Присвячується Юлії Тимошенко
Грег летів до Сонця. Йому дуже подобалось наближатися до життєдайного, сліпучого, бурхливого світила, яке жило своїм величним життям. Вогняні вихри, могутні протуберанці, потоки світла та жмутки плазми, які час від часу зривалися з поверхні Сонця, зовсім не лякали Грега. Він відчував тепло, тільки коли спускався до самої розбурханої поверхні світила, і це тепло було дуже приємне та надавало йому сил для подальших подорожей Всесвітом.
Грег пурхав серед вогняних хвиль, пірнав і зринав з вогняної стихії, радіючи, як дитина. «На сьогодні досить, полечу де інде», - подумав Грег. Він зібрав все своє невагоме, невидиме тіло в тугий жмуток і полинув геть від Сонця, на край сонячної системи – подивитись на неї збоку.
Навкруги панували тиша та спокій, але коли прислухатись якимось особливим, астральним слухом, то можна було почути різноманітні звуки. Ні, не звуки, а скоріше думки, чи емоції. Чиї думки? Не зрозуміло, адже навкруги не видно нічого та нікого, тільки інколи пролетить якась каменюка, зовсім не турбуючи незворушних, нерухомих, яскравих зірок. Грег напружував свій астральний зір і скоро почав розрізняти в порожнечі простору якісь майже прозорі хмарки, які злегка відсвічували тьмяним світлом. Ось дві маленькі хмаринки, вони пурхають одна навколо одної, ніби грають, вони сміються та про щось жваво розмовляють, неначе щебечуть дві дівчинки, повертаючись зі школи. Помітивши увагу Грега, хмаринки завмерли на мить, видовжились у веретенця та швидко зникли з його поля зору – немов злякались.
Ось скрізь простір стрімко мчить якесь астральне тіло. І Грег відчув, що воно - лається! Сміхота. Грег не все міг зрозуміти в емоціях цього мандрівника, але це було щось приблизно таке: «Запускають вони ті супутники – оті металеві страховиська! Скільки від них смороду та кіптяви! От недоумки! Тільки засмічують простір! Невже не можна напружити свої мізки і полетіти духовно! Тим більше, що можуть же це робити! Он летить же якийсь первісний примат». «Це він про мене!» - здогадався Грег і полетів швидше, намагаючись наздогнати колегу по мандрах Всесвітом, щоб поспілкуватись, але той стрімко зник, наостанок запустивши в Грега неприємну емоцію відрази та незадоволення. Щось на зразок: «Літають тут всілякі!»
- Грицько, от ледащо, ти досі спиш! - скрізь сон почув Грег. Це повернулася з базару бабуся, ох, зараз буде виховувати.
- Бабуню, тільки десята година, чого ти лаєшся – позіхаючи, відповів Грег.
- А на лекції? Та коту хоч би горщик помив, он він вже дві купи наклав, а ти все спиш! Що тільки твої батьки думають, ти ж ледарем виростеш! – не вгавала бабуня.
- Все, все, все – біжу на лекції! – Грег швиденько зібрався, так-сяк поснідав і вшився з дому.
На лекціях Грег в основному був зайнятий тим, що обмірковував свої пригоди уві сні і намагався зрозуміти, чи це просто сни ледачого студента, чи він дійсно мандрує просторами Всесвіту. Так нічого не прояснивши для себе, він вирішив продовжити свої дослідження і спромогтися познайомитись з кимсь із інших мандрівників, якими, як він зрозумів, Всесвіт просто кишів. Але такі сни-мандрівки по космосу йому снилися не часто, тому, коли нарешті він знову опинився біля Сонця, то зарядившись трішки його життєдайною енергію, швидко полинув геть – шукати, з ким би побалакати.
Але його нахабним чином ігнорували! Він встигав тільки вловити якісь обривки думок та емоцій, якийсь насторожений ментальний погляд – і мандрівник зникав, не виявляючи ані найменшого бажання познайомитись. «І хто ж вони такі?» - думав Грег. «Наші, земні мандрівники, як от я, чи, може, ангели? Чи душі померлих? Але як на ангелів, то дуже вони якісь ні, не злі, а просто дратівливі і пихаті, нічого не розумію». Так він побовтався ще трохи в порожнечі, уважно прислухаючись до простору, поки не відчув на собі чийсь зацікавлений погляд. Було таке враження, що його просвічують рентгеном, або сканують всі нутрощі ще якимось невідомим приладом. Грег заозирався навкруги. Поблизу нікого не було видно, але напрям цього пронизливого погляду Грег запеленгував і полинув назустріч, з надією і острахом.
І ось, на невеликому бурому астероїді, покритому кратерами та щілинами, він побачив того мандрівника – таку саму ледь блискаючу напівпрозору хмаринку. Але коли подивитися на неї трішки інакше, ніби прикривши свої ментальні очі, то здавалось, що це не то медуза, не то восьминіг, чи якесь інше морське створіння з багатьма ногами-щупальцями та невеликою гулястою головою без очей. А якщо закрити очі, і дивитись зовсім вже якимось внутрішнім зором, то здається, ніби на астероїді сидить просто собі якийсь вусатий дядько, чомусь в чоботях, у фуфайці, в хутряній шапці з вухами та з рушницею через плече. Дядько посміхався, закинувши ногу за ногу, і палив люльку.
- Що, нехтують нашим братом енергетики? – раптом запитав Грега той дядько-медуза-хмаринка.
- Га, що? - затинаючись перепитав Грег, він не очікував такого початку розмови.
- Та кажу, нахабні енергетики, їм здається, що вони пупи Всесвіту! - продовжив дядько, випускаючи дим з люльки. (Боже, яка люлька, тут же немає повітря – збентежено думав Грег).
- А…То що, виходить, що ми з вами не енергетики? – нарешті спитав Грег.
- Боже збав, ми «м’ясні», як принизливо вони нас називають – посміхався дядько, просто розвалившись на астероїді. Грег примостився поряд.
- Розумієш, хлопче – продовжував дядько-медуза, - вони вважать нас чимось на зразок слимаків чи комах, чи взагалі – якихось інфузорій.
- А ви теж з Землі, як і я? – спитав Грег.
- Ні, ти що, я взагалі з іншого кінця цієї галактики, наша раса колись була могутня, панувала не на одному десятку зоряних систем - дядько заклав одну руку під голову і лежачи продовжував диміти трубкою.
- А зараз же що? – запитав Грег.
- А ніщо – ми майже виродились. Розумієш, ми досягли всього, чого хотіли, ворогів у нас ніяких нема і не було вже дуже давно. А це розслаблює. В результаті наша раса загубилася в насолодах та радощах життя. Ну, а з-за цього за довгі тисячоліття неробства у нас повисихали мізки і ми перетворилися в тих самих медуз, з яких колись починали свою еволюцію.
- Жаль! А ми так на Землі чекаємо братів по розуму, і космос прослуховуємо, і виглядаємо – коли ж хтось прилетить, – сказав Грег.
- Ну, от я ж прилетів! – засміявся дядько.
- Та, таких у нас не чекають! Прозора хмаринка – ха! Вони хочуть, щоби прилетіла якась здоровенна бляшанка з моторами, щоби сіла посеред центральної площі якоїсь столиці, щоби з неї висипали зелені чоловічки з антенами на голові і розпочали якийсь мітинг! - засміявся Грег.
- А, таких не діждетесь! В цій галактиці дуже мало таких, як ми, «м’ясних» - це енергетиків повнісінький простір – плюнути нікуди! - аж сплюнув з огидою дядько-медуза.
- Цікаво, а звідки ви знаєте нашу мову? – запитав Грег.
- Яку нашу, яку це нашу! – засміявся дядько. Мову духу розуміє кожне живе створіння, яке б сміховинне воно, хе-хе, не було, - сказав дядько, з веселою посмішкою глянувши на Грега. Ми просто чуємо думки один одного, а наш розум сам перекладає все це в найближчі за змістом слова. От ти мене бачиш в теплому одязі і з рушницею, це означає, що я захищений та озброєний – от і все.
- А, так це чудово – ніяких мовних проблем не буде! - радів Грег.
- Ні, проблем у спілкуванні різних рас ніколи не бракує. Просто елементарні думко-образи всім доступні, а що дещо складніше – там не так все просто.
- Боже, як цікаво! Ви розумієте – я перший контактер! Я перша людина, яка спілкується з прибульцем! – заволав Грег, ледве не звалившись з астероїду.
- Та ні, ти далеко не перший, – пихкаючи трубкою, сказав дядько. Я на вашій Землі довгенько пожив, з пару циклів.
- Як? Ви у нас літали оцією хмаркою? – здивувався Грег.
- Спочатку хмаркою, як ти кажеш, а потім створив собі підходяще тіло та й погуляв по Землі. Подивився убогі хатинки, це ж просто жах! Пожив на розкішних курортах, поки не набридло. Знаєш, – сказав дядько, беручи Грега за ґудзик, - скрізь одне й те саме, набридло до чортиків. Секс, алкоголь, наркотики, наркотики, алкоголь, секс – у мене і дома цього во! – і дядько провів рукою вище голови.
- Ой, то ви не настільки вже деградували, як раса! І тіло створили і грошей десь роздобули. Ну, на курорти.
