Коля, ти МУДАК. Ти мені скажи: чого жодного разу не поклав подарунка під подушку?
А я так ждав. Я ночами не спав. Мені, знаєш, навіть подарка не треба. Мені оце тільки пообщаться хотілось. Ну, знаєш, по душам. Отак от по-серйозному. І от не зустрів я тебе.
Це мене, знаєш, дуже зачіпає за живоє. Це тобі не хіхоньки-хахоньки. Це всьо серйозно.
І вобще, я парень очєнь серйозний. У мене всьо на високом уровнє, нє то шо у нєкоторих.
Я хазяйська людина.
Так от, Коля у мене до тебе вопрос, замєть не просьба, а іменно вопрос: до какіх пор з нас будуть робить хуторян? Нє ну понятно, то шо ми чогось не понімаєм, це само собой.
Но ми ж не повні ідіоти. Ось дивимось ми з жінкою телевізор, новості, і я значить питаю:
„ Валєнтіна, я пахож на ідіота?” Валя на мене дивиться, отак от якось довго, з різних сторін, ну око там прижмурює. Я кажу: „ Ну хватить уже на красоту дивиться, ти кажи пахожий чи не пахожий?!”. Ну жінка тоді і каже: „ Нє Вася, ти пахож на довбо....” Тьху! Дурепа! Тоже ше мені найшлась.
Але знаєш не дивлячись, на всі тяготи жизні, я щаслива людина. І скажу тобі, ось чого:
я до сих пір вірю у світле майбутнє. Звичайно вже не для себе, але для моїх дітей. Я вірю в тебе Коля, з самого дєтства. І хоч в десять років мені казали: „ Вася, Діда Мороза і Святого Миколая нема”. Я про себе думав: „ Пиздіть, пиздіть гадські діти!”.
В часи тотальної брехні, людям потрібні герої, Коля, а не сало у кишенях і локшина на вухах.
Приходь, побалакаємо.
Назавжди твій Василь
P.S.: Пишу зарання, бо в нас так почта работає, шо ну його в баню. Пісьмо прийде якраз числа шістнадцятого. Так шо приходь, полялякаємо.
