Любі ГАКівці! Усі ми чиїсь дітки, а хтось і своїх діточок має. То ж свято, що йде до нас, стосується кожного... Хтось ще пам’ятає, як прокидався на Миколая раненько-раненько, а за вікном снігу, снігу... Аж синьо в кімнаті, аж бузково. А тоді – лапку під подушку, а там... Ну, що в кого. Може, і на стільчику поруч складено, що під подушку не вмістилося.
Тоді ми повиростали, І Миколай уже обминає нас у цю ніч зі своїми дарунками. А тоді ще трохи виросли, і стали самі готувати дарунки для своєї малечі. І ось тут у декого в голові наче перемкнуло. «Ага! Якщо це я ходжу по крамницях, витягаю грошики з кишені, тоді несу пакуночки додому, та все ховаю десь біля ліжечка мого чада, то до чого ж той Миколай?! Хто його взагалі бачив?!!!» . І нумо писати викривального листа до того ж Миколая – мовляв, немає тебе, діду, а ми не дурні. Ой, чи так воно, дорогенькі?
Якщо трошки замислитися, то, може, багато хто із чоловіків і визнає, що аби щось... чи хтось... не підштовхував, не завертав від звичного маршруту до стежки неходженої, то й приблукав би він туди, де частіше буває, із друзяками, а не до іграшкової крамниці та до крамниці із солодощами.
А ви, матусі, згадайте – хіба ж ви вже, було, не вирішили, що цього року, нарешті, купите своїй дитині дійсно розумні та корисні речі – обкладинки для зошитів, нові чобітки й зубну щітку нової моделі, бо вже в хаті через те Лего та ті пазли нема куди ногою ступити? А тоді на вас щось таке насунуло... наче обгорнуло... І вже дома зачудовано розглядали те, що купили натомість, хоча геть не збиралися того робити – яскраво-червону пожежну машину, ляльковий будинок і пухнасту величезну звірюку невизначеного наукою виду...
- Ну, хай уже цього разу, - кажете ви собі, - а наступного року нізащо не зроблю таку дурницю!
Але наступного року буде те саме – запевняю вас. Дякувати Святому Миколаєві...
А от діти знають про Святого Миколая все – і що спускається з неба срібною мотузкою, і що янголи допомагають йому нести міхи з дарунками – бо дарунків же таки багатенько, нівроку...
Діти, як відомо, бачать очима серця. І хоча всі речі в цьому світі не зовсім такі, а то й зовсім не такі, якими здаються, усе ж таки те, що бачать діти, - більш правдиве.
Але й ми, дорослі, якщо хоч на хвилину – хай цього дня, хай якогось іншого - , станемо як діти, та попросимо Святого Миколая гарненько та щиро, він зглянеться й на наші прохання.
І не треба сушити собі мозок над тим, яким чином Святий Миколай зможе задовольнити прохання кожного. Це ж у нашому жорстокому світі так: щоб отримати щось, треба відняти те «щось» у іншого. Це реалії світу, який, проте, задумувався не таким, а сповненим гармонії.
Ось, для експерименту, так би мовити, для Хом-невіруючих, – спробуйте, попросіть ґречно Святого Миколая, і побачите, що для нього не виникне жодних протиріч із здйсненням ваших прохань.
Попросіть просто: щоб усе склалося. І він обов’язково виконає бажання кожного.
Я знаю, бо я просила.
