Вероніка чекала його на перехресті. Так склалося, що це стало місцем зустрічі двох людей. Таких схожих, але і, разом з тим, таких різних. Йшов дощ. Дуже дрібний, дуже неприємний. Починалася зима. Вона подумки намагалася зігріти себе мріями про те, що Гарік буде радий її бачити. Але вона сумнівалася і це було найстрашніше. Ніка не знала точно – яка буде реакція хлопця, коли він побачить її. Хотілося думати, що в його очах промайне хоч би тінь радості, хоч би на мить обличчя освітлиться приємним здивуванням. Але надії мають властивість танути.
Вона готувалася з самого ранку. Навіть не дивлячись на те, що кохана людина вдавала, що йому все одно, відчувалося, що він ревнує. Адже він знає, що Гарік – із самого початку був тільки другом. Адже він сам їх познайомив. Він сам підштовхував Ніку на численні примирення.
А зараз вона стоїть і чекає. Вона зробила дивний макіяж. Вероніка знає, що Гарік не любить цих знущань із зовнішності. На зло йому? Ні, звичайно. Просто це прояв її настрою. Довге пальто. Шоколадного кольору шарф, який вона тисячу разів обмотала навколо шиї. І окуляри. Вона ніколи не носила окулярів. Тільки останнім часом – коли з'явилося нестерпне бажання виглядати незалежною і гордою. «Брехуха, – чула вона від коханого. - Ти не така! Навіщо приховувати дійсний характер?». Ну як це – навіщо?
Сотні людей вже пройшли мимо. Якісь дивні дівчатка. насуплені немолоді чоловіки і жінки. Як дивно, що жодна людина не дивиться на неї. Дивно, що у кожного своє життя, яке до неї ніяк не відноситься.
Гарік. Як боляче, коли ти хочеш, щоб тебе зрозуміли, а виходить все зовсім навпаки. Іноді здається, що він змінюється, стає більш лояльним до людей, більш відкритішим, більш серйознішим. Але, одного разу, все одно, це все полетить в нікуди! А чому? Ось це і не зрозуміло. Він йде, відштовхуючи тебе сам. Напевно, так навіть краще. Напевно, він ніколи нікого не пустить в своє життя. Але ж пускав. Чим же вона так образила його, що він раптом, воднораз, все зруйнував і відштовхнув?
Він спізнюється. Хочеться стільки йому сказати, стільки зробити визнань. Але ж він все одно не повірить. А якщо, десь у глибині своєї душі, він вірить і коли-небудь відкриє своє серце?
Ніка озирається і пульс сповільнюється на мить. Завмирає, а потім вибухає. Вона відчуває, чує, як стукає серце і рветься до цієї людини. А чи відчує він це? Можливо, він вже навчився? Вероніка дивиться на нього і невпевнено посміхається. А він уважно вдивляється, але мовчить. Він майже підійшов, майже посміхнувся у відповідь, але... Але, зупинившись на мить, він йде далі і проходить мимо. Господи, чому? Повернися ж назад – вона хоче крикнути, але слова застряють в горлі таким комком, що по обличчю течуть сльози. Повернися...
