Пані Барода з деяким подивом дізналась, що її чоловік запросив свого друга Гувернейла у гості на плантацію на тиждень чи два.
Взимку вони достатньо багато відпочивали, більшість часу провели розважаючись у Новому Орлеані. Тепер же вона сподівалась спокійно відпочити вдома та побути наодинці зі своїм чоловіком, але він повідомив, що його друг Гувернейла приїде до них на пару тижнів.
Він був людиною, про яку вона багато чула, але ніколи не бачила. Гувернейл був товаришем її чоловіка ще з коледжу, а тепер він працював журналістом і не був товариською людиною, був деякою мірою одинаком. Можливо, то було однією з причин того, що вона не була з ним знайома. Незважаючи на це, у неї підсвідомо сформувався його образ. Вона уявляла його високим, худим, в окулярах; руки він тримає у кишенях, характер має цинічний. Одним словом, він їй не подобався. Насправді ж Гувернейл виявився доволі худим, але не високим і не носив окулярів; руки у кишенях не тримав, цинічним також не був. Але після їх знайомства можна сказати, що він їй навіть сподобався.
Навіть коли вона намагалась зрозуміти, чому він їй сподобався, то так і не змогла дати собі чіткої відповіді. Вона не помітила у ньому жодної з тих блискучих та цікавих рис характеру, якими, за словами Гастона, він був наділений. Якраз навпаки, в той час, як вони з Гастоном, виявляючи гостинність, постійно спілкувались з ним та робили усе, щоб гість почувався як удома, , він просто сидів мовчки і слухав. У своєму ставленні до неї він був настільки ґречним, наскільки жінка могла б вимагати, але відкрито не виявляв уваги до її зацікавлення та навіть прихильності.
Зараз він жив на плантації, і йому, здавалось, подобалось сидіти на широкій веранді у тіні однієї з колон, зроблених у коринфському стилі, ліниво курити сигару та слухати розповіді Гастона про управління цукровою плантацією.
“Оце справжнє життя”, задоволено повторював він. Йому подобалось, що легкий вітерець, що віяв з цукрового поля, пестив його своїм теплим та ніжним дотиком. Приємно було подружитись з великими собаками, які прибігали до нього та радісно терлись об його ноги. Рибалити він не бажав, так само як і не хотів разом з Гастоном йти на полювання.
Пані Барода зовсім не розуміла Гувернейла, але він їй подобався. І дійсно, він був милим, спокійним чоловіком. Пройшло кілька днів, але вона так і не зрозуміла свого гостя, тому більше не намагалась , а образилась на нього. Саме тому вона усе більше залишала свого чоловіка та Гувернейла самих. Потім, побачивши, що Гувернейл не заперечував проти цього, вона почала насаджати йому своє товариство, супроводжуючи його на неспішних прогулянках до млина та вздовж дамби. Вона наполегливо намагалась проникнути крізь його оболонку стриманості.
“Коли вже поїде твій друг?” – одного дня спитала вона чоловіка. “Особисто мене він страшенно втомлює”.
“Люба, він тут і тижня не пробув. Не розумію тебе, адже він зовсім тебе не турбує.”
“Ні, але краще турбував би. Ліпше б він був схожим на інших, краще б мені доводилось робити щось для його задоволення та комфорту.”
Гастон узяв красиве обличчя своєї дружини в руки та лагідно, з посмішкою зазирнув у її стурбовані очі. Вони якраз перевдягались у кімнаті пані Барода.
“Люба, ти не припиняєш мене дивувати”, сказав він. “Навіть я не завжди можу передбачити, що ти робитимеш у цій ситуації”. Він поцілував її та повернувся до дзеркала, щоб зав’язати краватку.
“От, наприклад, зараз”, продовжував він, “ти сприймаєш нещасного Гувернейла всерйоз та метушишся навколо нього. Повір, якраз цього він найменше хотів та очікував”.
“Метушусь!”, гаряче запротестувала вона. “Нісенітниця! Як ти можеш таке казати? Метушусь! Ха! Ти ж казав, що він розумний.”
