Коли ти нарешті прийдеш, мене може не бути вдома. Я можу піти на пари, вийти заміж і переїхати, померти три дні/три хвилини тому, бути у відрядженні, банально застряти в пробці, піти по хліб/камуфлі/пиво/презервативи, відпочивати на морі, лежати в лікарні, гуляти по Парижу. Коли ти постукаєш, я можу не відчинити, бо: спатиму,або митимусь у душі, або слухатиму Нірвану на повну гучність, або буду мертва, або кохатимусь, або сидітиму на унітазі, або питиму каву /вино/абсент на балконі, або оглохну. Коли ти гукнеш мене на вулиці, я можу не озватися, бо: не побачу тебе серед натовпу, чи не впізнаю обличчя (зір все гіршає), чи поруч буде ревнивий чоловік, чи за місяць до того потраплю в аварію і в мене буде амнезія, чи на мені будуть навушники,в яких гратиме АПАТІЯ.
А може статися, що коли ти нарешті прийдеш/постукаєш/гукнеш я тебе проігнорую, бо мені буде просто пофіг..
