мигкотить, але Чересчуров стискує руку на автоматі, який здається таким важким.
- Велика Мама за слабких! Велика Мама за бідних! Велика Мама за нещасних та покинутих! Велика Мама за народ! То ми з нею! А з ким ви? – кричить Чересчуров.
З ворожих окопів його роздивляються у бінокль.
- Не стріляти! – кричить якійсь полковник.
- Чому?
- Це Чересчуров! Той сучонок з прокуратури, єдиний, кого Велика Сучка залишила живим. Потім він підбив два наші танки, а потім розстріляв сімдесят полонених зі спецназу МВС!
- То його треба прибрати! Я тримаю його на мушці!
- Ні!
- Чому ні? Він вбив наших!
- Він вбив ментів! Ніколи не любив ментів. До того ж, його краще узяти в полон. Кажуть, що він зараз один з самих наближених до Великої Сучки. Не стріляти! Візьмемо у полон!
- За кого ви проливаєте тут свою кров? – кричить Чересчуров. - За тих, хто в Києві їздить на дорогих машинах, хто тринькає тисячами в розкішних ресторанах, хто замовляє по десять проституток на ніч? Вам треба захистити їх? Прикрити своїми тілами тих, хто грабує вас і ваших батьків? Чому не вони тут? Володарі заводів, земель та будинків, чому не вони тут, а ви? Прості хлопці з нормальних сімей, яких погнали сюди, щоб битися з такими ж самими хлопцями! Я скажу вам, чому! Тому, що в них є гроші! Вони можуть купити собі все! Вони купили вже все! Вашу країну, ваших батьків, ваших сестер і братів, вони купили ваше життя і зараз розраховуються вами! Вони хочуть вашими тілами, вашої кров'ю завалити полум'я справедливості, яке розпалила Велика Мама вогнем свого вселюблячого серця! Вона сказала – "Ні - Жабі!" і Жаба злякалася. Та Жаба, що сидить у Києві і головує всіма кровоїдами країни! Здригнулася Жаба і кинула на смерть вас! Тих, кого гнобила і принижувала! Тих, чию кров пила і реготала від власної безкарності! Прокиньтеся!
Чересчуров важко дихає. Серце виплигує з грудей. Повітря крижаною грудкою стає у горлі. Важко дихати, важко йти, важко тримати автомат, важко волати, важко жити, але він знає, що повинен. Бо зараз вирішується бути, чи ні. І він повинен перемогти! Повинен, хоч би там що не було!
- От, блять, пиздюк. Як же заливає гарно, соловей прямо. – каже полковник, який посміхається і дивиться на Чересчурова у бінокль.
- Треба вбити його, він капає на мозги! – шепоче офіцер з гвинтівкою, що лежить поруч.
- Ні, ми візьмемо його у полон. Подивишся, за цього покидька дадуть орден. – посміхається полковник.
Дивиться, як важко проривається Чересчуров через сніг, здається, що ось-ось він зупиниться і впаде. Але він робить крок за кроком.
- Подумайте, навіщо ви тут? Подумайте, кому служите! Вони кажуть, що дають вам їжу та одяг! Вони обіцяють великі гроші! Але чи отримували ви їх! Вам кажуть, що після війни, все буде після війни! Але я розповім вам, що буде після війни! У вас заберуть зброю і розвезуть по домам! Славних захисників Жаби, вас розвезуть і забудуть, що ви є! А якщо ви насмілитесь чогось вимагати, то вони пошлють на вас ОМОН! І він буде пиздити вас, бо ви ніхто в цій країні! Ви – непотріб, сміття, те, по чому ходять і чим користуються господарі життя! Білозубі та загорілі наркомани, що бісяться з жиру десь в Києві, поки ви гинете тут за їх! Вам потрібно це? Ви хочете цього?
Чересчуров дереться через сніг. Він пройшов вже половину відстані між окопами. Він знесилений, здається, що він би зрадів зараз пострілу, який би припинив ці муки. Але пострілу немає. Урядові солдати сидять в окопах і дивляться на людину, що кричить і лізе в снігу, тримаючи над головою автомат. Солдати переглядаються. Бо ж ця людина каже правду. Правду, про яку вони не думали, правду, яку вони знали і раніше, але замислилися над якою тільки зараз. Ось цей чоловік іде і він не боїться померти. Хіба хтось з їх офіцерів був здатний на таке? Ні, у них дачі, коханки, ліві заробітки і ще багато чого, що вони не можуть покинути. То сидять подалі від передової, у теплих вагонах на колесах, де є, навіть, ванни і ліжка! А вони ось сидять у снігу, ризикуючи кожної миті отримати куля. Завтра ж наступ, завтра прийдеться підніматися і йти на ворогів. Хоча, які вороги? Звичайні люди, такі ж самі.
- Вам кажуть, що залишилося трохи! – кричить Чересчуров. - Що ось-ось і ви переможете! Переможете ви! Але перемогу будуть розподіляти інші! Ті, яким плювати на вашу кров і на ваше життя, плювати на вас! Ви ж були в Києві, маршували вулицями міста і бачили погляди презирства, які на вас кидали розкішні та успішні, у дорогих машинах, модному одязі, господарі життя! Ось за кого, ви помираєте тут! Ось за кого вбиваєте синів Великої Мами! Щоб якийсь наркоман і підор у Києві міг купити собі нову сорочку чи чергову машину, чи поїхати в Париж або на південні острови! Їм начхати на вас! А Велика Мама завжди перебуває зі своїм народом! У горі та радості. Зараз вона їсть по картоплині в день. Ми ладні віддати їй все, але вона каже, що не може їсти тоді, коли діти її голодують! Вона плаче над кожним загиблим! Кожного цілує в чоло, кожного проводить у рай, бо ті, хто загинув за Велику Маму, йдуть прямо у рай! Ми - діти, а ви - сироти! Сироти, яких вигнано на вулицю вмирати, щоб комусь у Києві жилося ще жирніше! То кидайте Жабу, йдіть до нас, любові Великої Мами вистачить на всіх! Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!
Хрипким, тремтячим голосом Чересчуров волає та іде. Він вже поблизу окопів, всі бачать його почорніле обличчя, його палаючі очі, його розкритий рот.
- Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама! – вкладає в крик останні сили Чересчуров.
- Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама! – спочатку несміливо починають повторювати в окопах.
- Що за хуйня, а ну мовчати! – кричить полковник.
- Це не хуйня, це діти Великої Мами! – волає Чересчуров, який відчуває, що зараз, зараз все відбудеться. Ще крок, ще крок, він рве сніг, як голодний рве шматок хліба. – Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!
- Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама! – вже сміливо кричать окопи.
- Мовчати! – кричить полковник. – Пристрелити його! – вказує він на Чересчурова.
Але офіцер, який поруч, кидає гвинтівку в сніг. Він бачить скільки стволів з окопів направлено на них. І він розуміє, що будь-який інший рух, був би смертельним.
- Велика Мама! Велика Мама! – починає повторювати офіцер.
- Блять! – кричить полковник. Він вже все зрозумів. Він плигає через окоп, біжить до кущів, де схований його джип. Постріл. Полковник падає в сніг. Чересчуров опускає автомат.
- Коли люди кажуть "Велика Мама", не можна лаятися. Не можна.
Автомат Чересчурова падає в сніг, він відчуває, як його ноги тремтять, наче в новонародженого телятка. Він сам падає в сніг. Хрипить: Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!
І всі повторюють це, всі скандують "Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!".
- Віднесіть вашим братам їжі. Потурбуйтеся про них. – шепоче Чересчуров і непритомніє.
Інтерв'ю
- Добрий день! Це програма "Життя по-справжньому", найкраще з того, що ви бачили! Я Жорж Бураченко і сьогодні я розповім вам про Славка Чересчурова, колишнього робітники прокуратури, який став одним з чільних керівників повстанського угруповання "Військо Великої Мами"! Ніхто з Війська ще жодного разу не давав інтерв'ю. То ми перші! "Життя по-справжньому!" – завжди перші, завжди найцікавіші! "Життя по-справжньому!" - ми вам дамо життя! – кричить на камеру Жорж Бураченко.
Потім показують Чересчурова. Він в камуфляжі, трохи погладшав, виглядає не таким змореним. У волоссі сивина.
- Полковнику, як сталося, що робітник прокуратури став повстанцем? – питає Жорж.
- Дивом. Справжнім дивом. Я жив бляддю, звичайний прокурорський мудак, випадково потрапив до Великої Мами і зрозумів, що мушу бути людиною.
- Зараз по телебаченню йде багато сюжетів про вас, полковнику. Різні люди розповідають, як ви вимагали з них гроші, били, катували, примушували займатися сексом, ще багато чого. Це правда?
- Думають, що більшість з тих людей – то підсадні вутки прокуратури. Але так, я робив багато чого поганого. Я був покидьком і негідником. Та мало хто, робив по-іншому. Люди йдуть в прокуратуру, щоб зробити кар'єру та задовольнити жагу влади.
- Влада? Хіба у прокурора велика влада?
- Велика. Можу порушити кримінальну справу, можу – ні. Можу посадити людину за грати. Може не давати їй займатися бізнесом, можу катувати і грабувати. Майже бог. Хоча скоріше чорт. Жалкий, смердячий, огидний, але владний.
- І як сталося переродження?
- В одну мить. Нас послали воювати проти Великої Мами, ми потрапили в засідку і полон. Я лежав у багнюці і зненацька зрозумів, що я брудніший за багнюку. Що ось зараз мене уб'ють і залишаться за мною лише негідництво і бруд. Лайно залишиться. А потім я побачив Велику Маму, почув її слова і зрозумів, що це мій шанс на порятунок. Служити їй, проливати кров за неї і потроху становиться людиною. З Великою Мамою не можна залишатися бляддю. Вона свята.
- Кажуть, що вона – звичайна селянка.
- А хіба Ісус не був сином теслі?
- Ого! Не боїтесь, що за такі слова вас відлучать від церкви. Багато хто вважає, що ви секта.
- Ми народ.
- Що для вас Велика Мама – богиня.
- Велика Мама для нас – Велика Мама.
- А ваша мама не ображається, що у вас тепер є інша мама?
- У кожної людини є батьківщина, той будинок, вулиця, чи містечко, в яких він народився і зростав. А є ще і Батьківщина. Твоя країна. Ось так само і з мамою та Великою Мамою.
- Добре, розкажіть про той випадок з м'ясом.
- Який випадок?
- Кажуть, що ви відрізали з себе шматок, щоб нагодувати своїх солдатів.
- Так, було таке.
- І нагодували одним шматком п’ять тисяч?
- Тоді нас було дуже мало. Рахунок йшов на сотні. І солдат, який просив їсти м'ясо, не з'їв його, він попросив вибачення. Він був зголоднілий, то були важкі часи.
- А ота ваша хода до ворожих окопів. Є її запис, зроблений на мобільний телефон. Це вражає, але багато хто каже, що ви божевільний.
- Коли я катував людей, коли ламав їх і займався здирництвом, ніхто такого не казав. Зараз я ладен віддати життя за Велику Маму і мене звуть божевільним. То хто божевільний, я чи ті, хто таке каже?
- Розкажи, як ви перемогли електронних ведмедів?
- Звичайних ведмедів. З електроніки у них був тільки чип в головах, якими їх контролювали. А так звичайнісінькі ведмеді. Вони з'явилися десь наприкінці березня, коли урядові війська пішли в черговий наступ на Шостку. Їх було багато, вони виходили з лісів і вбивали усіх, на кого натрапляли. Щоб вбити ведмедя, треба було розстріляти його з крупнокаліберного кулемета. У нас такі були, але набоїв – нестача. Ми дуже потерпали від тих клятих ведмідь, один мене поранив.
Чересчуров показує глибокий шрам на руці.
- Нічого собі! А як ви примудрилися вижити після такої близької зустрічі з ведмедем?
- В мене була граната. Я засунув її в пащу звіру, а сам впав на землю. Пощастило, що ведмідь здивувався гранаті. У нього було кілька секунд, щоб вбити мене, але він жував гранату.
- То ви так усіх їх перебили?
- Частково так, частково з гранатометів чи кулеметів. А потім наші хлопці з радіо-електронної розвідки спромоглися розкодувати їх мережу зв'язку. Ми змогли давати ведмедям команди. Наказали вбивати один одного. І за кілька годин вони це й зробили.
- Звідки взагалі узялися ці ведмеді?
- Думаю, що хтось освоював кошти на боротьбу з Великою Мамою. Купили десь ведмедів, всадили чіпи і послали воювати.
- Кажуть, що ведмеді були з Росії?
- Ну а де ще ж узяти стільки ведмедів? На чіпах, що стояли у мозку, було написано, що вони виготовлені в Челябінську.
- Але Росія відкидає звинувачення у поставках ведмедів.
- Коли нас бомбували літаки, які прилітали з півночі, Росія теж відкидала. Але у нас на північ аж до Мурманська тільки Росія!
- Але дехто каже, що Велика Мама – то агент Росії.
- Бий в пику тих, хто таке каже, бо вони зухвалі брехуни. З Росії приїздили якісь гебешники, але Велика Мама подивилася їм в очі і наказала вбити. Ось стільки було лайна в їх очах!
- Що ви будете робити далі?
- Що скаже Велика Мама.
- Кажуть, що ви будете намагатися узяти Київ.
- Велика Мама поки не давала таких наказів.
- Але якщо дасть, то ви підете на столицю?
- Звісно, підемо. Слово Великої Мами для нас закон.
- Не боїтеся, що після цих слів війна почнеться знову?
- Я не боюся нічого. Я син Великої Мами.
- Чому вона вбиває усіх прокурорів? Ну, окрім вас.
- Вони образили її. Хотіли забрати земельну ділянку в зручному місці. Але платити не хотіли, бо кожен прокурор вважає, що платять тільки лохи. Вони кинули її до тюрми, вимагали переписати землю, катували. Коли вона не погодилася, просто підробили документи, а її викинули. Після цього Велика Мама не може терпіти прокурорів. Вона каже, що пожежного інспектора можна навчити тушити пожежі, санітарного лікаря – мити поли, митника – керувати автомобілем, податківця – стати бухгалтером, навіть головного архітектора можна перекувати і навчити класти цеглу. Тільки прокурори не здатні робити щось інше, аніж катувати людей. То Велика Мама віддала наказ не залишати прокурорів. Я єдиний, хто став виключенням із цього правила.
- Жорстокого правила.
- Спитайте у людей, чи хтось ллє сльози за прокурорами.
- Це був проект "Жорстока країна" у передачі "Життя по-справжньому!", найпопулярнішій передачі Східної Європи! Нас дивляться уже сорока двох країнах світу! "Життя по-справжньому!", ми не вигадуємо, ми знаходимо! "Життя по-справжньому!" – справжнє життя! З вами був Жорж Бураченко, до зустрічі наступного тижня!
Жорж посміхається, потім опускає мікрофон.
- Все, записано, дякую. Зараз ми трохи тут попрацюємо, бо нам треба терміново зробити сюжет. Прямий ефір через дві години. Добре?
- Робіть. – Чересчуров посміхається. Дивиться на камери, телевізори, купу всілякого обладнання. Жорж і його команда працюють, монтують сюжет, Чересчуров дивиться на себе. Він собі байдужий. Коли помічає на одному з телевізорів дівчину.
- А що це?
- Де?
- Ось. – Чересчуров вказує на телевізор.
- Це прогноз погоди на "Сьомому". Вам поставити, щось інше?
- Ні, не треба, послухаю яка буде погода.
- Так звуку ж немає.
- Я читаю по губах. – каже Чересчуров.
Жорж дивиться на нього з ще більшою повагою, потім повертається до сюжету. Ніхто не помічає як жадібно слідкує Чересчуров за кожним рухом дівчини, що на екрані показую то на атмосферні фронти, то на вітер, то на цифри температур. Худенька білявочка у сірій сукні з білим ремінцем і квіткою біля шиї. Вона легко плигає по студії, розкриває рот, нечутно говорить. З'являється титр, що її звуть Б'янка Мірош.
