- Тобі потрібна йти – сказала тінь тоном мудрого вчителя й наставника.
- Шо за маячня? - Ромен все ще відмовлявся вірити в реальність присутності другого себе в блідій, напівпрозорій подобі.
- Ти не пошкодуєш - наче промуркотіла тінь, голосом звабника, що пропонує заборонений плід.
- Ти мені ввижаєшся?
- Можливо, й так, можливо, й ні.
- І куди йти?
- За вікно.
- Навіщо?
- Просто так треба.
- Я говорю зараз із собою?
- Напевно, так.
- Кому від того гірше, мені від того цікавіше – філософствував Ромен – відкриваючи вікно й зістрибуючи вниз.
Несподівана легко торкнувся асфальту, що наче виринув з темряви і за хвилину оговтавшись від несподіванки рушив вперед.
- І де ж тепер та клята примара, куди до дідька йти. «Тобі потрібно йти, тобі потрібно йти» - кривлявся Ромен, рушаючи в бік цвинтаря. – куди ж це ходять ненормальні придурки, які вночі кидаються з вікон за наказом якогось глюка. Тільки на цвинтар. Що ж ще може статися.
Цвинтар зустрів його теплом, зайшовши за високий мур він відчув, що температура його тіло вище нуля і він справді ще живий. Надтріснуті надгробки, і повідбиване пір’я з крил ангелів, плющ, присипаний якимось з перший снігопадів, наводили на думки про безсмертя, спокій, плин в одноманітності.
- Ну що скажеш, кам’яне створіння, холодно тобі тут, зате думок немає, поставили тебе та й стоїш, а навіщо тебе поставили, хіба тому, кому ти присвячений, легше від того, що й після смерті на ньому тусується кам’яна брила.
- Я охороняю його сон, розказую казки, розказую про перший сніг і про тебе.
- Це вже не смішно, Ромене, мало того, що ти вночі в сніг приперся на цвинтар ти ще чуєш як до тебе говорить надгробок з відбитим крилом. Повний аут. Ми приплили, тут наша пристань, і кінець нам як істоті мислячій.
- Чому ти думаєш, що я не можу розмовляти, що я тут поставлений не з певною метою. От, коли ти помреш, над тобою також поставлять надгробок, і скоро близькі тобі люди приходитимуть не до тебе, а до нього. Ти зникнеш з їхньої пам’яті – там замість тебе буде він.
- Не факт, і я ще не збираюся туди.
- Ти тихо спатимеш, крізь сон чутимеш розповіді янгола про світ, про те як всі гірко за тобою плачуть, розказують якою хорошою людиною ти був і яке жорстоке життя – що не стало тебе – молодого, красивого, перспективного, якому ще жити й жити. А не захочеш і не чутимеш тих нудних розмов. Захочеш, і ці люди стануть для тебе неважливими. Ти просто тихо спатимеш. Чути пісню віків і пізнавати причини.
- Тоді мені не потрібно буде знати причин, я ж так і не зможу нічого зробити, я спатиму.
- Ти спатимеш тут, ти ходитимеш там, ти появишся в сні, впадеш в крайчик кругозору. Немає обмежень місця, немає обмежень часу, обмежень взагалі немає.
- От молодчина, піарщик бісівський, а ще ангел. Та що ти хочеш, приперся вночі на цвинтар – от і говори тепер з надгробками, які проводять рекламну кампанію смерті. Прикольно. Так по ходу справи оцінюєм, що комедія закінчилася і пора вертатися додому, а то скоро психам дивуватися перестану.
- Ти не можеш повернутися, якщо вже сам прийшов сюди. Більша частина тебе вибрала цей шлях, тепер і решта мусить підкоритися. Ти повернешся назавжди.
- Угу, зараз, як тільки ти придумав, що я переселяюся сюди, я так і зробив. Тисячі людей ходять на цвинтарі і, що можливо тобі не відомо, повертаються назад, додому, живі-преживі.
- Ти хотів бути тут, тому ти тут, дороги назад немає.
- Отам стежка, хоча й темно, я все рівно її бачу, а те, що мене глючить – з усіма таке може трапитись. Так що арівередчі, оревуар, адью, лишайтесь здорові, хоча вам воно вже й ні до чого.
- До зустрічі, Ромене.
Вийшовши за ворота, Ромен відчув страх, там, здається, боятися йому було ніколи, а зараз якій маленькі болючі хробаки точили його просто зсередини. Так-то воно так, нічого. Якщо подумати логічно і розкласти все по поличках – то це просто гра моєї уяви, і я собі тут броджу, говорю з собою, кому врешті від того гірше. Повернусь одразу в ліжко, завтра на пари.
Біля свого будинку Ромен не застав темряви, яку залишив, її розкраяло на шматки ввімкнуте світло в квартирах, світло від фар, сліпучо-біле світло і просто світло.
- Такий молодий, красивий, перспективний, йому б ще жити і жити. І чого бо то.
- А чого вони всі зараз вбиваються. От дівчина, напевно, кинула.
- Або наркотики, минулого тижня читала в газеті, що зараз всі молоді сидять на наркотиках, і цей теж. Ви ж бачили як він курив, то певно і коловся
- Або спився…
- Міг й спитися.
- Напевно й з університету вигнали. А батьки?..
- От не міг признатися у всьому, то й викинувся з вікна.
- Такий молодий.
- А через що то він, ви не знаєте?
- Та вони всі такі. Думаю, що то, може, модно.
- Та що ж ви таке говорите, яке модно?
- Кажуть мода тепер таке є – на смерть.
