Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46736
Рецензій: 91118

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Миколай

© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 18-12-2007
Ми сидимо біля вікна і дихаємо на вкрите памороззю скло. Якщо довго дихати на ці химерні морозні візерунки, то зрештою з’явиться маленький прозорий острівець. Надворі ясна місячна ніч і політує дрібний сніжок. Від дороги не лишилося й сліду, усе замело і лише сніг сяє у місячному світлі коштовними іскорками. На дворі тріскучий мороз, і хоч грубка напалена, в хаті не дуже тепло. Але, якщо залізти на піч і вкритися кожухом, то ми з Ганнусею не замерзнемо. Добре, що є багато хмизу – коли вирубали наш садок, гілля лишилося.  Зараз вже дуже пізно, але ми не спимо. Якби були тато з мамою, то вони б сварили нас. Та їх немає вже давно і ми їх весь час виглядаємо. Тато з мамою поїхали в город. Збиралися вночі. Тато запряг наших коней і поклав у ноги щось довге, завернуте у рядно.  Мама сварила тата – чи ти здурів, Свириде? Ти ж нас занапастиш. Та тато спокійно відповів – краще вже так, хоч одного товаріща та в лучший мір встигну відправити. Мама на те лише махнула рукою. В тата вже спухли ноги.
Товаріщі із комунії і так живуть добре, в них постійно грає музика і звідти завжди пахне чимось смачним.  То навіщо   їх  відправляти в той лучший мір?
На ранок прийшли комнезамівці, всю хату догори дриґом перекинули, щось шукали. Старий Крутюк кричав, що ми  вороги народу  й вкрали радгоспних коней  та все  допитувався куди тато з мамою поїхали, навіть наганом погрожував, але ми не сказали.
Щоночі він гупає  у наші двері і виє, наче вовк,  - виходь куркуляко, совєцька власть прийшла, я знаю що ти тут … Ми вилазимо на запічок, ховаємося під кожуха  і молимося. Ганнуся думає, що то чорт, але я знаю що то Старий Крутюк, бо зранку скрізь лежать обслинені недопалки і сніг під хатою потоптаний підкутими чобітьми,  такі є тільки в нього...
Минулої ночі ми з Ганнусею ходили на колгоспне поле і викопували з під снігу мерзлу картоплю. П’ять картоплин, холодних та твердих як камінь. В теплі вони розмерзнуться і стануть морхлими та м’якими як ганчірки. Нічого що пахнуть погано, їсти можна. На два дні нам вистачить. Добре, що об’їждчика не зустріли. Бо той нелюд лихий як собака, одразу нагаєм періщить, навіть маленьку Ганнусю не пошкодував би.  
Тато з мамою обов’язково повернуться і заберуть нас звідси до городу. Ми чекаємо на них і постійно виглядаємо.  Вже скоро Різдво і тоді мама з татом завжди дарують нам з Ганнусею гостинці від Святого Миколая. Мама розказувала, що цієї ночі він спускається з неба  на землю і мчить саньми Україною, через степи, ліси, замерзлі ріки,  розгонить чортів та іншу нечисту силу і пильно вдивляється у віконця хат де є дітки і гадає, які б їм приготувати   гостинці  – пряники  чи різочки і вуглинки.  Та нам нічого не треба, аби лиш мама з татом швидше повернулися. Ми щовечора молимося за них. Молимося вдома, бо отець Іван ще на Покрову втік до города, а в церкві тепер зробили конюшню. Вчитель казав, що Бога тепер немає. Та я не вірю, він є, він добрий і жаліє нас, лише допомогти не може, бо він далеко, напевно теж в городі, й не може дати раду усім тим лихам, що впали на нашу голову, не може спинити того страшного Крутюка, що нишпорить по запічкам, штрикає землю довгим залізним прутом,  вишуковуючи останнє збіжжя, гупає ночами у наші двері,  забирає людей із домівок у далекі табори.  
Іскриться місячним світлом сніг за вікном. Ми вдивляємося у ніч… Чи це сон? Чи марево? Сніжною цілиною мчать сани, запряжені парою баских білих сивих коней, вони зупиняються просто біля нашої хати. Це певно приїхав тато… Ми біжимо навперейми  до дверей. Хтось тихо стукає.
- Марійко, Ганнусю, це я, дядько Миколай, я від вашого тата і мами. Він зайшов до хати, кремезний, схожий на тата, у запорошеній снігом сірій шинелі, перетягнутий  ременями. Поперед себе він тримав цілу купу пакунків.
Я добре пам’ятаю дядька, хоч лише одного разу бачила його.  Вони довго про щось розмовляли з татом і тоді дядько сказав – Свириде, продавай землю, продавай негайно, за що дають, бо йде велика біда.
Тоді вони з татом тоді посварилися, посварилися страшно. Таким лютим тата я ніколи не бачила. Очі звузилися, уста побіліли. Він не кричав, а говорив тихо, карбуючи кожне слово.
– Миколаю, наші діди, прадіди на ній робили, стягувалися з останнього, ніколи, чуєш, ніколи не пущу вітром батьківщину. Через таких як ти все це сталося. Геть з моєї хати! Дядько тоді мовчки встав і пішов.
Ми розгортали пакунки, що він привіз. Великий буханець духмяного житнього хліба,  кусень городської грубої  ковбаси, шмат сала, шербет, французькі булки із хрусткою шкоринкою, плитку шоколаду у сріблястій обгортці, кольорові крижинки льодяників і навіть заєць! Не справжній, а іграшковий, плюшевий, в штанцях та з кумедною мордочкою. Такого в селі ні у кого немає. Ми плакали від щастя.
- Бідні, бідні дітки, - зітхнув він, тільки їжте потрошки, лишить на завтра. Ваші тато і мама живі та здорові й скоро заберуть вас звідси, лише трохи потерпіть. Я буду наїзджати до вас.
Несподівано двері розчахнулися і на порозі стояв Старий Крутюк, п’яний, із колючою сивою щетиною на давно неголеному обличчі і в його руках танцював наган.
- Ага, кулацьке отроддя, зараз я з вами розберуся, - зловісно промовив він. Вернувся таки у село, Свириде…
Дядько повільно обернувся до нього. Як же він схожий на тата. У його сірих примружених очах майнув колючий сталевий полиск, уста стислися і побіліли.
- Вам чого, товаріщу? – тихо і спокійно запитав дядько.
Чи то червоні прямокутники на петлицях шинелі, чи  то спокійний студений голос дядька, та Старий Крутюк, опустив револьвера і зам’явся.
- Я ж того, товаріщ, я ж не знав, що то ви тут…
- Ну все, дітки, нехай вас Бог береже… А з вами, товаріщу, я хочу переговорити про генеральну лінію партії та її перегіби на місцях.
Старий Крутюк сполотнів...  
Більше він не ніколи стукав ночами  у двері та вікна, не кричав, не вив… Старий Крутюк  десь пропав, щез назавжди у нічному мороці. Його шукали ті, з комунії, але не надто наполегливо, бо знали - сильно він пив, а зима того року була сувора . Знайшли його аж на весні, коли скресла крига на ставку. Впізнали лише за чобітьми.