Чересчуров виходить з кімнати, коли після погоди починається реклама. Трохи розгублений іде по штабу, колишній школі у напівзруйнованій Шостці, яку вони знов повернули до влади Великої Мами. Шепоче "Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!", щоб збити настрій.
Командировка у Київ
- Пане полковнику? – вклоняється у поклоні Миколаїч.
- Миколаїч, я ж казав, що б ти звав мене Славком. – дратується Чересчуров.
- Та як же, по телевізору показували, звали тільки полковником! І ми, Химко, люди! Теж будемо звати полковником! – регоче Миколаїч.
- Кажи чого прийшов?
- Дичина у нас, пане полковнику.
- Яка дичина?
- Ось бачиш, уже звик, пане полковнику. – єхидно всміхається Миколаїч.
- Та називай, як хочеш! Про справу кажи! – намагається бути спокійним Чересчуров.
- На вулицю пішли.
- Пішли.
Коридор, сходи, ґанок, біля якого стоять три великі чорні позашляховики.
- Це ще що таке? – дивується Чересчуров.
- "Пради", пане полковнику, новенькі "Пради".
- Ти що, пограбував автосалон?
- Ні, самі приїхали. Хлопці, покажіть!
Люди Миколаїча витягають кількох молодиків у чорному. Зв'язаних, кидають на асфальт. Поруч кладуть снайперські гвинтівки.
- І що це таке?
- Тебе приїхали вбивати, пане полковнику.
- Мене?
- Тебе і Велику Маму. За тебе їм обіцяли мільйон, за неї п'ять. Навіть не баксів – євро. Ось хлопці і вирішили попрацювати. Професійні кілери. Така собі банда в одинадцять душ.
- Всіх узяли?
- Всіх. Кого мертвим, кого живим, але всіх. Хоча випадково знайшли. Вони дорогу сплутали і нарвалися на блокпост. Аби їхали по мапі, то доїхали б. Добре підготувалися. – Миколаїч тримає в руках мапу. Веде пальцем по лінії.
- Посилити охорону Великої Мами! – командує Чересчуров.
- Твою теж, пане полковник.
- До мене хай тільки полізуть!
- Твою теж. – твердо каже Миколаїч. – Ось ці хлопці будуть з тобою. І їзди не на якомусь "Луазі", а на цих "Прадах".
- Я не можу.
- Ти повинен.
- Машини віддати Великій Мамі.
- Велика Мама буде їздити на панцирнику. Це і безпечніше і поспішати їй не треба. А ти мусиш їздити на "Прадах" і з охороною.
- Це хибний шлях, Миколаїч.
- Місяць чи два, поки не закриємо всі дірки у фронті. Ще раз повторюю – ти потрібен Великій Мамі живим.
- Добре, місяць.
Кілерів уводять за будівлю, чути постріли. Зброю уносять на склад. Наступного дня Чересчуров з охороною їде на "Прадах". Дивиться на маленькій телевізор, вмонтований в панель. Там погане зображення. Майже нічого не видно.
- На пагорб давай! – командує Чересчуров.
Їдуть на пагорб. Зупиняються там. Зображення краще. Реклама, а потім знову погода. Чересчуров дивиться на дівчину.
Через тиждень знов. І через місяць. Чересчуров нервує. Погода закінчується, йде реклама. Дивиться кудись.
- Завтра поїдемо в Київ. – говорить тихо.
- В Київ?
- Так. Але нікому ані слова.
- Звичайно.
Зранку два позашляховика вже мчать на Київ. Минають блокпости, виїздять на територію уряду. Охоронці стискають зброю.
- Спокійно, у нас такі номера, що ніхто не зупинить. – каже Чересчуров. Він щасливо посміхається. Бере мобілку.
- Алло, Жорж? Це полковник. Так, полковник. Слухай, можна попрохати тебе про одну річ? Дізнайся коли працює Б'янка Мірош, вона ведуча погоди на "7-му". Якщо сьогодні не працює, то дізнайся, де живе. Добре? Дякую, Жорже.
Машини мчать далі, охорона не задає дурних питань, що і до чого. Вони звикли виконувати накази. В Київ, значить в Київ. Тим більше, що Чересчуров, такий злий останні дні, зараз посміхається, навіть щось наспівувати став.
- Так, слухаю. Сьогодні працює. А де? Кузня? А завод, дев'ятий поверх. Дякую, Жорже.
Навіщо це мені потрібно? Хочу послати їй букет квітів, дуже вже вона точно розповідає про погоду.
Чересчуров вмикає телевізор, там випуски погоди у запису. Один за одним. Всі з той Б'янкою. Охоронці трохи котирують на неї. Непогана дівчина, але на їх смак занадто худорлява. Плечі гостренькі, ключиці випинаються. Але ж бачиш як, аж у Київ поїхав за нею. Чересчуров не відводить очей від екрану, іноді чомусь цілує собі ліву руку біля плеча.
Машини жадібно ковтають кілометри, ось вже Бровари, ось Лівий берег, ось Дніпро.
- Пригальмуй, хочу на річку подивитися. – каже Чересчуров. Машини починають ледь повзти, але ніхто в їх бік і не посигналить. Вони виглядають так, що їх краще не зачіпати.
Нарешті проїхали міст, ось вже женуть по Києву. Шукають потрібну адресу, зупиняються біля багатоповерхівки, за якою заводські корпуси.
- Тут. Пішли.
Виходять з машин, всередині два охоронця. Бачать автомати і гепаються на підлогу.
- Двоє тут, один біля ліфту, інші за мною. О, Жорже, а ти що тут робиш?
В коридорі стоїть Бураченко і оператор.
- Ми вирішили, що церемонія вручення квітів у виконанні пана полковника варта того, щоб її зняти. Ви ж не проти?
- Ну, добре, поїхали.
Їдуть у ліфті, усі трохи нервують, що ось зараз відбудеться щось погане, тільки Чересчуров спокійно посміхається. Виходять на дев'ятому поверсі, знову охоронці і знову на підлозі. Показують, де студія погоди. Чересчуров заходить першим, бачить дівчину, що метушиться біля пустої стіни.
- Ти диви! Ані атмосферних фронтів, ані позначок дощу чи сонця! Як же вони це все потім домальовувають?
Оператор здивовано дивиться на Чересчурова, якийсь хлопець махає рукою, щоб виходили і швидше. Та Чересчуров не помічає його, йде прямо до неї. Хлопець, він, мабуть, керує зйомками, стає на шляху у Чересчурова.
- Хто ви такий, що ви роби...
Чересчуров непомітно б'є по яйцям і хлопець падає на підлогу. Чересчуров переступає через нього і поспішає до ведучої. Дівчина перелякана, ще щось балакає про погоду, коли Чересчуров уже поруч.
- Ось і я, моя принцесо. Я за тобою, моє сонечко.
Цілує її, дівчина від переляку тремтить і продовжує щось белькотати про циклони. Чересчуров легко підхоплює ведучу, обережно кладе її на плече, цілує у задок.
- Я так і думав, що ти смачненька.
Чересчуров робить рух плечем.
- Невеликі незручності, вибач, це тимчасово.
Виходить з погодної студії.
- Де у вас тут прямий ефір?
Йому показують. Чересчуров іде туди. По каналу вже пішли чутки, що відбувається щось незрозуміле, але поява Чересчурова з автоматом в одній руці і ведучою погоди на плечі викликає у ведучого ступор.
- Камери на мене! – командує Чересчуров і камери слухняно повертаються до нього, як соняшники до сонця. – Велика Мама переможе! Ті хто підуть проти неї – загинуть! Ті, хто буде з неї, будуть всиновлені, наділені її любов'ю та ласкою! Скоро ми будемо в Києві і хай тремтять ті, хто прислуговує Жабі, хто п'є українську кров і регоче від задоволення! Вирвані будуть їх язики, перерізані горлянки і вільний народ Великої Мами буде танцювати на тілах мерзотників! Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама!
Чересчуров виходить зі студії, попереду біжить оператор Жоржа, сам Бураченко поруч.
- Полковнику, навіщо треба було викрадати цю дівчину?
- Народу Великої Мами потрібно знати про погоду. Ця красуня вміє розповідати про погоду, як ніхто інший.
- Не боїшся, що це викрадання будуть використовувати як доказ того, що ви бандити і дикуни?
- Про нас брешуть, що ми їмо полонених, руйнуємо церкви, вклоняємося Великій Мамі замість бога і ще багато якого бруду. Якщо вони хочуть нас обісрати, нехай наберуть у рот гівна і плюються.
Вже їдуть в ліфті.
- Не боїтесь, що буде погоня? Вас же не випустять просто так з Києва.
- Я солдат. І мої люди - солдати. Якщо хтось схоче зупинити нас, нехай спробує це зробити.
Виходять з приміщення, сідають в "Пради".
- Полковнику, а можна і ми з вами? Хоча б виїдемо за Київ. – питає Жорж.
- Ні. Тут не має місця. – Чересчуров не хоче, щоб його хтось заважав спілкуватися з ведучою.
- Тоді ми поїдемо за вами.
- Та будь ласка.
Машини зриваються з місця. Чересчуров цілує ведучу в губи. Дістає дві чарочки, пляшку коньяку і блюдечко з ананасами.
- Принцесо, я так довго чекав цієї миті! Давай вип'ємо за зустріч.
Дівчина бере чарку і випиває.
- Спробуй ананас – найкраща закуска під коньяк. – посміхається Чересчуров. Знову цілує її, хапає за плечі. – Вони такі ж гостренькі, як я і думав! Дивися, що у мене є!
Чересчуров знімає куртку, потім майку.
- Дивися! – Чересчуров показує на ліву руку біля плеча. Там татуїровка обличчя ведучої. – Знаєш для чого я її зробив?
Дівчина киває головою, що ні. Вона збентежена, вона мовчить, потім наливає ще коньяку.
- Ага, давай ще вип'ємо. Я хотів зробити твій портрет на груді, біля серця. Але в мене волосата грудь, ти б там виглядала погано. То я придумав на руці. Тим більше, що на руці я зміг би цілувати тебе. Ось так!
Чересчуров піднімає руку і цілує портрет ведучої.
- Я міг тебе цілувати скільки хочеш, моя принцесо! Але ось ти поруч зі мною! Жива і довершена.
Випивають. Чересчуров прибирає чарки, починає цілувати дівчину.
- В тебе цицьки, як зимові груші в саду моєї бабусі! Сто відсотків, що вони солодкі! – шепоче Чересчров і розстібає блузку. Підхоплює дівчину, саджає собі на коліна, притискує до себе.
- Я хочу з'їсти тебе, моя солодка Б'янка! Я так багато мріяв про цю мить! Хочу поцілувати твій пупок!
Вони борсаються на задньому сидінні, машини вже виїхали за Київ, позаду мчить машина "Життя по-справжньому!", а потім з'являються кілька міліцейських. Вони зупиняють Жоржа, а самі наближаються до машин Чересчурова.
- Пане полковнику, за нами погоня.
- Що? – зчервонілий Чересчуров смокче пальчики ведучої, дивиться у заднє скло. Бачить міліцейські машини з сиренами. – Блядюги! Не дають мені поспілкуватися з моєю принцесою! Жаб'ячі покидьки! Зупини!
"Пради" різко зупиняються, менти теж. Відстань десь метрів сімдесят. Чересчуров вилізає і тримає в руках автомат.
- Які проблеми, хлопці? – кричить він роздратований втручанням у коханням.
- В нас наказ затримати тебе! – кричать менти.
- Так виконуйте наказ! Ідіть сюди і затримайте мене! – кричить Чересчуров.
Менти дивляться на щетину стволів, які стирчать з "Прад" і не хочуть йти на вірну смерть.
- Як не хочете затримувати, то повертайтеся і їдьте звідси!
- Ми не можемо, нам голови познімають, що ми тебе випустили. – відповідають менти, сподіваючись на розуміння.
- Ну тоді вибирайте, голови зараз чи голови потім! – пропонує Чересчуров.
Менти мовчать.
- Або ще можна, щоб ми почали чинити шалений опір. Звітуватиме, що в бій вступили, але сили супротивника переважали! – вигадує вихід Чересчуров.
- Це можна! – погоджується менти.
- Зараз! – кричить Чересчуров і зникає в "Праді". Цілує дівчину в губи, потім хапає губами її сосок, смокче. – Ти моя цукерка. Я швидко!
Чересчуров вилазить з машини, тримаючи гранатомет.
- З першої машини на хуй! – кричить він і менти починають розбігатися. Чересчуров стріляє і машина підлітає в повітря, охоплена полум'ям. – З автоматів ще! – наказує Чересчуров. Його люди решетять ментівськи машини, поки самі менти притислися до асфальту.
Чересчуров піднімає руку і стрілянина припиняється. Через кілька секунд менти підводять голови. Чересчуров тримає вже новий гранатомет.
- Вистачить, чи ще?
- Вистачить, вистачить! - шумлять перелякані менти.
- Добре. Велика Мама переможе! Поїхали!
Їдуть далі. Чересчуров бавиться з ведучою, обіцяє її сюрприз про приїзду.
- Він тобі сподобається, принцесо, чесне слово! Дай я поцілую твій носик. Моя ти римлянка! Ти знаєш, що я останні тижні спав на спині? Знаєш чому? Тому що закохався у мою найсолодшу. У це чоло (цьом), у цей носик (цьом), у ці оченятка (цьом, цьом), у ці рожеві щочки (цьом,цьом), у ці тоненькі губки (цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, язик лізе в середину). Я наче лизнув рай! Чуєш, моя принцесо, в тебе на піднебінні рай! І який в тебе сильний язик! Моя зміючка! Від твоєї слини в мене буде діабет, така вона солодка! Гостреньке підборіддя! (цьом) Далі все буде гостреньке! Ось плечики! (цьом, цьом) Ось ключиці! (цьом, цьом) Ось цицечки! (цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом) Забутися можна на твоїх цицечках! Твої цицечки, як Цицера, забираються пам'ять і розум у сміливого аргонавта! Але треба йти! Треба обійти усю землю обітовану твого ніжного тіла! Ось пнуться реберці під тоненькою шкірою! (цьом, цьом, цьом, цьом). Мармур животика. Напружена пустеля по якій я крокую до оазису! (цьом, цьом, цьом, цьом, цьом) Пупок! Вкладаю в нього язик свій, знову відчуваю рай! (цьом, цьом, цьом, лизь, лизь, лизь). Низ живота – місця де починається казкові ліси, в яких скарби, в яких принцеса ночі у солодкій печері. Йду до неї! (цьом, цьом, цьом) Хащі хочуть зупинити мене, а розпалюють ще більше! (цьом, цьом, цьом) Строгий воротар на вході в печеру! Мій язик поговорить з ним! (лизь, лизь, лизь, лизь) Затремтіла планета мого щастя, застогнала солодка принцеса! А язик іде далі! (лизь, лизь, лизь, лизь, лизь) Скорений воротар і відкритий шлях до скарбів, але треба ще обійти всю царівну! Всю ніжношкіру і квіткосердну! Білими ніжками йду вниз. (цьом, цьом, цьом, цьом) Колінки рожеві, колінки гостренькі, цибата моя Б'янко, набираю їх в рот по одному, твої тремтячі колінки! (цьом, цьом, цьом, цьом). Ніжки, ніжки, тонкі ніжки, балерина моя, танцюристка, кізочка! (цьом, цьом, цьом, цьом) А що це за ягідки, що за плоди солодкі, китицями по п'ять! Цілую їх, милую їх, набираю до рота, як колись в дитинстві суницю! Солодкі пальчики, смачненькі пальчики, райські пальчики! (цьом, лизь, кусь, цьом, лизь, кусь, цьом, лизь, кусь). Підошва далі. Грубе слово для цієї ніжності. Підошовка. Моя принцеса тонкошкіра навіть тут! (цьом, цьом, цьом, лизь, лизь, лизь) Моя господиня боїться лоскотання! Не буду, не буду! (цьом, цьом, цьом) Рожеві квітки зустрілися мені! Як щічки дитини, як пуп'янки троянди, ці п’яточки! (кусь, кусь, цьом, цьом) Піднімаюся ніжками. Тоненькими, як у кізочки, тремтячими ніжками, біленькими ніжками! Міряю їх поцілунками! (цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, цьом) Витончена розкіш твої сідничок! Як ті сирени, зводять вони з глузду, тьмяніє розум від них, залишається лише жага! Ховаю в них обличчя своє, зариваюся у тонкошкіре тепло, ходжу колами (цьом, цьом, цьом, цьом, цьом, лизь, кусь, лизь, цьом, кусь, лизь, цьом, цьом) ледь вистачає сил, щоб дістатися стегенець твоїх. Стирчать як скелі, об які розбиваються кораблі. Небезпечні стегенця! (цьом, цьом). Вигином хребта мандрую тобою (цьом, цьом, цьом, цьом). Реберця (цьом, цьом, цьом, цьом), лопатки (цьом, цьом), хребці, як риби у воді білої шкіри (цьом, цьом, цьом, цьом), аж ось шия, тонка, струнка, нервова, прекрасна, довершена шия (цьом, цьом, цьом, цьом, лизь, лизь, лизь, лизь) Ховаюся у волоссі твоєму, у білявому раї голівки (цьом, цьом, цьом) Духмяніє волосся твоє і біліє чоло твоє! (цьом, цьом, цьом) Ось так! Обженув я тебе, принцесо! Здійснив навколоб'янкову подорож! Пройшов уздовж і поперек тебе! (цьом, цьом, цьом)! Сонце сьогодні прийме форму серця, бо ще ніколи не була такою закоханою людина! Принцесо!
