Ти постійно дивишся униз і жадібними очима шукаєш на землі калюжу, в якій відображається небо. Знаходиш її та радієш, і поспішаєш поділитися знахідкою з друзями: “Погляньте, яке чудове небо я знайшов! Це справжнісіньке небо! Хоч воно і маленьке, та все ж моє. Погляньте, як по ньому пливуть хмаринки!” Однак це лише калюжа! Чуєш що називаєш ти небом?! – Каламутну воду, на яку колись наступить грубим черевиком хтось незнайомий, попливуть брудні хвилі, і ти збагнеш усю нікчемність своєї знахідки. Що ж ти вчиниш тоді? Будеш страждати, спробуєш зробити так, щоб небо знову відобразилося в каламутній воді, будеш звинувачувати того, хто згубив твою радість або складеш вірш напам’ять про те, якою чудовою була твоя знахідка? Але так чи інакше, ти здогадаєшся підняти голову догори, а продовжиш свій шлях у пошуках нових калюж з неправдивими уламками небес...