- Та, це такі дрібниці! Для моєї раси це все рівно, що тобі два пальці… облити. Але не всім, таких, як я, залишились лічені одиниці, всім іншим на всі дива Всесвіту начхати з високої тополі – був би той самий секс, алкоголь та наркотики, – сумно сказав дядько.
-Ой, а ми не познайомились! – згадав Грег.
- Так, я - Орт. Це моє коротке ім’я, а повне тобі і не потрібне, тим більше, що воно дуже довге та заковикувате.
- А я, – почав було Грег, але Орт його зупинив, - нічого не кажи, я про тебе і так все знаю. І Грег раптом відчув, що вся його особистість, всі його відчуття та життєві спогади розкладені десь всередині Орта на якихось уявних поличках якихось невідомих носіїв інформації. Грег відчув себе жабою в формаліні і дещо засмутився.
- А хочеш, Грицю, я тебе до себе на планету покатаю? На екскурсію? – запитав Орт, викинувши трубку і дивлячись, як вона, повільно перекидаючись, зникла за краєм астероїду, мабуть, влаштовуючись біля нього, як маленький супутник.
- Ой, звичайно! – зразу ж повеселішав Грег, - а як?
- Елементарно, Ватсон! От бери мене за руку, міцно заплющуй всі свої ментальні почуття – і вперед! – закричав Орт, підхоплюючи Грега в міцні обійми.
І вони полетіли! Як вихор, як метеор, як куля, як ракета! Грег нічого не бачив і не чув, але відчуття страшенної швидкості пронизувало все його єство.
- О-па! Готово. Розплющуй очі! – нарешті сказав Орт.
І Грег розплющив. Він побачив темно-зелену, з коричневими плямами, велику планету. По її поверхні пропливали хмари-не хмари, я якісь жмутки та обривки кольору хакі, сірого та коричневого відтінків. В деяких місцях щось наче потихеньку кипіло і велетенські бульбашки грязно-жовтого кольору піднімались догори і розривались на сіре ганчір’я в верхніх шарах атмосфери.
- Ну, як тобі наша планета? Красунечка, чи не так? – гордовито запитав Орт.
- Так, дуже гарна… - сказав Грег виключно заради ввічливості, бо планета здалеку нагадувала йому велетенське гниле болото.
- Та ти не тими очима дивишся, хлопче! У вашої раси декілька різних тіл, починаючи з м’ясного. Ти мандруєш по простору тільки трьома тілами, і кожним із них ти бачиш зовсім інше! - сказав Орт.
-А, я вже це помітив, я от вас можу бачити у вигляді блискаючої хмаринки, в вигляді медузи, і в вигляді звичайного земного чоловіка.
-Так, перший мій вигляд – це ти дивишся тра-та-татними, другий –тра-та-тутними, а третій – тра-та-тетними очима, і от цікавий саме третій варіант. В цьому випадку ти дивишся духовним поглядом, а твоя свідомість трансформує побачене в знайомі тобі образи. Саме тому я тобі видаюсь земним дядьком. Але, це, звичайно, не має нічого спільного з дійсністю, хоча деяке уявлення про об’єкт дає, – пояснив Орт.
- Тра-та-татним, тутними… мимрив Грег розгублено.
- От бачиш, в вашій мові таких слів просто не існує, тому ти чуєш «сірий шум». А ти казав, не буде проблем в спілкуванні! – сміявся Орт.
-Ага, тепер все ясно. І мабуть всі ті три тонкі тіла, яким я подорожую, зроблені з різних видів елементарних частинок! – пояснив сам собі Грег вдоволено, хоч щось сам второпав.
- Молодець, хлопче! А тепер дивися на мене тими очима, якими ти бачиш дядька. Тими ж очима подивися на планету, – сказав Орт.
- Ой, точно! От тепер дійсно краса! – сказав Грег.
Тепер планета була майже як Земля – блакитна, з білими легкими хмарками, з синіми морями, зеленими лісами та яскравими сніговими вершинами гір. Тільки материки були якісь чудернацькі, неначе мереживо. Вся суша, зелена та квітуча, була густо порізана руслами річок, чи каналами, а океанські береги всі були на кшталт фіордів, з півостровами, які сильно видавались у море, і з глибокими бухтами, які сильно проникали вглиб материків. Грег, роззявивши рота, з насолодою дивився на чудову планету. Раптом він відчув, що хтось з силою шарпає його за одяг, і наче б’є по обличчю. «Грицю, любий, прокинься!» – ледве чутно кричала з сльозами бабуся, десь там, так далеко, на Землі.
- Ой, Орте, здається мене вдома будять і не можуть розбудити! – закричав Грег з жахом. Як він не подумав, телепень, що з другого кінця галактики не так просто буде повернутись, хоч ти там і сто разів астральний мандрівник.
- Не хвилюйся, Грицю, я тебе зараз швиденько назад відтарабаню, а потім, наступним разом, вже покажу планету докладніше. Хапайся за мене, – сказав Орт.
- Орт, а ти не надуриш мене? Точно покажеш свою планету? – вже в польоті назад запитав Грег.
-Та щоб мені грець! Я ж тобі обіцяв! І гадом буду, як обіцянку не виконаю. Не хвилюйся, хлопче, мені теж цікаво з тобою спілкуватись – я ж від неробства та нудьги подиха…
І все скінчилось. Грег розплющив очі в своєму ліжку, весь розхристаний та облитий водою. Це бабуся його намагалася розбудити. Тато і мама вже теж були тут. Мама, ясна річ, голосила на всю околицю, а батько легенько бив його по обличчю.
- Досить, досить, ти що, тату? – Грег підняв руку, закриваючи обличчя.
Тато припинив екзекуцію і уважно вдивлявся Грегу в очі. Він був блідий, як стіна.
- Грицю, дитинко, що з тобою відбувається! – закричала мама і кинулась до ліжка. Ти що, напився? Чи обкурився якоюсь гидотою? – крізь сльози казала вона.
- Нічого я не обкурився. Я літав на іншу планету, - бовкнув Грег, не подумавши.
- Ой, дитина зійшла з розуму! – знову заволала мама.
- Так, тихо, дівки, а ну припиніть репетувати, – сказав тато і подивився на годинник. Скоро вже обід, а ну бігцем на кухню, приготуйте нам швиденько щось поїсти, а ми з сином побалакаємо.
Мама і бабуся, схлипуючи, та витираючи сльози, пішли до кухні, за ними, гордовито задерши хвіст, по-царські попрямував кіт Шерхан, а тато почав виховну роботу. Грег і хрестився, і молився, і віддавав честь, і клявся всім на світі, включаючи свого комп’ютера та мотоцикла, поки батько не повірив, що Грег не алкоголік та не наркоман.
- Григорію, я бачу, ти наче вже нормально себе почуваєш. Тоді скажи мені, як твоє навчання. Он бабуся каже, що ти ледащо і пропускаєш лекції, – нарешті змінив тему тато.
- Тату, ти розумієш, у нас в інституті ані один викладач не зацікавлений, щоби ми гарно вчилися, – зітхнувши, сказав Грег.
- Як це так? Не розумію, – батько широко відкрив очі.
- А так, ти нічого не знаєш, кладеш сотню в залікову книжку – і всі задоволені! Він має сотню, ти маєш четвірку!
- Так, приїхали… І що ж тоді з вас будуть за спеціалісти? Ти думав про це? Як ти збираєшся потім працювати? – спохмурнів тато.
- Тату, я і так працюю, ти ж знаєш, я в сервісній фірмі підробляю – на сесію я завжди собі зароблю! І я навчаюсь, чесно, але ж ти знаєш, що у нас купа предметів, які нам ніколи не знадобляться! А те, що треба, я вчу, ти не хвилюйся, комп’ютер я знаю чудово, – оправдовувався Грег.
- Ну, Грицю, дивись сам, ти доросла людина і відповідаєш за себе. А то літав він, чи бачите, на іншу планету! – насміхався тато.
- Тату, от ви всі мені не вірите, а я дійсно літаю у космосі, не весь, звичайно, а частково, деякими астральними тілами.
- А, бог с тобою, літай, поки молодий. Бо як станеш дорослим, матимеш сім’ю, то не дуже-то поспиш до обіду і не дуже-то політаєш по космосу, – сказав нарешті тато, потріпав Грега по розкуйовджених чорних кучерях, і теж пішов на кухню, до «дівок».
А Грег відразу ж почав очікувати наступної подорожі, в зв’язку з чим укладався в ліжко ледь не о дев’ятій вечора, неначе немовля. І от, нарешті! Грег, як завжди, опинився неподалік Сонця, і тільки хотів полинути до нього, набратися енергії, як почув поряд з собою:
- Привіт, Грицю! Нічого тобі заряджатися на світилі, я тебе й так заряджу по саму зав’язку.
- Ой, Орт, привіт! Ти вже тут, а я хвилювався, що більше тебе не побачу, – зрадів Грег.
- Та я тут весь час бовтаюся, як тільки ти заснеш, насилу діждався, поки ти зволиш вилетіти у простір, – бурчав Орт.
- Розумієш, Орте, я не вмію вилітати, коли схочу. Це якось само собою відбувається. Без моєї участі, – виправдовувався Грег.
- А, то я тебе пізніше навчу, ти ж ще недосвідчений астральний мандрівник. Це дуже просто. А тепер – полетіли! – і Орт знову підхопив Грега в свої міцні обійми.