Чересчуров замовкає від надміру почуттів. Їдуть далі. Через кілька годин "Пради" приїздять до Шостки. Вони всі в багнюці, бо довелося їхати путівцями, щоб обминути урядові блокпости. Зупиняються біля штабу. Чересчуров на руках несе голу ведучу, завернуту в плащ. Приносить до свого кабінету. За яким ще кімната відпочинку. Несе туди. А там обладнана студія для передач погоди.
- Ну, що принцесо, порадуй мене.
- Що? – вона, здається вперше щось сказала.
- Розкажи мені про погоду.
- Погоду?
- Так, давай! – Чересчуров сідає в фотель і дивиться на дівчину вологими, масляними очима.
Дівчина стоїть.
- Погоду?
- Так! Так! – наполягає Чересчуров, що тане у передчутті кайфу.
Дівчина кілька секунд мовчить, нарешті розуміє, що від неї хочуть, підходить до стіни з картою півночі Сумської області і починає.
- Сьогодні в Києві очікується плюс десять, сонячно. Температура води в Дніпрі сім градусів. По інформації гідрометцентру, з завтрашнього дня починається різке зниження температури, зумовлене впливом антициклона, фронт якого наближається з півдня. Холодні арктичні повітряні маси принесуть зниження температури до мінус трьох-п'яти, а також...
- А-а-а-а-а! – кричить Чересчуров, вже біжить, хапає дівчину, несе її до дивану, цілує, пестить, шепоче різні дурниці.
До вечора з кабінету Чересчурова ніхто не виходив.
Резонанс
- Велика Мама! Велика Мама! Велика Мама! – кричить з екрана телевізора Чересчуров. На плечі у нього ведуча погоди.
Вмикається диктор.
- Отже, викрадення ведучою програми погоди Сьомого каналу Б'янки Мірош – головна подія цього дня. В центрі Києва, вдень, озброєні бандити напали на студію каналу, вкрали ведучу, увірвалися в новинарську студію і в прямому ефірі виголосили свої лозунги!
Далі серф по каналам: Цілий загин озброєних повстанців не тільки зміг проїхати в Київ, але й виїхати, навіть після виходу в прямий ефір! .... Звільнені міністр внутрішніх справ Микола Джига і командувач Спеціальної північної групи військ генерал Петро Яровський! ... Тільки в "Житті по-справжньому!" сенсаційні кадри того, як відбувалася погоня за викрадачами!
Видно, як менти і Чересчуров щось перемовляються, потім той дістає гранатомет, менти, як переспілі сливи, сипляться з дороги, постріл, палаюча машина підлітає у повітря, автоматні черги, які роблять інші машини схожими на решето. Потім видно, що Чересчуров ще щось питає і їде геть. Менти поволі піднімаються, починають викликати когось по рації.
- Я хочу у вас спросити! У нас є армія? У нас є правоохоронні органи? – питає сивий дядя, титрований, як нардеп Петро Порошенко. – Про який інвестиційний клімат може йти мова, коли бандити почувають себе господарями в центрі Києва! Це Колумбія якась! Ганьба! І страшний удар по міжнародних позиціях України! Ми були вже майже в Європі, а тепер ми десь біля Гондурасу!
- Після нападу на Сьомий канал спостерігається шалений попит на авіаквитки в Європу. Як повідомили СТБ в касах Борисполя, наразі розкуплені всі квитки по європейських напрямках на чотири дні вперед. Іноземні посольства оголосили про плани евакуації своїх співробітників. На одеській трасі можна спостерігати цілі пробки з дорогих машин. Кращі люди столиця хочуть перечекати складні часи поза Києвом. Кажуть, що не можна зневажати обіцянками Великої Мами узяти столицю.
- Ще раз кажу, що акція з захопленням ведучої Сьомого, не більше як випадковість! – гримить дядя, титрований як віце-премьєр силового блоку Володимир Радченко. – Бандитам просто поталанило! До того ж в них були автомобілі з номерами СБУ! Зараз ми проводимо розслідування того, яким чином ці автомобілі потрапили до бандитів. Але ще раз хочу наголосити, що це випадковість! Зараз у нас є достатньо сил, щоб завершити операцію в північних районах Сумщини. Ми не йдемо на це тільки через побоювання втрат серед мирного населення. Але у бандитів громадянки Жабоїд немає жодних резервів для масштабного наступу! Їх слова про штурм Києва мають одну мету – посіяти паніку! Це агонія! Агонія! Їх агонія!
- Сьогодні на "Інтері" вся правда про полковника Чересчурова, праву руку громадянки Жабоїд, яка зве себе Великою Мамою! Вся правда про покидька, який насмілився красти жінок, наче зараз первісні часи!
- Він сказав, що відкриє карну справу, якщо я не заплачу тисячу доларів. – розповідає чоловік років сорока, Михайло Серіков, приватний підприємець. – Я відмовився, в мене не було грошей. Мене заарештували в той же день, почали обшуки. У мене жінка була вагітна! А тут нерви, у неї ледь викидень не трапився! – кричить бізнесмен.
- А що робив Чересчуров? – питає кореспондент.
- Він приходив майже щоденно і бив мене. Руками, ногами, казав, що похоронить мене тут, якщо я погоджусь йому платити. Він міг би вбити мене. А жінка ж вагітна, вона б не витримала! То я погодився платити. По дві тисячі доларів щомісяця, а що мені залишалося? Та нічого! – підприємець плаче.
- Що це нахуй таке! – верещить в трубку вусатий дядько.
- Як що? Сказали ж пустити програму про злочини Чересчурова!
- Ідіоти! По-перше, саме ім’я Великої Мами не повинно лунати в ефірі! Велика Сучка або Громадянка Жабоїд! І все!
- Але всі її знають, як Велику Маму.
- Це й і погано! Жодної Великої Мами! Це категоричний наказ! По-друге, що це за хуйня про те, що прокурори катують людей!
- Ви ж сказали, про його злочини!
- Про його злочини! Його, а не прокуратури! Люди дивляться на це і думають, що він правий, що піднімає народ на бунт! Бо он який беспредєл робиться!
- Так а що показувати?
- Те, який він гнида! Наче він крав в магазинах! Ні, це народу сподобається. Краще, що він був імпотент! Що у нього не вставало! Що він ніколи не мився і смердів! Що любив їбатися з каліками!
