Для мого найкращого Друга,
який дійсно змінив усе моє життя.
Маленький етюд моєї долі – це лише ти. Ти був, є і завжди будеш в моїй пам’яті. Та якщо чесно, мені ти дорожчий навіть від моєї найближчої подруги чи навіть від троюрідної сестри. Не знаю чи ти помітив, та ти кардинально змінив все моє життя. Я впевнена, що ти будеш і надалі його міняти.
Маленький етюд моєї долі – це лише ти. Попри всі негаразди ти знай, що можеш завше покластися на мене. Навіть коли мене нема поряд чи коли я , не дай Бог, поїду. Повір мені – я тримаю всі секрети при собі. Ніколи не розповідаю їх нікому. Мабуть тому, що боюся відпустити твою часточку від себе.
Маленький етюд моєї долі – це неодмінно ти. Тільки ти. Він сповнений музики, ласки, доброти… Мабуть, немає на світі таких слів, якими можна було б описати тебе. Просто вони всі ховаються та відходять на задній план, коли бачать тебе і чують твоє найсолодше ім’я.
А ти знаєш, я одного разу вирішила заглянути до словника, щоб вияснити, що ж таке етюд.
Етюд – це невеликий літературний твір.
Етюд – це невелика одноактна п’єса.
Етюд – це невеликий музичний твір віртуозного характеру.
Етюд – це п’єса навчального характеру.
Таки маленький етюд моєї долі – це ти. Ти дійсно схожий на якогось літературного героя. Але не боязливого, не страхітливого. Ти могутній, відважний, люблячий, чуйний… Ти можеш бути Ахіллом, Гераклом, Зевсом, князем Київської Русі, відважним воїном… Та ні! Всі вони мали слабинки. Вони були недосконалими.
А ти не такий! Зовсім не такий! В тобі злилися всі природні та небесні світила. Хоча і вони співають тобі оди. Але і ці оди не такі милозвучні, як твої.
Та ти і не одноактна п’єса. Вона наче одна мить – пролітає та забувається. Її пам’ятають тільки, якщо вона була зіграна майстерно. Хоча і вона стирається з часом. А ти ж залишишся в моєму житті назавжди. Ти вже залишив в ньому свій слід. Проте ти ще не зіграв в ньому всіх дій.
Ти і не невеликий музичний твір віртуозного характеру. Ні! Ти весь наче вилитий з музики. В тобі наче кожна клітина – це симфонія. Наймелодійніша та найвіртуозніша в цілому Всесвіті. Твій голос – це найпрекрасніший звук всього мого життя. (А можливо і не мого…).
Ти великий витвір небесного мистецтва. Мабуть, сам Бог живе в тобі та ти про це не здогадуєшся.
Так, ти таки п’єса навчального характеру. Ти навчив мене всьому найкращому. Ти навчив мене долати перешкоди, бути першою, перемагати. Ти був моїм вчителем, хоч, цілком можливо, не помічав цього. Можливо навіть і не здогадувався.
Ти вибачай, що колись я була можливо трішки груба з тобою, що не давала про себе знати. Та я ніколи не забувала про тебе. Ніколи.
Ти знаєш, я відчуваю, що у мене залишилось мало часу. Надто мало часу… Я хочу залишити і у твоєму житті хоч якийсь слід. Хоч якийсь…
Ти за такий короткий термін змінив мене. Ти зробив мене такою, якою я є зараз. Саме ти. Тільки ти. Ти і ніхто більше.
Цілком можливо, що мені доведеться поїхати від тебе. А я цього не хочу! Я цього не хочу навіть більше від того, що ти можеш мене, не дай Бог, відкинути. Це можливо звучить дивно і навіть дико. Та коли я буду тут, то зможу хоч бачити тебе. І можливо мені вдасться вимолити в тебе прощення.
Та, на превелике щастя, цього ще не сталося. І я зроблю все, щоб цього не було.
Ти знаєш, а я зробила грубу помилку. Я назвала тебе «маленьким етюдом моєї долі». А ти не «маленький етюд» ти Найбільший та Найкращий Етюд Моєї Долі!
(P.S. Ти мабуть можеш запитати чому я написала останні п’ять слів з великої літери? Тому, що коли я з Тобою – я росту! І тому, що з твоїм приходом вони набули зовсім іншого змісту…)
