- Одягни шапку. Одягни, кому сказала.
Це була моя дівчина. Вона була в мене закохана, а я з нею дружила.
Я пускала мильні бульбашки, а вона піклувалася про моє здоров’я і мріяла мене поцілувати.
Я носила спортивне взуття, а вона фарбувала волосся у неймовірні кольори.
З нею було весело, а зі мною інтелектуально цікаво.
Коли я вперше її побачила, вона сиділа посеред дороги і плакала, тому що загубила рукавичку. Коли вона зустріла мене вперше, я була в короткій спідниці, з бутилкою водки в руці і танцювала скажені танці. Вона пила тільки Мартіні. А я водку або пиво.
Коли ми були останнього разу в горах, вона зізналась мені в коханні. А я пила глінтвейн в колибі і не зводила очей з коханого бордера.
Після цього ми поїхали в гори влітку. Вона несла рюкзак з палаткою, а я - з двома своїми футболками; я бігала мов навіжена серед висушених сонцем пагорбів, а потім упала в море. Вона знову зізналась мені в коханні. А вночі я від неї втекла, зрадила їй з морем, розмовляла з ним і пообіцяла через рік знайти і показати свою любов.
Восени вона плакала під моїм під’їздом разом з дощем. А я сиділа на підвіконні і читала дитячу книгу. І так її не поцілувала.
Зими не було. А весною я її кинула. Написала про неї оповідання і розсталася, сказавши, що це кінець.
Я пішла шукати того бордера.
Що було з нею далі, я не знаю.
Ось так.
P. S. А шапка в мене суперська. Але я її тоді так і не одягла.