- Так імпотент чи їбатися з каліками?
- Що хочеш! Але щоб після програми люди відчували до нього огиду! Огиду! Розумієш?
- Так.
- І ще, той Чересчуров, він ніякий не полковник! Він бандит!
Анонс програми.
- Сьогодні на "Інтері" поплічник відомої бандитки Великої Сучки Чересчуров, якого бандити звуть Кривавий Славик. Звуть за збоченість і прихильність до каліцтв та кала! Ще до свого приходу в банду він полюбляв мати секс з інвалідами та тваринами, тільки з ними, бо з нормальними людьми він був імпотент! Вся правда про Кривавого Славика з банди Великої Сучку на телеканалі "Інтер"!
Сидять поважні чоловіки у формі і цивільному.
- Та хто він такий, цей Чересчуров? – питає один, віце-прем'єр з силових питань Радченко.
- Та ніхто! – відповідає Тимкевич, який врятувався від Великої Мами і вже дослужився до прокурора області. – Я його ось тут тримав, сучонка! – стикує Тимкевич кулак. – Одним би пальцем ворухнув і сів би він та надовго! Тому що не вмів справ робити!
- Як же він зараз навчився? – питає віце-прем'єр.
- Не знаю. Я спочатку не вірив, що це він під танки лізе, в атаку веде. Він це боягуз був! Теля! Я йому в морду дам, а він мовчить! Потім побачив на запису, як він сам з автоматам на окопи йшов і солдат загітував. Не знаю, що там з ним трапилося. Мабуть, збожеволів.
- Хто придумав батьками натиснути?
- Я.
- Ідіот! Виходить, ти його зовсім не знаєш!
Анонс "Життя по-справжньому!".
- Сьогодні в програмі ексклюзивний відеозапис, який надіслав полковник Чересчуров з війська Великої Мами! Полковник Чересчуров з війська Великої Мами! Полковник Чересчуров з війська Великої Мами! Я повторюю кілька разів, бо нам тут забороняють називати його полковником, а Велику Маму Великою Мамою. Хлопці, отямтеся, це вільна країна! Ми будемо називати людей так, як вважаємо за потрібне! – кричить Пантагрюель Ивченко. – Отже, сенсаційні кадри!
Шостка, штаб Великої Мами, Чересчуров, перед ними двоє чоловіків, що стоять на колінах.
- Кажіть, що ви мені запропонували. – наказує Чересчуров.
- Щоб ви зрадили Великій Мамі. – відповідають майже хором чоловіки.
- Через що я повинен був зрадити Велику Маму?
- Бо з вашими батьками може трапитися щось погане.
- Що я відповів вам?
- Ви відмовилися.
- Хто ви такі?
- Я капітан СБУ Сергій Антонець.
- Я радник юстиції Василь Перепечко.
Вони тремтять, перелякано дивляться на камери. В них цілі обличчя, якщо їх і били, то по тілу. Камери дають крупний план Чересчурова.
- Ось що я скажу. Ніколи не зраджу Велику Маму, щоб там мені не пропонували! А якщо з моїми батьками щось трапиться, то за це прийдеться відповідати. Криваво відповідати! Я, полковник Чересчуров, обіцяю, що будуть наказані і виконавці і ті, хто віддавав наказ. То хлопці, думайте, чи хочете скінчити життя, як оці покидьки, які вирішили торгувати чужими батьками. Думайте.
Камера дає загальний план, видно як Чересчуров стріляє полоненим в голови. Падають.
- Це "Життя по-справжньому!" – найпопулярніша програма Європи! Тільки ексклюзив, тільки правда, ми не вішаємо локшину, ми розкопуємо дива! "Життя по-справжньому!" – такого ви ще не бачили!
- Насправді, брешуть і ті і інші. – розповідає військовий експерт з центру Розумкова Семен Коліушко. - Люди з війська Великої Мами брешуть, що можуть почати наступ на Київ. Не можуть. Зараз у них, в кращому випадку, тисячі чотири бійців. Десь двадцять танків, півсотні гармат і дуже мало боєприпасів. З таким доробком не про який наступ йтися не може. Але вислови командування урядових сил про те, що вони в будь-який момент можуть розгромити повстанців – блеф. Так, у армії значно більше техніки, є авіація, вистачає боєприпасів. Та у війська Великої Мами дуже високий моральний дух. Її бійці готові битися і вмирати, чого не можна сказати про урядових солдат, багато з яких служать лише через потрійну зарплатню на передовій. Я вважаю, що примусити цих солдат йти в наступ дуже важко. Вони не хочуть вмирати, вони хочуть лежати в окопах і отримувати непогані гроші. Тобто ситуація така, що військо Великої Мами не може наступати, а урядові підрозділи не хочуть. Думаю, що наступні кілька місяців ситуація на фронті буде стабільною. Притому, що вже весна, ліси зеленіють, а ліси – то рідний дім військ Великої Мами. Вони отримують деяку перевагу, яка нівелює додаткові війська, що стягуються до північної Сумщини з усієї країни.
Прес-огляд: Шляхом Мазепи! Чи виголосить Синод Російської православної церкви анафему Великій Сучці? "Газета по-київські"
Не було щастя, та нещастя допомогло! Чому житло в Києві здешевіло втричі? "Контракти"
Підор і є підор! Кривавий Славик з банди Великої Сучки насправді голубий! Свідоцтва його партнерів, серед яких є неповнолітні! "Сьогодні"
Добре стоїмо! Блокпости на мостах через Дніпро паралізували Київ! "Автоцентр"
Рятуйся, хто може! За останній місяць посольства європейських країн в Києві видали в чотири рази більше віз, аніж зазвичай. "Ділова столиця"
Віддайте нам нашу донечку! Відчайдушне інтерв'ю батьків викраденої ведучої Сьомого каналу Б'янки Мірош! "Факти"
Я сама бачила, як він трахав курей! Уся правда про Кривавого Славика! "Твій день"
Великая Мама села на трубу. Повстанцы взяли под контроль два газопровода на севере Сумской области. "КоммерсантЪ"
Українська Чечня чи Партизанський край. Невеличка Сумська область стала витоком вже третього повстанського руху. "Дзеркало тижня"
Падіння
Чересчуров спить в ліжку. Сам. Ведучої нема поруч, хоча вона було, видно слід її голови на подушці. Відкриваються двері, заходить Велика Мама.
- Вставай. – каже спокійно, але в тому спокою метал.
Чересчуров відкриває очі, нічого не розуміє.
- Велика Мама! – метушиться, підводиться, але він голий, соромиться, закручується простирадлом. – Що трапилося?
- Ти зрадив мене.
- Що?
- Вдарив в серце.
- Я? Що ви таке кажете, Велика Мамо!
- Більше ти не полковник.
- Чому?
- Я так сказала.
- За що? Велика Мамо, за що? Я служив вам, як пес! – кричить Чересчуров.
Велика Мама важко дивиться на нього і він опускає погляд. Падає на коліна.
- За що, скажіть, за що! – шепоче він знизу.
- Ти викрав її.
- Кого?
- Цю дівчину. – каже Велика Мама. За нею стоїть ведуча. Чересчуров дивиться на неї. Ковтає слину, така вона гарненька, завернута у простирадло. Як цукерка в обгортці.
- Але я кохав її. – каже Чересчуров. Він не розуміє, що відбувається.
- А вона?
- Що вона?
- Ти спитав її?
- Я кохав її! Я дарив їй квіти, я цілував її по тисячу разів на день, носив на руках, ніжив та пестив!
- Вона прийшла до мене в сльозах. І в синцях.
- Яких синцях? Я не бив її!
- Синці від твоїх жадібних пальців, синці від твоїх хтивих губ! Ти казав, що ти мені син, але ти виявився жаб'ячим сином!
- Не кажіть так, Велика Мамо!
- Ти схопив беззахисну жінку! Наче лантух, наче річ! Ти навіть не заговорив з неї! Ти думаєш, що вона іграшка? Думаєш в неї немає душі чи серця?