- Полетіли! – закричав Грег. І вони полетіли.
Ортова планета опинилась просто у них під ногами. Грег почав оглядатися на всі боки, і дивитися на оточуюче всіма своїми трьома типами очей – тра-та-татними, тутними і тетними – для того, щоб скласти собі детальну картину інопланетного буття.
Ці три картини дуже відрізнялися одна від одної. Перший рівень бачення. Орт – прозора хмаринка. Оточуючий ландшафт – відсутній. Таке враження, ніби Грег бовтається в помийному відрі з лайном. Окрім мутних зеленкуватих помий не видно нічого.
Далі, другий рівень бачення. Орт – медуза. В напів-прозорому зеленавому багні-повітрі повільно плазують коричневі медузи. Вони занурюються в більш густе та зелене багно, вочевидь море, наповзають одне на одне, і незграбно вовтузяться. Деякі валяються на жирно блискаючій грязюці пляжу, розіклавши свої численні щупальці, а деякі плазують до заростей, що оточують пляж. Це кущі-не кущі, а неначе велетенські закустрані мочалки, які повільно колишуть своїми тонкими, кострубатими бурими пагонами. В гущавині тих мочал висять якісь темні плоди, круглі та довгасті, сірі, бурі, коричневі. З ґрунту та з моря весь час піднімаються жовтуваті бульбашки, які повільно спливають нагору, лопаючись з дуже якимось знайомим звуком. І запахом теж. Складається таке враження, ніби планета, вибачаюсь, пукає. Так, картина не з приємних!
Зате третій рівень бачення! О! Це було щось! Грег опустив свою віртуальну щелепу на віртуальні груди. Яскраве сонце освітлювало чудовий пляж з золотим пісочком. Синє, чисте море колихалося під ногами, невисокі прозорі хвилі м’яко накочувались на пісок, наповнюючи повітря свіжим запахом водоростей. По пляжу походжали люди – молоді чоловіки та жінки невимовної краси. Вони всі були оголені, а їх тіла були неперевершені – мускулясті, стрункі, гнучкі. Це були не люди, а юні боги. Причім десь половина з них займалася сексом, вірніше, це була якась гігантська груповуха, якої годі було побачити навіть в Інтернеті. Ці боги з веселими виразами облич виробляли таке, що Грег і уявити собі не міг. Ну, ні фіга собі!
- Агов, Грицю, не дуже на них задивляйся! А то вони ще тебе помітять і затягнуть в своє болото задоволень! - перервав Грегові споглядання Орт.
- Та я ж в астральному тілі, як вони мене затягнуть, – відповів Грег, відводячи погляд від пляжу та червоніючи.
- Та вони, якщо захочуть, то все, що завгодно зроблять, їм аби нові враження, – бурчав Орт. Он подивися краще на наші сади.
Грег повернувся і почав дивитись на «сади». На цей раз це дійсно були сади – чудові невисокі дерева, з густим зеленим листям і всі обвішані яскравими плодами. Це були і ананаси, і апельсини, і якісь інші фрукти, потім там висіли різноманітні ковбаски, тістечка та пиріжки. Грег розсміявся і полинув ближче – роздивитися. Далі на інших деревах висіло вже зовсім щось чудернацьке. Це були невеличкі пляшечки з різними алкогольними напоями, потім запалені люльки і сигари (вони диміли, але чомусь не згорали) , далі висіли , о боже, шприци, мабуть з наркотою, та щось таке – ніби колеса? Ні, Грег подивився пильніше і колеса перетворились в таблетки – трамадол, димедрол.
- Грицю, не дивуйся, це твій дух намагається перекласти оточуюче на мову твоїх звичних відчуттів, – підказував Орт.
- Ну, Орте, друже, ну і житуха у вас! Та це ж справжнісінький рай! – вигукнув Грег з захопленням.
- Та рай, рай, нехай йому грець! Ти бачиш, наш люд від того раю зовсім розум втратив, тільки сплять, жеруть, п’ють, трахкаються, і це все, – похмуро сказав Орт.
- А ми тільки мріємо про таке життя! – сказав Грег.
- От про таке мріяти! Боже збав.
Тут до одного з дерев наблизилась, ой, пригарнесенька повненька блондинка з дуже тонкою талією. Вона граціозно піднялась навшпиньки і зірвала кремове тістечко з гілки дерева. Грег знову відвісив щелепу, не в змозі відірвати погляду від дівчини. Вона раптом завмерла, прислухаючись. Потім повернулася до Грега і подивилася йому прямо в очі пронизливим поглядом синіх, як море очей. У Грега пересохло в горлі. Потім дівчина посміхнулася, відкривши сліпучо-білі дрібненькі зуби і захиталась з боку в бік, від чого її повні пружні груди заколихалися настільки спокусливо, що у Грега десь там, далеко на Землі, перехопило подих. І раптом, хрусь! В голові Грега щось клацнуло, і картина змінилася, медуза кольору хакі трусила своїми вусиками, які звисали з під її гулястої безокої голови, і вся омана зразу спала з Грега. Фух, ну і жах! Медуза теж відвернулася від нього і почала незграбно та поволі засовувати кострубату руду шишку кудись собі під верхній ряд щупалець, мабуть, їла те «тістечко».
- Все, хлопче, тепер на пляжах будеш дивитися тільки так, а то ти тут і пропадеш, а твої рідні будуть плакати над твоїм вічно сплячим тілом. Я тобі третє бачення поки що відключив, – сказав Орт строго, як і належить справжньому гуру.
Грег хоча і не був від цього в захваті, але розумів, що такі запобіжні заходи необхідні, щоб дійсно з глузду не з’їхати.
- Ну, Грицю, на сьогодні досить, наступним разом я тобі покажу нутрощі нашої планети. Там теж дуже цікаво – там знаходяться всі механізми обслуговування цього раю, – сказав Орт.
- Почекай, Орте, я тільки хотів тебе ще спитати, а як от ваші люди не спиваються, не стають хронічними наркоманами і не хворіють від тютюну? – запитав Грег.
- Тьху, та ти що! Ці всі наркотичні плоди не тільки не шкідливі для мого народу, а навпаки, дуже корисні, вони не викликають ні болісної залежності, ні ніяких хвороб, чи ще там чогось. Такі рослини вивели наші дуже далекі пращури, ще на зорі нашого розвитку, вже ніхто і не пам’ятає, коли це було.
- Так, Орте, я в захваті! Це ж просто золотий вік! – захоплювався Грег.
- Ой, який там золотий! Це – випробування долі, сите життя без проблем – велика спокуса і велика загроза, воно фактично знищило нашу цивілізацію… - похмуро сказав Орт.
В наступних своїх снах-подорожах, Грег оглянув нутрощі планети Орта, подивився на всію ту автоматично працюючу техніку, яка і забезпечувала безбідне існування медузового люду. Побували вони і на квітучих островах, і в горах, в глибині континентів. В горах майже не було медуз, тільки декілька особин повзало по схилах, мабуть, втомившись від пляжного життя. Потім вони з Ортом зробили загальний детальний огляд планети, пролітаючи , звичайно ж, в ментальних тілах, доволі низько над поверхнею, щоб скласти собі повне враження про планету. І ось, нарешті, Орт помітив дещо, що його дуже здивувало. Він ніколи не бував в цій доволі великій місцині, бо вона одна була зовсім без річок. А медузовий люд не міг довго обходитись без води, тому сюди в тілесному втіленні не забрідав досі ніхто. На великій рівнині височіла якась ясно-блакитна велетенська піраміда. Грег подивився на неї всіма своїми типами очей, і весь час це була блакитна піраміда, яка мерехтіла переливчастим світлом.
Орт мав спантеличений вигляд, його хутряна шапка з’їхала набік, а рушниця теліпалася на одній руці. Вони підлетіли до підніжжя піраміди. Дивно, вона вся була складена с маленьких перлин, які переливались своїм власним блакитним світлом. Орт з подивом розглядав перлинки. Раптом зверху щось покотилось. Це була ще одна перлинка, і вона розташувалась на ґрунті, тим самим трішки збільшивши основу піраміди.
- Орт, що це таке? – запитав Грег здивовано.
- Почекай хвильку, я якраз роблю запит у планетарну бібліотеку, скоро отримаю відповідь, тоді тобі і розкажу, – відповів Орт, до чогось уважно прислухаючись всередині себе.
- Ага, отримав відповідь! Ледве знайшов! Уявляєш – цьому заводу три тисячі циклів! І він весь час автоматично виробляє автономні джерела енергії – оці ось намистини! – засміявся Орт.
- Як це, джерела енергії, батарейки, чи що? – спитав Грег.
- Так, щось таке, на зразок ваших батарейок, дюрасел там всякий. Тільки вони значно потужніші. І вічні, – сказав Орт буденно.
- Що!!! Що ти сказав? Вічні??? – витріщив очі Грег.
- Ага, вічні. А що? – здивувався Орт.
- Орте, друже! Ти що, не розумієш! У нас же енергетична криза, у нас нафта з газом на планеті закінчуються! Нам скоро нічим буде обігріватись і ні на чім їздити! – заволав Грег.
- Ага, і ти хочеш, щоб я вам віддав цю купу батарейок, і щоб ви в недалекому майбутньому перетворились на таких самих нероб та тупаків, як мій люд? – засміявся Орт.
- Орте, ти помиляєшся! У нас же не буде автоматичної планети, теплиці-годівниці, як у вас, нам все доведеться робити самим - і їжу вирощувати, і одяг шити, я ж тільки батарейки прошу! Вони ж вам зовсім не потрібні! – репетував Грег.
- Добре, я подумаю, пораджусь з центральним комп’ютером.., чи то мозком. З декількома своїми не зовсім здичавілими товаришами. Що вони скажуть – те і буде, - похмуро сказав Орт і ця знаменна подорож закінчилася.
Пізніше Грег багато разів бовтався в ближньому просторі, але Орта не було. «От гівнюк, зажилив таки перлинки, думає він про нас! Щоби ми не зледащіли» - лаявся Грег, пурхаючи з астероїда на астероїд, в надії побачити свого «вуйка з дубельтівкою». «Але і його можна зрозуміти», – думав Грег. «Припхалося якесь двохноге страхіття на планету, побачило гарну річ, і ну репетувати – віддайте цяцю нам! Це просто нахабство якесь з мого боку, потрібно було стриманіше себе поводити. І хитріше», - думав невеселі думки Грег.
І ось якось ввечері сидить Грег біля компу, стріляє монстрів, і мріє про перлинки, коли це дзвонить його телефон. «Альо, Грицю, привіт!» – почув Грег незнайомий приємний чоловічий голос. «Альо, а ви хто?» - здивувався Грег, бо Грицем він був тільки вдома. Йому не подобалось його ім’я. «Грицько – що це таке? Ще б Стецьком назвали», - не раз дорікав він батькам. На що батько дуже сердився і казав: «А що, Брюсом тебе треба було наректи? Чи вже Шреком? Чудове православне ім’я, Григорій, означає – Непереможний!»
- Грицю, та це ж я, Отр! Я ж тобі казав, що я у вас довгенько жив, у мене тут є невеликий будиночок на Ібіці, і тіло в … ну, в холодильнику, – відповіло Ортове тіло.
- Орте, друже! Ти тут, а я в все по простору літаю, тебе розшукую! – зрадів Грег.
- Значить так, виходь погуляти, розмова є. Я на лавочці сиджу, в скверику навпроти твого будинку, – сказав Орт і відключився.
Грег заволав: «Ма, я пішов гуляти!» і вихром вилетів з дому. На лавочці навпроти будинку сидів елегантний мужчина невизначеного віку, чорнявий, стрункий, в модному одязі, з барсеткою в руках. Грег невпевнено підійшов до чоловіка і розгублено подивився йому в очі. Чоловік абсолютно не був схожим на Орта, яким він його знав.
Чоловік посміхнувся і сказав: «Закрий очі». Грег закрив і подивився тим самим внутрішнім поглядом, яким він вмів користуватись тільки в своїх нічних мандрах. Перед ним сидів Орт, той самий вусатий дядько, але тепер на ньому була не вухаста закустрана шапка, а чомусь металевий рицарський шолом, а за плечима не мисливська рушниця, а здоровенний військовий автомат.
- Привіт, Орте, я дуже радий бачити тебе в «натурі», - посміхнувся Грег. Тільки скажи, навіщо шолом і автомат?
- Як це, «навіщо»? Тут же захист повинен бути значно кращим, ніж у просторі, у вас же дикий, первісний світ! Мені здається, що небезпечнішого місця, ніж ваша планета, у Всесвіті немає, – відповів Орт. Тепер, Грицю, кажу, поки не забув, навчайся бачити духовно і в «м’ясі». Це дуже важливо. Ти відразу ж матимеш уявлення про ту людину, з якою будеш вести справи. Якщо тра-та-тетний зір покажи тобі щось загрозливе, або неприємне – стережися тієї людини – зрозумів?
- Зрозумів, Орте, я вже трішки вмію це робити, – відповів Грег і подивився на Орта, чекаючи, що ж він йому скаже про перлинки.
Орт дістав сигарету, запалив її і почав розповідати.
- Ну, що парубку. Такі діла. Я з усіма порадився. Центральний комп’ютер доповів, що він давно намагався ліквідувати той завод, але наші пра-пра-дідусі так хитро його спроектували, що знищити його практично неможливо. Тому комп’ютер мав намір, як тільки вся рівнина заповниться намистинками, розпочати викидати їх на фіг кудись у простір, з очей подалі. Так що нам вони дійсно не потрібні - дуже вже застарілі моделі. Товариші мої взагалі послали мене геть з цією проблемою, і наказали слухатись комп’ютера.
- О, це чудова новина! - майже застрибав Грег.
- Почекай, не швиди! Я сам собі і комп’ютер, і товариш. Я весь цей час займався тим, що розробляв ну, скажімо так, комп’ютерні моделі вашого земного подальшого розвитку. З перлинками і без них. Для цього мені довелось досконально вивчити вашу історію, науку, суспільний устрій, географію, ресурси планети, стан економіки, екології і безліч інших важливих факторів.
- Орт – ти просто молодець… - Грег дивився на Орта з захопленням.
- Так от, виходить, що не можна вам давати батарейки. В вас і так перегрів планети, парниковий ефект, тануть льодовики. Скільки ви вже спалили вуглеводнів, жах! Та й атомна енергетика теж перегріває планету. Ви й без батарейок скоро, того, дуба дасте. Океани затоплять всі низини, загине дуже багато людей.
- Так що тоді… - спохмурнів Грег.
- Не нервуй, Грицю, ті батарейки вам і не потрібні зовсім. Адже ви впритул наблизились до використання енергії світила, вам тільки не вистачає гарних акумуляторів. Щоб цю енергію накопичувати. Тому я краще пориюся в своїй планетарній бібліотеці та подарую тобі гарний, самий простенький акумулятор, ти його «винайдеш» і все буде чудово, – посміхнувся Орт.
- Мабуть, ти маєш рацію, але такі ж чудові перлинки… - жалкував Грег.
- Та, перлинки я вам все одно перекину, невідомо ще, що може трапитись, і льодовиковий період може наступити, і ядерна зима – ви ж , вибачаюсь, придурки! Шкода, щоб така гарна(та ще й м’ясна!), первісна цивілізація загинула, пропала ні за цапову душу, – розмірковував Орт.
- Ура! Орт, і ти віддаси нам ту блакитну гору? – спитав Грег.
- Так, я вирішив віддати, але! Використовувати їх потрібно вкрай обережно, – строго сказав Орт.
- Орте, а можна хоча б тільки у нас, в Україні? Щоб здихатися від тої проклятущої енергетичної залежності. Га? – Грег з надією дивився на Орта.
- Та, ти що, не вийде, будуть задешево купувати тут і втридорога продавати де інде.
- Точно… А що ж робити, – зажурився Грег.
- Та я маю один варіант. От слухай. Я телепортую блакитну гору на всю вашу планету, просто під землю, не дуже глибоко. Самі густі і багаті «родовища» перлинок будуть саме у вас в Україні. І саме ти їх перший знайдеш. От так! – гордовито вимовив Орт.
- Де я їх знайду? На дачі, чи що? – запитав Грег.
- От, от, саме на дачі, то ж твоя земля, значить, і корисні копалини на ній твої! – зрадів Орт. Мабуть, я їх розміщу у вигляді таких собі кімберлітових трубок, щоби ви потихеньку там колупались і добували все нові і нові перлинки.
- Ага, так буде чудово! – знову застрибав Грег.
- Тепер про твій захист, – продовжив Орт. Я припхався сюди з тілом тільки для того, щоб видати тобі захисту амуніцію, от майже таку, як моя – фуфайка, шолом і автомат, – сказав Орт.
- А на фіга мені захист? – здивувався Грег.
- Зараз саме «на фіга», а як ти «знайдеш» перлинки, то дуже навіть може знадобитися. Не хвилюйся, ніхто нічого не помітить.
Орт витяг з барсетки металеву коробочку і дістав з неї крихітну чорну кульку. «А ну, Грицю, нахили голову» – сказав Орт, і притулив кульку у Грега за вухом, потримав її трішки і відпустив. Кулька декілька разів кольнула шкіру, начебто пустила в неї маленькі корінці і затихла. Грег помацав за вухом. Там відчувався тільки крихітний бугорок, не більше звичайної родимки.
- І як же ця бородавка буде мене захищати? - спитав Грег.
- А воно тобі потрібно? Я й сам цього не знаю. Ти що, знаєш як працюють всі ваші прилади? – запитав Орт.
- Ну, приблизно знаю, – сказав Грег.
- Приблизно і я знаю. Це дуже складний прилад, як він працює – не має ніякого значення, але тепер тобі ніяка собака не зможе заподіяти ані найменшої шкоди. Ага, до речі, вона ж забезпечить тобі зв'язок зі мною. Тільки не турбуй мене без особливої необхідності, я дуже не люблю, коли мене смикають, коли я відпочиваю, – сказав Орт.
- А хто любить! – засміявся Грег. Обіцяю, Орте, чесслово!
- Ну, наче все – сказав Орт. Я зараз одвезу тіло на схованку і додому! Трішки відпочину. Я втомився з вашими проблемами, як собака. А потім вже почну телепортацію перлинок.
- Чудово, Орте, я не знаю, як тобі і дякувати! - сказав Грег.
- Пусте, я вже давно казюся з нудьги, це для мене просто цікава пригода, – посміхнувся Орт, викинув недопалок в урну і попрямував в глибину парку.
«Не думаю, що він їхатиме на свою Ібіцу нашим транспортом, мабуть у нього якась літаюча фігня десь під кущиком захована, або й просто, є якась телепортуюча бородавка», - подумав Грег і пішов додому.
Надалі Грег обмірковував, як він буде «знаходити» перлинки, як їх буде обстежувати і як буде про них сповіщати світовій громадськості. Перше, що він зробив, це непомітно випитав у батька, чи приватизована їх дача. Бо неприватизовану ж одберуть, як цяцьку у немовляти, в перші ж хвилини «знайдення» перлинок. Потім попросив дозволу у бабусі, головної «дачниці», спорудити на ділянці невеликий декоративний басейн, ну, для прохолоди. Бабуся дуже здивувалася, а тоді милостиво дозволила, бо з деяких пір їй почало здавалося, що той клаптик землі з кожним роком почав збільшувався в розмірах.
Десь приблизно через місяць Грег, тихо куняючи на лекції, раптом почув голос Орта просто в себе в голові.
- Грицику, привіт! Доповідаю. Перлинки розіпхані по материках планети строго пропорційно щільності населення. На території України норма в три рази вища. Нормально?
- Ой, Орте, чудово! Сьогодні ж їду на дачу! Я вже завіз туди деякі матеріали для басейну, а головне – лопату! – подумав Грег, аж підстрибнувши на стільці.
- Ага, Грицю, якщо тебе пограбують і одберуть і всі викопані перлинки, і саму дачу – не переживай! Я їх тобі підкину стільки, скільки тобі буде потрібно, – сказав Орт.
- Ти думаєш, одберуть? - захвилювався Грег.
- Не сумніваюсь. Я ж трохи вивчив особливості вашої країни і вашого бізнесу. Це ж суцільний жах! Я тобі рекомендую зразу ж після «знахідки» і галасу в пресі швиденько продати дачу - від гріха подалі. Нехай хижаки самі гризуться, головне, щоб про перлинки всі в світі довідались і почали досліджувати та шукати де інде.
- Ага, Орте, ще хотів тебе запитати, а вони достатньо безпечні? Чи не почнуть вони вибухати, коли дослідники почнуть їх колупати, плющити, травити кислотами та опромінювати лазером? – турбувався Грег.
- Боже збав! Ці батарейки розраховані на повних недоумків і тому абсолютно безпечні. Ні пошкодити, ні знищити їх неможливо – нехай ваші дослідники роблять з ними, що їм заманеться. Ну, ти займайся, а я починаю пошуки гарного простенького акумулятора у себе в планетарному архіві. Поки що все.
- Орте, друже, я тобі надзвичайно вдячний! – подумав Грег, але Орт вже відключився.
А Грег раптом втратив весь свій запал і оптимізм. Слова Орта про відібрану дачу не давали йому спокою. В його уяві почали поставати жахливі, але напрочуд реальні сцени рейдерського захоплення їхньої нещасної дачі, якісь мордовороти в масках і з автоматами і бабуся, розхристана і заплакана, з розставленими вбік руками, яка закриває собою його, Грега невмирущого, від пострілів з тих автоматів. Грег тріпнув головою, відганяючи жахливу картину. Ні, не буде цього! Орт мав рацію, одберуть, неодмінно одберуть, і саме найкривавіші і найжорстокіші бандити, чи то, пардон, бізнесмени. І Грег почав викликати Орта.
- Ортику, любий, пробач мене, ти мені дуже потрібний, відгукнись! - волав подумки Грег, не дуже впевнений в тому, що саме так потрібно зв’язуватися з Ортом.
- Ну, що таке? - відразу ж почув він невдоволений голос Орта.
- Орте, вибач! Прийми те родовище з моєї дачі, якщо ти маєш таку можливість, я просто почав боятися за життя моїх рідних, у них же немає такої бородавки за вухом, як у мене! - репетував Грег.
-А! Можливо, ти і маєш рацію. Я те родовище прибирати не буду, нехай воно там буде, тільки ти його не «знаходь» поки-що, та і все, - відповів Орт.
- Ортику, а де ще неподалік є родовище перлинок? Може, десь на березі Дніпра? Щоб начебто я ловив рибу, а круча трішки обрушилась і я знайшов ті перлинки? – питав Грег.
- Гаразд, я тобі зроблю невелике родовище, де тобі тільки заманеться. Адже наш завод продовжує «випікати» перлинки, вистачить на всіх! От у вихідні іди до Дніпра, яке ти місце обереш, там я і влаштую те родовище. Все!
Фух, у Грега гора з плеч звалилась. Ще немає в нього таких моральних і фізичних сил тягатися з кривавими бізнесменами нашого часу, часу дикого капіталізму і накопичення брудного капіталу. Адже будь яке судове рішення будь якого суду можна без проблем придбати за гроші, навіть саме нереальне, на кшталт того, що Грег - психічно хворий, його батько – сексуальний маніяк, а Київ – столиця Сінгапуру. Тоді приходить судовий виконавець, і тебе абсолютно, пардон, «законно» поміщають в божевільню, і чао-какао.
Ох, у Грега як почала боліти голова після відвідин Ортової планети, так і болить безперестанку. Виходить, що знайти на другому кінці галактики вічні двигуни, випросити їх у якихось високорозвинених, хоч і дещо здичавілих інопланетян, виявилось значно простіше, аніж подарувати їх власному народу. «Ну що ж», - думав Грег, - «я сам цю кашу заварив, сам і буду розхльобувати!»
В суботу Грег зібрав свої рибальські причандали і попрямував до Дніпра, в ті місця, де він влітку інколи рибалив з батьком, або з товаришами. Хоч і була пізня осінь, але було тепло, тихо, ласкаво світило сонечко. Грег йшов по стежечці понад крутим берегом Дніпра і радів сонцю, теплу, свіжому запаху води та опалого листя. Він зупинився на високій кручі, розставив руки і закричав радісно і безтурботно, немов прощаючись з дитинством, яке, як він вважав, у нього дещо затяглося.
Грег відчував, що в його житті починається нова смуга. Йому потрібно, по-перше, розумно розпорядитись перлинками, по-друге, пристойно здати сесію, а потім влітку він повинен вивчати все, що може знайти в бібліотеках та Інтернеті про акумулятори. Потрібно ж якось готуватись до «винаходу» ємного акумулятора, щоби можна було хоча б один день, припустімо, без перезарядки їздити на електро-автомобілі. Поки що це всі його плани на майбутнє. Грег роздумував, чи викликати йому Орта, чи ні, адже місце він вже обрав.
- Агов, Грицю, я тебе чую! Чудова місцинка! Хоча, як на мій смак, надто розріджена атмосфера, холодно і смердить киснем! – Орт, мабуть був у доброму гуморі.
- Привіт, Орте! Так, мабуть от тут, піді мною. Можна тут, як ти вважаєш? – спитав Грег.
- Та без проблем! Запам’ятай добре це місце і йди собі, куди хочеш. З десяток перлинок уже знаходяться у тебе в тій коробочці, яку ти для них прихопив, а під горою через деякий час все буде тіп-топ! – сказав Орт надзвичайно весело.
- Орте, а чого це ти такий веселий? – запитав Грег.
- Я тобі пізніше розповім, як буду там у вас, в «м’ясному» тілі. А поки що, бувай! – сказав Орт.
- Бувай! – відповів Грег і пішов геть.
Він навіть не присів ніде трішки порибалити і швидко попрямував додому, адже у нього в рюкзаку вже лежали омріяні перлинки. На щастя, дома нікого не було, але Грег все ж таки защепнувся у себе в кімнаті. Бо якщо бабуся повернеться з дачі, то обов’язково перевірить всі кімнати, чи немає в квартирі грабіжників, пожежі, затоплення чи ще якого-небудь стихійного лиха.
І ось вона, та сама коробочка, і ось вони, довгоочікувані перлинки. Вони були точнісінько такі, якими він їх бачив на Ортовій планеті, ясно-блакитні, ніби трішки пухнасті , вони злегка світились і мерехтіли. Грег доторкнувся до однієї пальцем і не відчув нічого, ні холоду, ні тепла, ні твердої поверхні, перлинка ніби трішки увігнулась. Грег зробив спробу затиснути одну перлинку пальцем в кутку коробочки, але перлинка лагідно розплющилась під його пальцями, і знову зібралась в кульку, як тільки він її відпустив. Це була, без сумніву, холодна плазма, але якась незбагненна сила примушувала її триматися купи та ізолювала від оточуючого середовища. Чудово!
І Грег почав детальніше дослідження перлинок. Він уражався і захоплювався, радів і засмучувався одночасно. Перлинки були незрівнянні, чудові, казкові, неперевершені. Вони могли все, абсолютне без ніяких допоміжних пристосувань. Грег засовував їх в електронний годинник, в те місто, куди вставляється звичайна батарейка. Перлинка секунду «думала», а потім витягувалась в тоненький циліндрик від плюса до мінуса, і годинник починав бадьоро цокати. Грег тільки підносив перлинку до вилки будь якого ввімкненого електричного приладу, як перлинка розтікалася по електродах вилки тонкою блакитною плівкою, і прилад починав працювати, ніби його ввімкнули в розетку. Причому, за електроди можна було спокійно братися руками – перлинки заодно ізолювали собою вилку. Як тільки він виключав прилад, перлинка стікала з вилки і знову збиралась в пухнастий блакитний клубочок.