“Так воно і є. Проте бідолаха просто перевтомився. Саме тому я й запросив його до нас на відпочинок”.
“А ще ти казав, що він – творча особистість”, не заспокоювалась вона. “Я сподівалась, що він принаймні буде цікавим. Завтра вранці я їду до міста на примірку літнього плаття. Повідом мене, коли він поїде геть. Я залишусь у тітки Октавії”.
Того ж вечора вона вийшла в сад, щоб посидіти на лаві під дубом.
Такої плутанини думок та бажань у неї ще ніколи не було. Вона нічого не розуміла, тільки відчувала, що вранці їй конче потрібно поїхати з дому.
Тут пані Барода почула кроки на гравії, яким було посипано доріжку. Вона не бачила, хто йшов, лише помітила червоний вогник сигари. Вона здогадалась, що це був Гувернейл, адже її чоловік не палив. Пані Барода сподівалась, що він її не помітить, але біле плаття було добре видно у темряві. Він викинув сигару й присів поряд з нею на лаві, навіть не підозрюючи, що вона може заперечувати.
“Пані Барода, Ваш чоловік попросив вам це передати,” сказав він, подаючи їй тонку білу шаль, якою вона інколи покривала голову та плечі. Вона взяла шаль, пробурмотівши слова подяки, і поклала її собі на коліна.
Він висловив свої банальні спостереження про шкідливий вплив на здоров’я нічного повітря цієї пори року. Потім, коли поглянув у темряву, промовив щось напівголосно:
“Ноче південних вітрів, ноче небагатьох великих зірок!
Ноче – дрімотна, шалена, оголена літня ноче!”
Вона нічого не відповіла на це звертання до ночі, яке все одно її не стосувалось.
Гувернейл був нерішучим, адже він не був самовпевненим. Стриманість не була постійною рисою, а залежала від настрою. У присутності пані Барода його мовчазність розтанула на деякий час.
Він розмовляв низьким, приємним голосом, вільно та дружньо, з ноткою непевності та розтягуючи слова. Він розповідав про минулі дні в університеті, коли вони з Гастоном були хорошими друзями, про дні великих та наївних амбіцій та грандіозних намірів. Зараз він принаймні філософськи дивиться на своє життя: просто погоджується з тим, що є, просто хоче, щоб йому дозволили існувати та інколи вдихати повітря справжнього життя, як от тепер.
Розумом вона сприймала лише деякі його слова, у ту хвилину нею управляло її тіло. Вона не розуміла його слів, вона лиш упивалась звуками його голосу. Їй хотілось простягнути у темряві руку та ніжно торкнутись його обличчя чи вуст кінчиками своїх пальців. Вона бажала пригорнутись до нього та прошепотіти йому на вухо, навіть не важливо що. Вона б так і зробила, якби не була б порядною жінкою.
Що сильніше ставало її бажання притиснутись до нього, то далі вона насправді відсувалась від нього. Тільки-но випала нагода, вона, щоб не здатись неввічливою, потихеньку встала і пішла геть.
Ще до того, як вона дійшла до будинку, він запалив нову сигару та закінчив своє звертання до ночі.
Того вечора у пані Барода була велика спокуса розповісти своєму чоловікові, який також був її другом, про божевілля, яке охопило її. Але вона не піддалась цій спокусі. Вона була не тільки порядною, а ще й розумною жінкою, та знала, що у житті бувають складні моменти, які людина сама повинна перебороти.
Коли Гастон прокинувся зранку, його дружини уже не було вдома. Вона поїхала ранковим потягом, і поки Гувернейл не залишив їх дім, вона не поверталась додому.
Потім велись розмови про приїзд Гувернейла наступного літа. Гастон дуже цього хотів, але це повністю розходилось з бажанням його дружини.
Однак, у кінці року вона сама запропонувала запросити Гувернейла у гості. Така пропозиція приємно здивувала її чоловіка.
“Я радий, моя мила, що ти нарешті переборола свою неприязнь до нього. Він на це не заслуговував.”
“Ах,” весело сказала вона, ніжно поцілувавши його, “я усе переборола! От побачиш. Цього разу я буду дуже люб’язна з ним.”
