Цієї осені все було інакше. Надто рано випав сніг і надто довго лежав край доріг білими кучугурами. Загалом, для неї, ця осінь видалася досить теплою і... закоханою? Вона це зрозуміла щойно, так, саме зараз, стоячи в дверях просторої спальні, елітного житла, дивлячись на широке ліжко, що на нього падали сонячні промені зимового ранку. Зимового, холодного ранку, цієї осені. Їй було тепло. Від однієї лише думки, що там, у ліжку, спить чоловік її мрії, розливалися по тілу теплі, й такі приємні, хвилі. Вона стояла в самій лише сорочці (то була ЙОГО сорочка!!!) й спостерігала за таким, майже дитячим, сном.
Перед очима пронісся весь минулий день, все життя до цього дня, все “колись”. Зараз цього всього не лишилося. Зовсім. Відтепер все було “зараз”. А вчора... Вона запросила незнайомого чоловіка на чай. Так просто, спинила його на вулиці (о, вона нала, КОГО зупиняє) і запросила на чай. На все життя вона запам”ятала той погляд, здивований і трішки незрозумілий, і з того моменту вона ловила всі його рухи й жести, щоб бува не забути, лишити в пам”яті і згадувати холодними вечорами, з горнятком чаю в руках. Він погодився, лиш за умови, що пригостить він, вони пішли.
Тихе місце, де ніхто не знає її і ніхто не впізнає його, дивно. За чаєм вона розповіла про себе все. Як опинилася в цьому місті, як покинула своє, як відмовилась від усього, що оточувало, й пішла на зустріч долі. А він – зацікавлено слухав. Говорив про роботу, про брак часу на все інше..
Вийшли на вулицю й одразу морозне повітря опалило щоки, сніг ліз у очі, змушуючи їх мружити.
- куди тобі?
- гуртожиток, за п”ять хвилин зачиняється
- а я сьогодні без машини, не встигнеш
- нічого, я домовлюсь з вахтером
- навіщо то тобі? Чи маєш обов”язково бути?
- Та ні. Я просто люблю прокидатися у своєму ліжку
Він ловить машину, називає адресу (це не адреса її гуртожитку) і вони їдуть, розмовляючи ні про що, і про все одночасно.
Один з кращих будинків міста, здивована конс”єржка, ліфт і, неочікувані для них обох, такі палкі поцілунки, двері квартири, він швидко відчиняє замок, бере її на руки, несе в спальню і обережно кладе на ліжко.
Вона заплющує очі, на сеунду, а в голові – купа думок, різних, щасливих..
Що було далі? А що могло бути? Те й було...
Вона заснула в його обіймах. Перед сном, єдине, що вона почула, було:
- маленька, де ти була раніше....
навіть не запитання..
Прокинулась, ніби від приємного сну, відчула його поруч. Не сон!! легко звільнилася від обіймів, пішла у душ. Там їй думалось, що зараз ідеальний час, щоб звалити звідси, щоб лишити собі згадку про нього таку приємну, водночас трагічну. І він пам”ятатиме про неї, сумуватиме за нею... Вона може піти й ніколи більше не зустріти його.
Натомість вона одягла його сорочку і спостерігала за його сном.
Крок за кроком, підходила ближче до ліжка. До нього.
В цей час він відкив очі й сказав те, що навіки змінило його життя. Те, що кардинально змінило її життя. Таку просту фразу:
- відтепер моє ліжко є твоїм. І я буду найщасливішим чоловіком у світі, якщо ти прокидатимешся у своєму ліжку.
А вона? Вона поцілувала його.
Пізніше він розкаже їй про той свій перший, здивований погляд, коли вона запросила на чай. Він скаже їй, що вона дівчина з його снів. Він розповість, як увесь час чекав тільки на неї, шукаючи...
Але вона.. ніколи не розкаже, що сама спланувала це. Десь там, в думках...