«А ну, чи витримають вони драконячу міць!» - подумав Грег. Батько колись купив здоровенного масляного обігрівача, на ймення «Драко», але включали його вкрай рідко, бо він жер страшенну кількість електроенергії. Тільки три перлинки примусили драконяку працювати на повну потужність. Подивимось, чи вистачить у них сил довго вдовольняти натиск дракона! Грег залишив обігрівач і продовжив гратися перлинками. Він взяв свого старого розрядженого телефону і поклав перлинку біля отвору для зарядки. Перлинка трішки подумала, і зникла, просочившись всередину. Телефон замигав, засвітився і почав заряджуватись. Ну, краса! Вічна проблема з підзарядкою зникне назавжди!
Тим часом котяра, який дуже любив товариство, розвалився на підлозі і відкинув лапи в різні боки. Тільки тоді Грег усвідомив, що в його маленькій кімнаті страшенна спека і нічим дихати. Він швиденько відчинив вікно та вимкнув обігрівач. Перлинки слухняно стекли з вилки і знову замерехтіли, такі самісінькі, як і були. «Де ж вони, лялечки, беруть ту енергію?» - думав Грег. «Не інакше, як просто з вакууму, адже її більше ніде взяти».
Грег зрозумів, що нічого в принципі дії цих казкових вічних двигунів він нізащо не второпає, і ніхто інший на Землі також. Треба просто використати такий інопланетний дарунок, і, як мінімум, зробити дві речі. По-перше, трішки розбагатіти самому, ну, там, купити собі квартиру, машину, а по-друге, позбавити Україну від енергетичної залежності повністю і безповоротно! А тоді хто хоче, нехай той і розбирається з принципом їх дії – якщо мізків вистачить! Грег навіть повеселів. «Дайте мені джерело енергії, і я переверну весь світ!!!» - волав він подумки, і танцював навкруг коробки з перлинками. Хряпнули двері, хтось з домашніх повернувся, Грег зсипав перлинки в коробочку та запхав її подалі в свої шухляди з різним мотлохом.
Весь вечір і всю ніч він думав, що робити далі. Голова почала вже не боліти, а просто тріщати від цих думок. Він знову бачив фрагменти з можливих подій майбутнього, і всі вони були безрадісними. Хто би не отримав контроль за першим же родовищем, чи держава, чи приватний власник, як плакали для рідної України всі прибутки від використання перлинок. Їх зразу ж почнуть продавати в розвинені країни за ціною, яка буде лиш трішки нижча за вартість того ж таки газу чи електроенергії по світових цінах. Всі доходи осядуть в кишенях урядовців та різних кривавих спрутів, чи то бізнесменів, а в Україні і далі будуть отримувати 500 гривень зарплати, гинути в шахтах, топити груби соломою і кізяками, та канючити у Росії дешевий газ.
Тільки в наших, диких пост-радянських країнах можливе таке стрімке збагачення самих нахабних та жорстоких, так званих бізнесменів, при надзвичайно низьких доходах їх працівників. Це просто безсоромна обдирайлівка народу та природних ресурсів країни – і все в кишені одних і тих самих. Грег просто не знав, що робити.
Ох, політика, продажная дівка, ну ніяк без тебе не обійтись! Доведеться починати саме з політиків, а зовсім не з журналістів. Журналюги потринділи, посвистіли, а мафія своє діло враз зробить і ніщо її не зупинить. Вона пельку швидко всім позатикає, кому судовим рішенням, кому хабаром, а кому і кулею снайпера. Виходить, що потрібно з усіх можливих бід вибрати найменшу. «Так, а за кого наша сім’я там голосувала на останніх парламентських виборах?» - думав Грег. «Звичайно, за Юлю, от я їй першій і покажу свої перлинки!» Все, рішення прийнято. Грег кинувся ритися в своєму письмовому столі, їм перед виборами кинули в поштовий ящик адресу і телефон громадської приймальні БЮТ.
«Ось він, цей папірець! Знайшовся, слава богу»? - думав Грег. «Ага, і не забути подивитись на тих бютівців своїм третім зором! » - ще згадав Грег. Як він не тренувався, а з розплющеними «м’ясними» очима він зовсім не міг бачити духовно. З заплющеними дещо бачив, але все рівно, зовсім не так виразно та чітко, як в астральних тілах. Мабуть, «м’ясне» бачення сильно пригнічувало духовний зір. Він дивився на бабусю, і бачив ту ж таки бабусю, але з червоним піонерським галстуком і в червоній хустці – бабуся була заядла комуністка. Дивився на маму, це була та ж сама мама, але трішки схожа на овечку, може тому, що колись Грег чув, як бабуся спересердя, під час сварки, назвала маму «дурною вівцею». Тато теж був, як тато, але неначе в мішку, зав’язаному на голові, може тому, що коли мама була незадоволена татовою зарплатнею, вона називала його «лантухом». Духовні спостереження над своїми товаришами-студентами теж нічого не дали, майже такі самі, як і є, може тому, що ще не встигли опаскудитись. Багато досвіду в духовному баченні в нього і не було, бо не будеш же всюди ходити з заплющеними очима. «Ну та гаразд, завтра ж піду в осередок БЮТ з двома перлинками в кишені, неначе вступати в партію!»
І ой-ой-ой, і ай-ай-ай! І що ж він побачив в БЮТ! Голова осередку, солідний блондин середнього віку, дуже привітний, з доброзичливою посмішкою та чистими, безневинними світлими очима в духовному баченні мав вигляд гієни з писком в крові, червоними очима та з пазурами по півметра. Грег ледве не зойкнув, як побачив таке. Побачив, та і вшився додому, навіть в партію вступати не став. Він, звичайно ж, дуже засмутився, але подумав, що на місцях може бути все, що завгодно, і потрібно їхати в Київ та глянути духовно саме на Юлю. Вона ж не може всіх просканувати, от так, як він, в партію можуть потрапити і випадкові люди, і зрадники, і перебіжчики, що ми вже бачили в парламенті.
«Нічого, хлопче, не нервуй, все буде ОК!» - підбадьорював сам себе Грег. Він зібрав всі свої кошти, які були, сказав батькам, що їде в Київ на декілька днів, до однокласника-студента, та й поїхав. Грег збрехав, його однокласник уже не навчався в Києві, бо батько покинув їх з матір’ю заради іншої жінки і припинив платити за навчання сина. Тому Грег ночував на вокзалах. Погода, як на гріх, зіпсувалася, ішов мокрий сніг з дощем, дув пронизливий вітер, а впіймати Юльку ніяк не виходило. Грег чатував і під штабом БЮТ, і під Верховною радою, і під будинком з химерами, але ніяк не міг її побачити хоч мигцем, все або не встигав, або взагалі чекав в іншому місті. Зате їв Грег за трьох, від холоду, і скоро його грошенята розтанули. Ну нічого, завтра, у вівторок, будуть підписувати коаліцію демократичних сил у Раді, і Грег обов’язково її побачить. «Якщо і Юля в духовному баченні видасться мені якоюсь химерою, то все, нікому ніяких перлинок показувати не буду», - вирішив Грег. «Нехай знаходять ті перлинки, хто вже знайде, а я займуся акумуляторами». Ліпшого нічого Грег надумати не міг.
І ось, вівторок, 27 листопада, купа журналістів юрбиться біля Верховної ради, ще якісь люди, прихильники різних партій, всі зустрічають політиків. Під’їжджають «помаранчі», «біло-рожеві», а Юлі все немає. І раптом хтось кричить: «Юлька під’їхала до чорного ходу!» Вся журналістська банда зі своїми причандалами рвонула до чорного ходу, перечіпаючись один через одного. Грег біг швидше за всіх – він з учора нічого не їв, а на вечір в нього був куплений квиток на маршрутку додому. Конче необхідно було хоч краєм розуму глянути на Юлю, щоб вже точно знати, що робити. Ось він, ріг будинку, там, за ним, Юля!
Грег заздалегідь заплющив очі, щоб не втратити ні секунди. І він побачив дещо своїм духовним зором. Грег тихо відійшов вбік, і почав осмислювати побачене. Що це було? Невелика група людей зробила тільки декілька кроків по ганку і зникла за дверима. Це було кілька чоловіків-не чоловіків, а скоріше якихось песиголовців. Міцні, спортивні статури в чорних костюмах і собачі, чи може вовчі, голови з оскаленими іклами. Сіра шерсть клоччям стирчала понад білими комірцями бездоганних сорочок з краватками. «Господи, хто ж вони такі?» - з жахом думав Грег. «Тьху, та це ж охоронці, вони і повинні бути таким!» - здогадався і зрадів Грег.
