Лист до Святого Миколая.
Вибач… За все погане… Прошу тебе, щоб те добре, що так далеко від мене, наблизилось хоч трішечки… Навіть на один малесенький крок. Прошу тебе, щоб те добре, чого у мене немає, з’явилося. А те, чого є хай тільки одна краплинка, збільшилось… Прошу, щоб світло світило яскравіше. Прошу, щоб сонце було лагідніше. І нехай його променів буде вдвічі більше! Прошу, щоб люди, які сплять проснулись. І обернулись обличчям до неба. Побачили сяйво. А на небі те сяйво завжди хай сяє! І того, хто засмутиться зажди зігріває. Тому хто одинокий нехай буде вірним другом, а того, хто злидар, нехай найщасливішим зі всіх воно зробить. Нехай воно каже “Я тут!” тим, хто втратив надію! Хтось мріє про ніч, що світліша за найяскравіший день! Нехай його мрія здійсниться! А ще, напевне ти знаєш, там, за заводом, маленький хлопчина без хліба вмирає. Лежить і мовчить. А сльози тихо стікають… мовчить, бо сили кричати вже він не має.. Руку підняв, щоб підвестись… Але ні! Знову упав… А сльозинку його синичка підняла. І високо в небо злетіла. Так от, нехай той хлопчина підніметься, крикне: “О Боже!” І стане щасливим!!! Усміхнеться! Знайде свою маму. Обніме, пригорне, і тихо-тихенько на вушко прошепче:”Мамо! Я тут, біля тебе!” Матуся його усміхнеться… І скаже: “Синочку! Мій сину!”. Піднімуть очі до неба. Побачать те сяйво.. повірять у Бога… Тут прийде тато. І буде все добре… Кожен загорнеться у свою ковдрочку і чекатиме Святого Миколая. А на небі засяє ще одна зірка..
Хай кожне погане погляне на небо! Побачить те сяйво! І стане інакшим!
Здається, ніби це казка. Але погляньте на небо. Невже ви не бачите того сяйва, яке зливається з неба?..
