Ну, здрастуй…
…Ні-ні, ти не думай, я нічого у тебе не проситиму. Я взагалі намагаюся нічого не просити – це один із моїх життєвих принципів. Не впевнена, що ти читав Булгакова (у вас там його не вельми шанують, та менше з тим), та от, там є такі слова: «Ніколи і нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо в тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!» Мушу тобі сказати, що досі я якось давала собі раду з цим принципом – чи то сильніші траплялися порядні, чи діяв якийсь закон загальної справедливості? Бог його зна. Просто, напевно, не треба просити нічого аж такого-такого, та й по всьому. Знаєш, це як у молитві – «Нехай буде воля Твоя» – і тоді воля Його зробить усе правильно.
А як тобі живеться, га, Святий Миколаю? Не знаю, навіщо оце пишу тобі – доросла кобіта, тридцятка на носі – і туди ж! Я просто хочу з тобою побалакати. Знаєш, є у мене така муля – писати листи, не сподіваючись на відповідь. Якісь такі внутрішні монологи, чи що? Зима у нас почалася, як завжди, – у листопаді, та у грудні традиційно закінчилася – і тепер мряка, дощ, «холодні осінні тумани клубочуться над землею» і далі за текстом. Мій старший уже написав тобі листа з довжелезним списком різних захцянок – то пункт із санками можеш одразу викреслити – сніг тепер на Галичині – рідкість.
А взагалі, це, напевно, страшенно нудно – отримувати листи, де після канцелярійного «Дорогий святий Миколаю» паровозом причеплений список прохань типу «принеси мені:
1) ляльку
2) комп’ютер
3) парфуми
4) велике і чисте кохання
5) тощо»
Приблизно такі списки, та з іншим переліком, я пишу чоловікові, коли він вибирається на ринок: яйця – 10 шт., телятина – 1 кг., картопля – 2 кг. :)
Ага, ще. Не знаю, чи ти вже отримав лист від мого Ю-Ю, та про всяк випадок перепишу тобі, бо почерк у малого той ще. Так от:
«Дорогий святий Миколаю.
Принеси мені, будь ласка, ігрову приставку, черепашку ніндзя і санки, Софійці – ляльку-неваляшку і нову коляску, татові – багато грошей, а мамі – спокою і гармонії.
Наперед дякую – твій Юра Осадко».
Прикинь, «спокою і гармонії»! І де він слів таких нахапався у другому класі? А коли я, прочитавши його закарлюки, засміялася: «Усім по-людськи, а мамі – як завжди», то він дописав олівцем – отак збоку втулив після «гармонії» – «і багато грошей теж».
Знаєш, я от що подумала – якщо ти вже зібрався йти до нас – ну, у сенсі приносити оте все, то давай так: я куплю черепашку і неваляшку, без санок він переб’ється, приставку теж на фіг треба – ти би бачив, скільки вона коштує!, та й грошей усіх не заробиш (чоловік, щоправда, намагається, але це його власні заморочки)…словом, принеси мені спокою і гармонії. «І багато грошей теж» можеш не нести – я однаково їх розтринькаю на різні дурнички.
Ха! От я і відступила від своїх принципів, помітив? Ну, значиться, попросила… Бо втомилася я, Миколаю, заморочилася, забігалася, заплуталася у трьох соснах (далі дивися словник синонімів). Зле мені, Миколаю. Та й робота у тебе, врешті, така – працювати добрим святим, такою собі феєю для Попелюшки. Не заздрю :(
Звісно, важко дати всім усього, бо всіх багато, а всього мало, але я все одно чекатиму. То ж не забудь, добре? Спокою і гармонії.
Щиро твоя – Ганна Осадко.