Серед них була і жінка, але зовсім не схожа на Юлю. Це була висока, дуже струнка рудоволоса розпатлана дівчина. І чомусь майже оголена. Чому це? Вірніше, вона була не зовсім оголена, а ніби обмотана зрідка білими бинтами. Якась дуже знайома аналогія вертілася в Греговій голові, але він ніяк не міг вхопити ту думку за хвоста. Голова знову почала тріщати. І раптом! Ура ! Здогадався! Це ж була Міла Йовіч у ролі Лілу! Тра-та-та! Тра-та-та! Грег застрибав по слизькому тротуарі, ледве не звалившись в снігове місиво. «П’ятий елемент!!! Ура!!! Юлька - п’ятий елемент, вона назначена, щоби врятувати світ! Чи може, це мені тільки здається?» - розмірковував Грег. « Але ні, Орт же казав, що духовному зору можна довіряти!»
Фух, Грег уже спокійно пішов на вокзал, голова в нього паморочилась з різних причин, але він був задоволений. «Вдома від’їмся, відпочину, трішки підзароблю грошенят, і знову в Київ, треба підібратися саме до Юлі, хоча це і не просто буде зробити», - думав Грег. «Вона надзвичайно обережна і зграя охоронців в неї теж нівроку. Мабуть, є чого боятися. Вона всім, як кістка в горлі».
Так розмірковуючи, Грег уже підходив до теплого, гостинного вокзалу, вже його ніздрі лоскотали хвилюючі аромати смажених пиріжків та кави, коли його хтось взяв за рукав: «Грицику, та ти що? Спиш на ходу?» - перед ним стояв, посміхаючись, Орт! В «м’ясному» варіанті! Акуратна зачіска, розкішне пальто, піжонський жовтий шовковий шарф, жовті ж елегантні черевики, ну і звичайно ж, сигара в роті.
- Ортику, любий! – буквально кинувся йому на груди Грег. Я такий задоволений, що зустрівся з тобою! Ти не позичиш мені трішки грошей, небагато, я дещо зголоднів.
Орт мовчки взяв його під руку і повів у вокзальний ресторан. Там Орт замовив Грегу розкішний обід, і Грег натріскався, як ненормальний. Поки він їв, Орт – плакав, елегантно витираючи шовковою хусточкою очі і стиха хлипаючи носом.
- Орте, друже, ти що? Чого ти рюмсаєш? - питав його Грег, чавкаючи, як свиня. Подумаєш, я ж всього один день не їв, чи й не трагедія! – заспокоював він Орта.
- Старий дурень, кинув дитину напризволяще! – лаяв себе Орт.
- Ортику, а як би ти ридав, коли б побачив наш Голодомор? Он, у моєї бабусі ледь не всі родичі з голоду померли в 33 році, – плямкаючи, казав Грег.
Даремно він це сказав, бо Орт просто заревів вголос, бризкаючи сльозами в різні боки і привертаючи увагу сусідів.
- Не кажи мені такого, я такі страхіття не можу переносити, я дуже чутливий! - сказав він крізь сльози чомусь тоненьким голосом, потім закусив губу, затамував подих і скоро заспокоївся.
А Грег розчервонівся, розімлів і, допиваючи каву з тістечком, сказав:
- До речі, я зовсім не дитина, а цілком дорослий мужчина. А ти і так робиш для нас всіх надзвичайно важливі речі, вистачить з тебе і того.
- Знаєш, Грицю, в порівнянні зі мною ти не просто дитина – ти ембріон! Без перебільшення. Ти знаєш, скільки мені циклів…ну, нехай ваших років? – спитав Орт.
- Не маю уявлення, – відповів Грег.
- Та я й сам не дуже пам’ятаю, скільки, але не одна сотня. Далеко не одна. Може 300, може 400. Я, як був молодий, ті роки не рахував, а жив, як і всі інші, купаючись в насолодах, як якась безмозка амеба.
- Ага, до речі, я там у вас зовсім не бачив дітей? Чому? – спитав Грег.
- Діти у нас народжуються надзвичайно рідко, тільки тоді, коли хтось із дорослих помирає. Вірніше захоче померти. Бо ми – фактично вічні, і помираємо тільки по власному бажанню, коли нам просто набридає жити.
- Ну, ні фіга собі! Вічно жерти, пити та трахкатися – це дійсно вже занадто! – уражався Грег.
- До речі, я теж почав втрачати жагу до життя, мене на світі тримала тільки тяга до ну… тютюну, а так би вже теж, пішов би в море та й відключився би там. Адже саме тому я почав шукати собі розваг в дальніх подорожах по Всесвіту, от і натрапив на вашу планету. І на тебе, – сказав Орт і посміхнувся.
- Ну, Орте, ти молодець, що почав мандрувати! А так би помер у своєму болоті безвісти, а ми би не отримали ні вічних батарейок, ні ємних акумуляторів! - казав Грег, ледве володаючи язиком з пережору.
- Ну, все, пішли! – Орт розплатився, і вони вийшли на вулицю. Хоча мокрий сніг все ще йшов, Грегу видавалось, що значно потеплішало.
- Грицю, зараз підемо в той готель, де зупинилось моє тіло, побалакаємо, нам потрібно уладнати багато справ.
Орт велично підняв руку, зупинив таксі і вони поїхали до готелю «Київ», у Ортів номер. Грег відразу подзвонив додому, сказав, що скоро буде вдома і що в нього все гаразд. Адже гроші на рахунку його мобілки теж закінчились.
Орт замовив каву та фрукти в номер, запалив сигару і розпочалася їх довга, і, як виявилося пізніше, остання розмова.
- Грицю, такі діла. Я прийшов до тебе, щоб завершити всі свої Земні справи, – сказав Орт. Грег вирячив на нього очі.
- Та ти мене не так зрозумів! – посміхнувся Орт. Я просто хочу закінчити всі справи з тобою. Слухай уважно. Про ту вашу політичну Юлю. Не бігай за нею. Я вирішив, що тобі взагалі не потрібно світитися з тими перлинками – тут і без тебе обійдеться. Тебе я бачу в майбутньому відомим на весь світ вченим, винахідником супер-акумулятора, а пізніше, можливо, і принципу дії перлинок. У відношенні Юлі. Я просто поміщу на її тумбочку перед ліжком миску перлинок. А поряд – коротеньку інструкцію, що воно таке, як ними користуватись, і карту «родовищ» по Україні.
- Тільки ж Орте, дивись, щоб ніхто, окрім неї, того всього не побачив! Якась там прибиральниця чи охоронець! – вигукнув Грег.
- Дитя! Вірніше ембріон! Кого ти вчиш! – поблажливо усміхнувся Орт. Слухай далі. З цих пір перлинки зникають з небосхилу твоїх проблем, забудь про них. Далі про тебе. Ти повинен дуже і дуже напружено вчитись. Шаляй-валяй та тринди-ринди тепер уже не пройдуть! Ти дорослий чоловік, чи таки ембріон? –спитав Орт, пильно дивлячись Грегу в очі.
- Орте, ти мене просто ображаєш, зараз це зовсім інша річ! Я вже і сам вирішив, що повинен вивчити все, що знайду, про акумулятори! - вигукнув Грег, у нього навіть сльози на очах виступили.
- Спокійно, синку, спокійно – сказав Орт, а Грег відмітив, що Орт перший раз назвав його сином.
- Слухай далі. Ти переведешся з свого інституту сюди, в університет, тут непогана кафедра електрофізики, я їх трішки обстежив. Цього буде цілком достатньо, адже основні знання ти будеш добувати от звідси – сказав Орт і поклав на стіл невеличкий, потертий, звичайнісінький калькулятор.
- Калькулятор? – здивувався Грег.
- Він просто має такий вигляд, для конспірації. Бережи його, як зіницю ока, а ще краще, з дому просто ніколи не винось, щоб не загубити. Це я насмикав деяких відомостей з наших наукових архівів, в першу чергу про акумулятори, та ще дещо, саме близьке до ваших сучасних наукових уявлень.
- А як він діє? – запитав Грег.
- Дуже просто. Діє в радіусі декількох метрів. Ти повинен сформулювати проблему, чи запитання і лягати спати. Прилад буде намагатися допомогти тобі зрозуміти, чи усвідомити вірну відповідь на запитання. Не думай, що це так просто, дуже не просто, але можливо! Ти поступово будеш трансформувати ці невиразні і незрозумілі тобі відповіді у власні образи, слова та формули, і справа буде потихеньку рухатись.
- О боже, Орте, я… - почав було Грег, але Орт його зупинив.
- Мовчи і слухай. В мене мало часу. Я зараз підшукую підходящий будиночок в Києві, це теж не так просто, він повинен відповідати деяким моїм особливим вимогам. Ну, то це моя проблема.
Орт замовк, але Грег мовчав, як риба.
- Далі. Документи на будинок я оформлю на оце ось тіло, воно вже декілька років служить мені тут, на Землі, в якості такого собі скафандра для мого астрального тіла. Коли я на своїй планеті, воно лежить в холодильнику, в підвалі на Ібіці. Документи в цього тіла в абсолютному порядку. Він - одинак, заможний рантьє, має гроші в різних банках Землі і все життя валяє дурня, ну, як і я. До останнього часу. Тепер він вирішив купити будинок в Києві, і саме ти наймешся до нього сторожем, двірником та охоронцем, адже в будинку він не збирається жити постійно.
Орт загасив сигару і почав пити каву, продовжуючи свої настанови.