Ми вижили, вижили завдяки дядьку Миколаю, який спокутуючи якийсь свій гріх, темними ночами,  повз  застави НКВД, за пів-сотні кілометрів віз нам свою щедру краскомівську пайку, недоступну простим смертним країни рад. Він ще не раз приїздив і ми виглядали його до сліз видивляючись у темне вікно холодними зимовими ночами… Навесні повернулися тато з мамою, нас вже ніхто не збирався вислати у далекі табори, бо  нікому стало працювати на землі, живими лишилася заледве половина села. Дядька Миколая не стало 1936 року.  Він тоді командував полком десь під Харковом. Коли його прийшли арештовувати, звинувативши в участі у  підпільній буржуазно-націоналістичній організації, він відстрілювався до останнього набою і наприкінці пустив собі кулю у скроню.   

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Казкова історія

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 18-03-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена Олександрівна, 20-12-2007

святочна історія

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 19-12-2007

Вашому Миколаю від іншого Миколая

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталя Тисовська, 19-12-2007

чудово !

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Тарас В'єнц, 19-12-2007

Шоколадки в сріблястій обгортці

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 19-12-2007

Св. Полковник

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 19-12-2007

The last but not the least

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Галина Михайловська, 19-12-2007

Коли про прихід Миколая могли лише мріяти

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 18-12-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70902585983276 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …