Богдан Жолдак. ГАЛЬМАНАХ. – К.: Факт, 2007. – 248 с.
Богдан Жолдак – прозаїк, кіносценарист, драматург, представник течії «Нова хвиля».
Коротка анотація на обкладинці книги рекомендує письменника як «батька українського чорного гумору. А також білого і дебілого». Рецензована книга – це збірка коротких оповідань про наше сучасне життя-буття. Кожне оповідання – це маленька трагікомедія. Об’єднує героїв СЮРЖЕТІВ (усі слова, виділені великими літерами, належать авторові книги і взяті з розділу «Додаткові назви» - Т.Д.) тема сексуальної самотності. Кожна ВЕРСІЯ СТЬОБ_СТОРІ має свій ФАВОР. Як правило, є герой і героїня. Події розгортаються винахідливо, але основні моменти схожі: ЗАМАНУХА з боку героя, ЗАМОРОЧКА героїні, стандартний набір рухів героя – ЗА ЛИТКУ, ЗА ЦИЦЬКУ…УСІ ПАДАЮТЬ…отака ІНФОРМАГ ІЯ! Це, я так розумію, трагедія! Для прикладу, СЮРЖЕТИ декількох оповідань. «Тетрафонія» - зґвалтує чи не зґвалтує? – ось в чім питання, яким переймається читач аж до самого фіналу. На цей раз обійшлося – «А я з пекла видралася; а тут уже пішли потоки життя суцільного, райські кущі, тут вже інший вимір пішов, тут уже не для маніяків, інший потік пішов, і я подумала: вискочила».
Оповідання «Зеленаве» мало не закінчується бідою, та стала в нагоді випадкова жінка, що не побоялася заступитися, та ще й кропива допомогла, «виявилася не по сезону лютою».
А от «Кролі поїдять» - героїню було зґвалтовано, але помста в НАТУРІ не забарилася: бензин, підпал, і НАТЮРЛІХ, головному кривднику КАПЕЦЬ! А героїню одне непокоїть: "Підхопила мішок кошеної трави під зручний бік, думаючи про кролів, чи їстимуть вони, адже туди вступив бензиновий дух".
А де ж комедія, або хоча б якийсь натяк на неї? Виходи з того СЕКСІ-КОЛА автор пропонує різні: ЇДЬМО, ВІДЬМО! ШВИДКО, ЩЕ! ( це коли героїні самій хочеться сексу на ХАЛЯВУ– («Джазова Леся», «Do you speak(ду ю спік)», або ВІДЧИНИ! ҐВАЛТ! ХАЛЕПА!- (це коли героїня не хоче сексу ("Навіщо бути поганою").
Ще одна новорічна історія кохання, що не відбулося («Ідея незримого авта») – зустріч починається з аварії, таксист виявляється нормальною людиною, не маніяком, пасажирка зі своїм особистим горем, але життя не вигадує нічого, окрім банального – «І, вискочивши в завірюху, зникла». Треба думати, зникла назавжди. А могло скластися щасливо!
Найбільше надається до визначення чорного гумору оповідання «Страшненький суд». Отут усі його позначки: і форма (щось гоголівське!), і манера оповіді – через тріо сусідок, що стрілися біля колодязя, та й сама історія – знову ж таки зґвалтування ( ну як без нього!), і трагікомічна помста. «Зорі захотіли поховатися за місяця на таку історію, сміттєві баки так і лишилися з роззявленими ротами…» - не історія, а БОМБА!
Гумор як такий найбільше присутній у лексемах, які автор вигадує із щедрістю творця і майстра, починаючи з назв: той же «Гальманах», «Афтер его», «Чому не поцдам».
На питання, що заважає героям оповідань бути щасливими, автор відповіді не дає.
Що лишається читачеві? Пропоную компіляцію вибраного з РУХОПИСУ: ЦЕ МОЖНА читати, бо на все свій час, ЧАС НА ДЖАЗ, на ДРАЙВ, на БРЕХИ, на СТОП-СТОРІ і на СТЬОБ-СТОРІ. І поки МУЗА хворіє на ВІРУС, ЗАКОНИ НІГ диктують ПОСТРИБ, ЗДВИГ і АТАС, а насамкінець, НАШАТИР, аби швидше прийти до тями!