- Звичайно ж, це легенда, насправді - він буде твоїм охоронцем та слугою, я його спеціально для цього трішки переробив. Це буде просто домашній біо-робот, дуже слухняний. До речі, він може міняти зовнішність, це часто буває корисно. Ще. Він знає багато ваших мов. Що це за планета така, у вас така бісова прірва мов? – роздратовано сказав Орт. Ну, та нехай, це дурниці. Він знає все про банки, права власності та інші юридичні штучки багатьох країн. Про такі речі навіть можеш не хвилюватися. Ти йому можеш наказати все, що тобі потрібно, в тому числі і телепатично. Потім, пізніше, коли станеш відомим ученим, ти «викупиш» в нього цей будинок. Вроді все. Орт замовк та задумався. Ага, коли він буде тобі з якихось причин не потрібен, можеш покласти його в підвал, там буде замаскована його кріо-камера. Ну, що я так зразу не згадав, він тобі сам розповість, по мірі виникнення запитань, - сказав Орт і замовк.
- Ортику, пробач, мені дуже соромно, але ж потрібно буде платити за комунальні послуги, та на харчування нам двом, я ж не зможу працювати, мені ж потрібно буде наполегливо вчитися? - ледь не плакав Грег.
- Тьху, ти, твою мать! - вилаявся Орт. Я про ті ваші ідіотські гроші завжди забуваю! Та і ти – бовдур! Я ж тобі казав, він, сер Роберт Грей, дуже заможна людина. І він – твій власний біо-робот! В нього, чи то вірніше, в тебе, не пам’ятаю точно, але декілька десятків мільйонів доларів у різних валютах лежать у банках по всьому світу. Вистачить тобі? – сердито спитав Орт.
- Ой, вибач, цілком вистачить, – заспокоївся Грег.
- Ну от, а ти «на харчування»! – посміхнувся Орт. До речі, візьми відразу, поки знову не забув, - сказав Орт, витягаючи з кишені декілька пачок грошей. І останнє. Я тільки виберу будинок і повертаюсь додому. Сер Грей за цей час, уже самостійно, купить та облаштує будинок, він тобі подзвонить, коли все буде готово. Після цього я ще деякий час я побуду на своїй старій планеті, так що, якщо трапиться щось надзвичайне – звертайся. Зараз їдь додому, і відразу починай переводитись сюди, в Київ, в університет. Гроші на все і за все у тебе є! Ти зрозумів?
- Зрозумів, Орте, зрозумів, тільки одне запитання, можна? – спитав Грег.
- Валяй, тільки швидко, – відповів Орт.
- Орте, чому ти так поспішаєш? І куди ти збираєшся, ну, зі своєї старої планети, ти тільки що казав? Якщо не секрет? - спитав Грег.
- А, я й забув, я ж обіцяв тобі розповісти. Розумієш, Грицю, я хочу відродити свою расу, – сказав Орт і одкинувся на кріслі, заклавши руки за голову.
- Ну, тоді тобі доведеться зруйнувати той ваш рай! «До основанья, а затєм!»– заспівав Грег.
- А ти розумненький, як на ембріончика! – дражнився Орт. Саме так, зруйнувати.
- А ти не боїшся брати на себе таку відповідальність? – запитав Грег.
- Боже збав! Я стару планету не буду чіпати, нехай живуть, як і жили, що я, якийсь Антихрист, чи що, кінець світу влаштовувати? Ні, справа ось в чім. Мої пошуки в наукових архівах планети вилились в те, що я знайшов закодовану інформацію про ще декілька таких самих штучних запасних планет в різних куточках Всесвіту. Це наші предки підстрахувались, про всяк випадок. Планети точнісінько такі ж, але наш медузовий люд, як ти кажеш, там не живе – дерева ростуть, моря плещуться, і пустота!
- Орте, це чудово! Але є одна проблема - там же точнісінько такий самий рай! – вигукнув Грег.
- Ха, дрібниці! Я його трішки зіпсую! Агов, я навчуся це робити, хлопче! По-перше, ліквідую всі наркотичні та алкогольні дерева. Тютюнові, мабуть, залишу, я без них – ну нікуди. Потім трішечки зіпсую клімат, щоби потрібно було хатки якісь будувати та обігріватись – от як у вас. Ну і таке інше, я ще не все обдумав. Потім переберуся туди жити, та візьму з собою декілька самих розумненьких та гарненьких самочок! Та й будемо плодитися -розмножуватися! Діток своїх ми будемо виховувати та навчати! От як ви.
- Ага, і ти станеш Богом-отцем і Адамом одночасно! – засміявся Грег. А твої дівчата будуть розповідати вашим дітям байки по Едем і вигнання з нього!
- Так, щось таке. Але спочатку мені потрібно буде дуже гарно все розрахувати, побудувати купу комп’ютерних моделей, адже успішний розвиток суспільства – це постійне балансування на лезі бритви. Або цивілізація загине від непосильних труднощів життя, або втопиться в задоволеннях, як от ми, медузовий люд, – проказав Отр.
- Орте, я просто в захваті! – вигукнув Грег.
- Ну все, Грицю, все. Прощавай! Я теж дуже задоволений, що наткнувся тоді на тебе, адже саме ця зустріч спонукала мене копирсатися в наших наукових архівах, а відтак знайти запасні планети, – сказав Орт.
- Ну і слава Богу! Все ж і від нашої планети буде щось корисне вашій! І Орте, я мільйон перший раз захоплююсь тобою! – вигукнув Грег. Ти просто Орт Неперевершений, чи то Орт Всемогутній!
- Ну, добре, добре, нічого мені лестити, не сотвори собі кумиру, юначе! Я простий медузовий дядько, тільки багато чого вмію, – аж розчервонівся Орт, задоволений та улещений.
- Еге, Орте, а ти марнославний, - сказав Грег. Гляди, з часом не почни змушувати свій люд приносити тобі криваві жертви.
- Та ти що, хлопче, я ж гуманіст! – аж злякався Орт.
- Я сподіваюсь, – дуже серйозно сказав Грег. Прощавай, Орте, щиро дякую тобі від імені всіх жителів планети Земля. Успіху тобі в твоїй нелегкій справі – сотворінні нового світу! 28.11.2007p
14.01.2007р Ось уже декілька місяців Грег жив у Києві, в особняку сера Роберта Грея – поважного бізнесмена-англійця. Вірніше, не тільки буцімто бізнесмена, а і буцімто людини. Спочатку у Грега не було достатньо часу, щоб морочити собі голову взаєминами з біо-роботом, бо в нього була купа своїх проблем. Грег хоч і перевівся в Київський університет з втратою курсу, але хвостів доздавати йому довелось чимало – все ж таки це був фізфак.
І ось, ціною неймовірних зусиль, відсидженої дупи і червоних очей Грег, випивши цистерну кави, поздавав таки основну частину своїх хвостів – і нарешті озирнувся навкруги. О Боже, ну і долітався він у астрал, ну і вляпався в історію! Грег ніяк не міг прийти до тями від такого несподіваного повороту в своїй долі.
Орт прикупив непоганий будиночок. Це був двоповерховий особняк неподалік Львівської площі, він гордовито стирчав на пагорбі, на досить величенькій галявині, огородженій кованим металевим парканом, і пихато поглядав на навколишні багатоповерхівки, які хоч і значно перевищували його розмірами, зате юрбилися тісно, впритул один біля одного. «Цікаво, і скільки Орт відвалив за цю хатинку?» - думав Грег. Він навіть приблизно не міг собі уявити, скільки це може коштувати, особливо враховуючи ціну на землю в самому серці столиці. Роб найняв будівельників, які дуже швидко та гарно відремонтували будинок, і викликав Грега «додому».
Грег згадав день свого приїзду, коли його на вокзалі зустрів Роб. Грег глянув на нього з цікавістю і острахом. Зовні це був той самий Орт в «м’ясному» виконанні, але ж Грег знав, що Орта тут вже немає, що це тільки пуста оболонка людини, якийсь Голем, чи то Франкінштейн, тобто - істота без душі. Але Роб був надзвичайно ввічливий, коректний, варив Грегу каву та годував смачними обідами. Тільки погляд у нього був якийсь не такий, не те, щоби бездумний чи пустий, але якийсь холодний, незворушний. У Грега навіть інколи мурашки пробігали по тілу від цього погляду, але він гнав від себе дурні думки і налягав на підручники.
Роб відразу відвів Грега в центральну «хазяйську» спальню, але Грег категорично відмовився там жити.
- Ви що, Роберте, - сказав Грег, - ви забуваєте, хто я тут фактично – я студент, найнявся до вас охороняти будинок в вашу відсутність! Треба ж дотримуватись конспірації, а раптом хто сторонній зайде!
- Так, звичайно, Грицю, але ніхто сторонній сюди просто не зайде, - сказав Роб.
- Як це може бути? – здивувався Грег.
- Пан Ортофілінікан поставив на будинок надійний захист, – беземоційно відповів Роб. Ні зайти, ні підглянути, ні підслухати. Звичайно, якщо ти сам, Грицю, не запросиш цю людину в дім.
- А, я й забув. Вушанка, фуфайка, рушниця! – засміявся Грег.
- Так, щось таке, – без тіні хоч якоїсь емоції відповів Роб.
«Ну, нічогенько собі – та він точнісінько як Франкінштейн», - подумав Грег, а Роб раптом - посміхнувся. Краще б він цього не робив. Це була якась механічна, мертва, застигла по
