Поки Ніна і Леся сплять
на сусідніх ліжках
1
Я вийшла на пагорб. Осягнути своє життя. Позад мене разом з налпечником залишилось минуле. Зупинилось усе разом з моїм серцем, стало дивним і не дуже кольоровим. Далі.
Як двозначно співали того ранку невидні птахи, як хотіли погладити мене довколишні дерева, щоб... я...
“Отак, — подумала я, — перед великою подією у кожному із нас виростає колючий кущ самотності. Як попереднє очищення.”
А Ти не спиш, чуєш мене навіть звідти — з далекого віконечка. Не хочу вимовляти уголос того, чого вухами не почуєш, — воно за межами людського вухосприйняття. Імпульси самотності блукають колючим кущем — ловити їх не варто, хоч і рук не обпечуть, не зігріють.
Ах, люди ще такі наївні, такі дурненькі — бояться цвинтарної холоднуватої тиші своєї самотності, — втікають у бари, вокзали, обійми, розваги. Хочуть бути завжди для когось, перед кимось, — зрештою, кимось, але... від таких втікає самотність. Втікає до мене.
2
Третя сторінка Твого життя заповнена тільки до першої крапки. Он бачиш — зі сміху вже душаться жабки, а я через пагорб прямую у ліс... на переїзд, а вже потім — перестаю бавитись у поезію.
Вмити хочу лице і руки невидною водою, бо далі — до міста не можу йти з такими очима... Повз мене проходять байдужі-недужі, ступають в калюжі, задерши носи. Неси свій наплечник, Ти, чуєш — вигнанцю, а потім дивуйсь зі своєї краси. (Вже квітне красоля — на жовто, згори).
3
Затінений профіль в чужому вікні, тимчасовість на сходах і плинність... Зірватись униз. Перестрибнути прірву. Залити бетоном дешеву хвалу. Чи просто — від завтра лягти на дієту.
В аптеці є засоби до, для і від. Рятує нас день від чужих-наших бід. А ліків від того, що скалка в нозі... Псується відточена грація. Дам всього потроху лиш тому, хто з вас принесе мені ліки аід адорації.
P.S. Вже прокинулась Ніна і скоро остаточно прокинеться Леся, аби втигнути на сніданок.
6 травня 2003 р.Б., Ірпінь
