- Тут не зайнято?
- Ні, сідайте
- Хух, ледве встиг, хай би його так рано вставати, та сина провідати закортіло. Далеко їдеш?
- Не знаю
- Як це?
- Один письменник казав: «Скрізь живуть люди».
- Он воно що-письменник…Ну, то люди, а то ми. От ти, бачу, такий розумний, а чого тут тиняєшся? Що, з інституту вигнали?
- Сам пішов
- Сам, кажеш, хе-хе, в армії таких люблять, побачиш як воно там, може що й зрозумієш. Біблію читаєш?
- Ні, це просто книжка.
- А я бачу сидить все, читає…Дай, думаю, підійду, може діда навчить чому розумному, а ти все правду шукаєш, еге ж?
- Вам немає з ким поговорити?
- Ну чого ти так одразу… Вже й спитати не можна. Бери ось, пригощайся, чим Бог послав
- Дякую
- Бери-бери, по очах же бачу, що голодний. Студент… Та не бійся, не об’їси… Я три тисячі заробляю, ще й пенсія йде.
- Ви…фермер?
- А тобі яке діло?! Я-бандит… Що, не віриш? В мене дві машини в гаражі стоять, дача за містом, дітям всім квартири покупляв, дасть Бог ще трохи поживу, то й онукам допоможу. Ось так. А ти кажеш люди скрізь живуть…воно може й так, та, бачиш, по-всякому жити можна…Давай зараз отут кого-небудь піднімемо й спитаємо, як воно йому живеться на цьому світі!
- …
- Мовчиш? Та не дивись на мене так. Дівчина хоч є?
- Кому я такий треба
- Це правильно. Нікому та твоя правда, чи що там, не треба, все воно, бач, трохи простіше… Ну, піду я вже. Давай, філософ, шукай далі! А це ось тобі на дорогу
Він розгорнув пакунок і побачив два великих бутерброди. Відчувши запах їжі, шлунок почав противно нидіти. Один він з’їв, повільно пережовуючи м'ясо, намагаючись не впустити ані крихти запашного білого хліба. Другий вирішив залишити на вечір. Він дістав якісь списані пожмакані листи паперу, довго перечитував, раз-по-раз важко зітхаючи, потім ледь чутно щось промовив сам до себе, ретельно загорнув бутерброд і поклав до наплічника. Решту листків заштовхав у щілину між кріслами.
На наступній станції він вийшов.