- Але я кохав її!
- Кохання, це коли співають обидва! А коли співає один, а іншій плаче, то є жаб’яча хіть! Я дивилася на цю бідолашну і згадувала, як мене саму кинули до тюрми, як били і знущалися!
- Я не бив! Я цілував її, я пестив!
- А ти знаєш, що коли твої поцілунки не потрібні, то вони не ліпші за удари.
- Що?
- Ти знаєш, як було їй боляче бути річчю! Надувною бабою, яку ні про що не питають!
- Це вона вам так сказала, Велика Мамо?
- Вона.
- Чого ж вона не казала мені! Чому ж вона увесь час мовчала? – кричить Чересчуров.
- Тому, що вона боялася тебе. Боялася, що ти просто візьмеш і придушиш її. Бо ж хіба може річ мати свою волю?
- Велика Мамо, я...
- Мовчи. Ти більше не полковник. Зараз ти вибачишся перед нею, відправиш додому і підеш на фронт. Я так сказала.
Велика Мама стояла над Чересчуровим. Потім вийшла. Він залишився на колінах, в кутку перелякана ведуча. Чересчуров стоїть на колінах і потрохи коливається, як очерет на вітрі. Він думає, що не заслужив такого. Він проливав кров, ризикував життям, він різав себе, щоб Велика Мама перемогла. І ось зараз вона виганяє його через якусь дівку! Хіба це справедливо? Лайно! Що вона може розуміти, тупа сільська баба, яка нічого не бачила окрім свого городу? Окрім телят та свиней! Куряча королева!
Чересчуров здригається. Потім підводиться і біжить.
- Велика Мамо! Велика Мамо! Велика Мамо!
Він наздоганяє її в коридорі. Кидається в ноги. Вони дивиться на нього.
- Прости мене! Прости! Я тільки-но подумав про тебе погане, прости! Я думав таке, таке, що ти повинна вбити мене за ті думки! Страшне, огидне думав! Я подумки зрадив тобі, зрадив! Вбий мене, Велика Мамо, вбий!
Він цілує її ноги. Вона піднімає його голову за волосся, дивиться в очі, як і тоді, при першій їх зустрічі. Чересчуров плаче.
- Я слабкий, я зрадив, я блядь!
- Виконуй мій наказ.
Вона уходить, залишивши Чересчурова плакати на підлозі. В коридорі пусто, якщо хтось і ризикує виглянути, то миттєво ховається за двері. Через кілька хвилин Чересчуров підводиться і йде до свого кабінету. В кімнаті відпочинку ведуча все ще стоїть в кутку. Чересчуров підходить до неї. Вклоняється до руки, цілує її.
- Вибач мене, я був дурень. Я так закохався у тебе, що став дурнем. Вибач.
Відходить, починає збирати речі, ведуча стоїть, наче, скам'яніла.
- Зараз тебе відвезуть. До Києва не вийде, бо зараз на дорогах дуже строго. До блокпосту. Я знайду тобі грошей. Тільки не кажи про мене нічого поганого. Чуєш?
Вона мовчить.
- Вони будуть примушувати тебе говорити про мене щось огидне. Не кажи. Бо потім вони вб'ють тебе і скажуть, що я помстився тобі за ті слова. Не кажи поганого, можеш збрехати, що я накачав тебе наркотиками і ти нічого не пам'ятаєш. Зрозуміла?
Вона мовчить, він збирає всі її речі. В основному це його подарунки.
- Ось, тримай. Ще раз вибач. Я не хотів, я був, як п'яний. Через тебе п'яний. Пішли.
Він веде її за руку до машини.
- Хлопці, відвезіть її до блокпосту. Тільки обережно, щоб не подумали, що вона наша шпигунка. Дайте їй грошей на квиток до Києва.
- Я сама з Сум. – каже вона.
- Тоді відвезіть її до Сум. І пам’ятай, що я тобі говорив.
Дівчина сідає в машину, та їде. Чересчуров дивиться на неї, поки машина не зникає за рогом. Повертається в кабінет, бере автомат, вдихає повітря.
- Ти пахнеш квітами, принцесо. – каже він і цілує ліву руку біля плеча. Там де її витатуйований портрет.
Виходить з кабінету, з штабу, крокує на південь. Години через три стукає в якусь хату. Заходить.
- Привіт, Миколаїч. Ну що, приймеш бійця?
- Полковник, що ти тут робиш?
- Рядовий. Рядовий Чересчуров у ваше розпорядження прибув.
Віддає честь і всміхається заплаканими очима.
Смертельна інтуїція
- Сьогодні повинні розпочатися переговори з повстанцями щодо мирного договору. Очікується, що договір підпишуть прем’єр-міністр Арсеній Яценюк з боку уряду і Велика Мама від повстанців. Якщо це станеться, то багатомісячна війна, яка тривала на півночі Сумщини і унесла життя тисяч людей, буде завершена. Дивіться прямі ефіри з місця проведення переговорів на нашому каналі.
По дорозі їде колона машин. Кілька бронетранспортерів, кілька позашляховиків, кілька мікроавтобусів. Їдуть досить швидко. Зненацька на дорогі з'являється людина, що махає руками, намагається зупинити. Колона гальмується.
- Що там таке? – питає Велика Мама у охорони.
- Там полковник, ну, Чересчуров. – відповідає Льотчик, який зараз керівник охорони.
- Що йому потрібно?
- Переговорити з вами.
- Пустіть його.
- Ми запізнюємося.
- Пустіть.
В мікроавтобус, де Велика Мама, заводять Чересчурова. Він схудлий, засмаглий, у затертому камуфляжі.
- Що ти хотів?
- Велика Мамо, не їдьте. – важко каже він.
- Що?
- Не їдьте. – повторює Чересчуров.
- Не можу. Мій народ заморився від війни. – каже Велика Мама і з жалем дивиться на Чересчурова.
- Вони вб'ють тебе.
- Вони теж хочуть мира.
- Вони вб'ють тебе! – кричить Чересчуров. – Я бачив вночі сон. Там засідка. Їм потрібно вбити вас і тоді вони переможуть! Бо хто ми без вас? Ніхто! Вони хочуть нанести удар нам в серце! Не їдьте, Велика Мамо, благаю!
Чересчуров не кричить і не плаче, він шепоче це хриплим голосом. Велика Мама дивиться на нього.
- Що ти бачив уві сні?
- Як вони регочуть і б'ють чоботями твоє тіло. Вони п'ють горілку і кричать, що перемогли. Велика Мамо, благаю, не їдь!
- Нам потрібен мир.
- Тоді пошліть мене.
- Що?
- Нехай мене нарядять у жіночий одяг. І ми поїдемо. Щоб вони думали, що ви їдете. Якщо вони не нападуть, тоді поїдете і ви. Велика Мамо, благаю!
- Це дурня! Він хоче втекти! – каже начальник охорони, який з самого початку недолюблював Чересчурова.
- Велика Мамо! – не звертає на нього уваги Чересчуров. – Моє серце крається від болю за вас. Послухайте його, якщо не довіряєте моїм словам. Послухайте, Велика Мамо!
Вона дивиться на нього.
- Піднімися. – каже вона. Прикладає вухо до його груді. Слухає. Тиша. Велика Мама прибирає голову.
- Дайте йому мою одежу.
- Велика Мамо, він бреше, він...
- Я сказала. – перериває начальника охорони Велика Мама. – Хай їдуть чотири машини. А ми почекаємо тут.
Все робиться дуже швидко. Через кілька хвилин чотири машини вже їдуть далі. в одній Чересчуров у одязі Великої Мами. Виїздять на трасу і мчать. Блокпости їх пропускають. Машини вже в Глухові, коли зненацька на дорогу виїздить танк. В нього врізається перша машина. По кортежу починається стрілянина.
- Брати її живою! Брати живою! – кричать і стрілянина вщухає. Бійці спецназу в бронежилетах біжать до машин, але по ним стріляють. Падають. Знову стрілянина. Через кілька хвилин спецназ знову біжить на штурм. Знову постріли. Так повторюється кілька разів, поки є кому стріляти. Далі спецназ нишпорить по машинам, витаскує трупи.
