Феєнька подивилася на все це і дістала мобільний. Вона писала повідомлення одному із своїх друзів. Люди такі нерозумні, що їх поведінка зі смішної поступово перетворюється на дивну.
Феєнька любила робити вигляд, ніби шаманить, щоб подивитися на вирази обличчя оточуючих. Вона діставала великий казан, заливала його кип'яченою морською водою, запалювала полум'я посеред тротуару, і з голосними криками та коментаріями кидала в котел все, що потрапляло їй під руку: каміння, пилюку зі своїх чоботів, волосся перехожих (для цього вона з божевільною посмішкою бігла за тікаючими подорожніми, щоб зірвати з їх голови одну або дві волосини), випорожнення коників-стрибунців, шмарклі захворілих бабок (при цьому вона вперто доводила усім, що бабка - це таки бабуся, а стрекоза завжди залишається стрекозою) і, звичайно, (куди ж без нього?) золотий пил з крил метеликів; врешті-решт пилу було стільки, що все навкруги діаметром в декілька метрів ставало золотавим. Вона голосно чихала, називала себе герцогинею та кричала: "Перцю, мало перцю! Служнице, принеси мені ще півтори грами перцю!" За десять-двадцать метрів від неї обов'язково збирався величезний натовп, ближче підійти було страшно. Після того, як вміст казана успішно зварювався, вона, не попереджуючи попередньо людей навколо, підбігала до них з якимись черговими вигуками, обливаючи натовп своїм варевом, супроводжуючи процес власнимми прокляттями або благословіннями. Це було однією з багатьох її улюблених розваг.
А взагалі-то феєнька була пречудовим створінням. Мала недовге хвилясте волосся, великі сірі, а часом блакитні очі, і іноді (особливо зимою, коли тепла мало, а холодильник забитий солодощами) декілька зайвих сантиметрів на талії.
Феєнька була натхненням для акторів Цирку дю Солей та одного разу знялася в мультфільмі Міядзакі. Це були її образи.
Феєнька вміла літати та мала маленькі, прозорі, скляні на вигляд та мереживні на дотик крильця на спині.
Так ось, вона сіла писати повідомлення своєму другові. Того вечора феєнька зупинилая в кімнаті однієї дівчини. Вечір обіцяв бути спокійним та затишним. Батьки дівчини уїхали на відпочинок, і вона ночувала сама вдома. За планами було випити n-ну кількість чашок чаю, з'їсти пакунок печива, прочитати "Сто років самотності" Маркеса та дописати чотирнадцяту главу власної повісті. Феєнька влаштувалася позручніше поруч на дивані зі своєю книгою (здається, в той час вона перечитувала "Денс, денс, денс" Муракамі) та пляшанкою пшеничного йогурта. Все було ідеальним, аж поки не пролунав дзвінок у двері.
До дівчини прийшов хлопець, якого та бачила вдруге чи втретє. Вона хвилювалася, але окрім феї про це ніхто не знав. В ту ніч дівчина лишилася дівоцтва. Так просто, непередбачено, прийнявши рішення лише годину тому, але з полегшенням - це дівоцтво, здавалося, заважало їй жити. Фея дивилася на неї широко розкритими очима.
Ніч була ніжною, але наступний день почався сльозами; хлопець зник, а дівчина боялася, що завагітніла. Феєнька лише спостерігала. Вона думала: "Я...та, щоб я...це все так...дівоцтво - це ж найніжніший період у житті дівчини...ну як це...так, я б теж так змогла...але...а як же почуття?" Феєнька сіла писати повідомлення своєму другові, в якого таємно була закохана. І вона б відразу зірвалася та полетіла в іншу частину світу, якби він тільки відповів...
