Ось вони – книжки стоять рядочками. Корінець до корінця. Рівні й досконалі. Кожна полиця підписана: класика... дитяча література... сучасна література... українська література... Я присідаю біля полички і перечитую корінці. Деякі книги вже маю, ще деякі – матиму після стипендії, інші – не матиму ніколи.
Вчора приніс додому нову поличку. Завтра полакую і поставлю на п’ять попередніх – це такий мені подарунок від Святого Миколи. Не варто турбувати святих задля дрібничок…
Трохи болить голова і заклало ніс, тому не чути книжкового духу, а може, це тому, що книгарня нова і той дух у ній іще не загніздився.
Я розумію, що іншого вибору в мене нема. Беру з полиці зелений томик і заглядаю під палітурку – уцінено. Зітхаю і беру другу, таку ж саму книгу, про всяк випадок перевіряю – уцінено. Оглядаю полицю – більше зелених томиків нема. Розпростуюсь і відчуваю, як тягне спина – вчорашня полиця. Вчора також був сніг, зате не було вітру. Сніг обліплював дорожні стовпи і автобусну зупинку і людей, що чекали разом з нами автобус. З нами – зі мною й полицею. Я поставив її сторчма побіч себе і так застиг, заплющивши очі. Сніг обліпив нас, формуючи з нас єдине ціле. Одну людину-полицю під тонкою оболонкою мокрого снігу.
Каса на першому поверсі, треба йти ґвинтовими сходами, побіч крикливих рекламних афіш: «Читайте!..». Я читаю, тому вони на мене не кричать. Ігнорують.
«Опять?» - запитує усміхнена касирка і я киваю головою. Запам’ятала...
Вона вибиває касовий чек, забирає у мене гроші й посміхається. Із сусідньої каси округлює очі інша. Зараз вона схожа на афішку – тільки не «читайте» а «опять»...
«Молодой человек, что за пазухой?» - слухняно підіймаю руки – за пазухою зберігся невипарений книгарнею знадворішній мороз. За спиною шепочуться касирки:
«Надо еще заказать…» - сміються.
А надворі сніг ущух. Всоте обіцяю своїй поличці більше сюди не приходити, але обидвоє добре знаємо, що я не дотримаю слова.
Попит породжує пропозицію. Якщо Вони побачать, що книгу купують, може, видадуть другий тираж? І не збуватимуть з рук… Я не можу, щоб «Лебедину зграю» продавали за два п’ятдесят.