- Ось вона!
- Блять, це чоловік!
- Сука, це Чересчуров! – кричить Тимкевич, який був серед керівників спецоперації.
- А де Сучка? Де Сучка?
- Вона нас обдурила! Сучка, Сучка!
- Зараз він нам все розповість! – вказує Тимкевич на Чересчурова, який дише.
Його приводять до тями вже у якомусь кабінеті.
- Де вона? Кажи, де вона! – кричить Тимкевич.
- Пішов ти. – посміхається Чересчуров.
- Сучонок. Ти ж все розкажеш! Ти ж знаєш, що ми вміємо робити. І ти знаєш, який ти червак. Тебе, навіть, твоя суча мати вигнала. Так? Оце ось послала на смерть. Вона здогадувалася про засідку? Здогадувалася! І послала тебе! Бо їй наплювати на тебе. Так? То розкажи, які в неї плани.
- Пішов ти. – каже Чересчуров.
- Несіть голки! – наказує Тимкевич. – Знаєш, фокуси з голками? Спочатку під нігті, а потім в золупу. Думаю, що тобі вистачить і нігтів. То нічого не хочеш нам розповісти?
Чутно, як десь почалася артилерійська канонада.
- Вам пиздець, хлопці. – сміється Чересчуров.
- А ти ж сучонок! Думай, що пиздиш! – кричить Тимкевич і б'є кулаком в обличчя. – Голки! Тримайте йому руки!
Руки притисли до столу.
- Ну, що, скотино, зараз ти забалакаєш по-іншому! – Тимкевич вганяє голку під ніготь. Чересчуров здригається і кричить. Його міцно тримають.
- Що ти кажеш? Щось я не розумію.
- Велика Мама йде! – хрипить Чересчуров.
- Ти нічого не зрозумів. – Тимкевич всаджує голку під інший ніготь. Чересчуров волає, а потім втрачає свідомість.
- Нашатирю йому. І дізнайтеся, що там за стрілянина! – наказує Тимкевич.
Через хвилину Чересчуров вже при тямі.
- Твоя сучка нарешті пішла у наступ. Ми так довго чекали, щоб ви повилазили зі своїх лісів! Тепер ми вас передушимо, як котів! – радіє Тимкевич. – В тебе ще не розв'язався язик?
- Вам пиздець. Велика Мама вб'є вас. – Чересчуров ледь балакає.
- Ну, це ми ще подивимося. – Тимкевич садить чергову голку. Чересчуров верещить від болю, хрипить, плюється, стогне.
- Ну, що, будемо і далі героя з себе удавати? – питає Тимкевич.
В кабінет заходить один з його помічників.
- Генерал поїхав.
- Що? Куди? – дивується Тимкевич.
- Сказав, щоб командувати наступом. – не дуже впевнено каже помічник.
- А, ну звісно. Вони розчавлять цю банду танками! – впевнено каже Тимкевич.
- Перший втік. – хрипить Чересчуров.
- Закрий рота, сучонок! – кричить Тимкевич і заганяє чергову голку. Чересчуров кричить, заходиться в крику.
- Я тебе розколю, розколю, блядьониш! – обіцяє Тимкевич. Він всаджує голки під кожен ніготь. Чересчуров кричить, втрачає свідомість, його приводять до тями і так кілька разів.
- Штаб почав тікати. – каже помічник, щойно заходить у підвал.
- Що?
- Стрілянина наближається.
- Дурня! Цього не може бути! – кричить Тимкевич. – Зніміть з нього штани!
З Чересчурова знімають штани. Кладуть член на стіл.
- Ну що, герой. Будеш впиратися і далі?
- Слава Великій Мамі. – шепоче Чересчуров.
- Слухай, ну навіщо це тобі потрібно? Ти ж помреш сьогодні. Ну чого ти удаєш ж себе героя. Ти ж блядь! Я ж добре знаю тебе! Ти блядь! Хуя ти вийобуєшся?
- Слава Великій Мамі.
- Скотино. Ну отримуй!
Чересчуров не встигає навіть крикнути, миттєво відрубається.
- Армія побігла! – кричить помічник, який прибіг з вулиці. – Всі тікають!
- Йоб твою мать! Підори! Якоїсь сучки злякалися! – кричить Тимкевич. – Так, його до стінки і відходимо.
Уходить. Залишаються п'ять хлопців.
- Чули наказ? – строго питає лейтенант, який тут головний. – Виконуйте! Петров, застрелити цього козла!
Тиша. Петров не виконує наказ.
- Петров!
- Я не буду.
- Що? Це воєнний час! За невиконання наказу...
Лейтенант ліез в кобуру за пістолетом, а Петров стріляє в нього з автомата. Лейтенант падає.
- Ти що зробив? – лякаються товариші.
- Це Чересчуров. – каже Петров і вказує на непритомного полоненого.
- І що?
- За нього Велика Мама нас уб'є.
- Кажуть, що вона вигнала його, зробила рядовим.
- А заради чого, вона пішла у наступ? Через нього! Він її улюблений син! Якщо ми врятуємо його, то вона простить нас!
У кімнату заходить Тимкевич. Миттєво все розуміє.
- Не стріляйте. – каже він.
- Давай зброю.
- Що ви придумали, хлопці?
- Зброю давай!
- Ви хочете здатися?
- Зброю!
- Ви що забули, що ви зі спецвідділу? Ви – карателі. Вам не буде порятунку, хоч як!
- За нього, Велика Мама помилує нас.
- За нього? За оцей скалічений шматок м'яса? Навряд чи!
Постріл. Тимкевич падає.
- Багато говорив. Понесли цього!
Хлопці розв'язують Чересчурова, несуть його. На сходах стикаються зі спецназом.
- Де Чересчуров?
- Там, внизу. – бреше один з солдат.
- А це хто? – питають спецназівці.
Важко щось придумати, щоб пояснити скривавленого чоловіка, у якого під кожним нігтем по голці. Солдати стріляють, спецназівці, які отримали наказ доправити Чересчурова в Київ, теж. Зненацька в будинок потрапляє снаряд. Стіни руйнуються, стрілянина вщухає. Бій іде на вулиці, там вибухи, крики, гуркіт двигунів. Потім і там тиша. Декілька хвилин. Потім гуркіт двигунів. До будівлі під'їздять танки. З першого вилазить Велика Мама.
- Знайдіть його! – каже вона.
Десятки людей біжать у будинок. Через кілька хвилин виносять тіло Чересчурова. Він у пилюці, напитаній кров'ю.
- Він живий, живий! – галдять усі.
Велика Мама присідає поруч з ним. Гладить її голову. Чересчуров відкриває очі.
- Синку, синку, мій синку. Ти живий. – Велика Мама плаче.
Чересчуров всміхається, він хоче щось сказати, але тільки хрипить.
- Тихо, тихо. Мовчи. Ось дивись, хто до тебе приїхав. – каже Велика Мама. З-за неї виходить ведуча погоди.
Чересчуров плаче. Вона сідає біля нього і теж плаче.
- Залишайтеся тут, голубки. А мені треба йти. Вони мусять відповісти за те, що підняли руку на мого найулюбленішого сина! – кричить Велика Мама. Різко підводиться, йде до танка. – На Київ! Жаба помре!
Танк рухається, за ним інша техніка. Десь попереду гупають гармати. Ведуча сидить біля Чересчурова і тримає його за руку. Поруч метушиться лікар з полонених. Чересчуров дивиться на ведучу і посміхається. Банный комплекс «Три лося» в Москве предусматривает широкий спектр услуг, включая массаж, скрабирование, паровые процедуры, а также релаксационные комнаты, где вы можете насладиться тишиной и уединением после процедур. Вона кладе його руки на свій живіт. Небо синє-сине, без жодної хмарки.
Від отриманих поранень Чересчуров помер через два дні. Київ був взятий через тиждень. Жаба намагалася втекти в Москву, та Велика Мама схопила його і вирвала йому серце. Потім назвали Київ Чересчуровим. На честь свого улюбленішого сина.
