Сублімація, твою так наліво. Немов потрапляєш до фільму, де підлаштовуєш гру акторів під себе. Місця, яких боїшся в житті, або з якими пов'язані серйозні переживання з*являються, як арена, де можна виправити помилки, подолати страх, розв'язати конфлікт у свідомості.
Знову ці сексуальні жіночки, які вихиляють своїми задками, кружляють навколо мене, щось ніжно шепочуть. Їх голоса звучать як музика, проникають під шкіру морозними краплями і виступають „гускою”. Я ж, як той дурень, тягнуся до їх м'якого волосся і намагаюсь цьомнути їх задерті холодні носики...
Мама мені казала, коли ми сиділи на кухні і пили чай, що бути письменником не просто, більшість з них несповна розуму, і кінчають погано: або самогубство, або алкоголізм. До того ж, великі завжди жили і помирали в злиднях.Крім того, треба бути хоча б обдарованим, а інакше все марно. Якщо всі будуть писати, хто буде копати город, годувати свиней та косити кролям.
Якось у нашому, пофарбованому в зелений, паркані застрягнув пес. Такий собі дворняга висів на передній лапі, яка була затиснута між штакетин, а іншою намагався все таки перелізти. При цьому він дико скавчав і вгризався в дерево. Той пес був таки досить великих розмірів, щоб почати боятися вишкірених у муці іклів. Руками мені визволити його не вдалося, а тому я почав метушитись під жалібні собачачі волання, в пошуках якогось допоміжного засобу. Ним виявився лом, яким я розвів штакетини, і собака з вдячним виглядом забігав навколо мене, розминаючи вцілілий суглоб, а потім потрюхикав геть.
Була така хвилина, коли мені здалося, що це моє покликання – рятувати тварин. Знаєте, як у Селінджера, коли хлопчик підхоплював малюків, які бігали над прірвою в житі. Таким захотів стати і я.
Мені наснилося як сусідка, що виходила за двір забирати пошту, у легкому сарафані почала танцювати і кружляти зі складеною газетою в руках. У сарафан проникав вітер і я бачив її голий задок. Сідниці, білі як мука, потрушувались у такт, а м'язисті ноги змінювали положення тіла...
А потім я прокинувся, бо відчув, що з мене щось витікає. Смужка рідини, білої ,як сонні сідниці, всотувалась у постіль.
Хоч би мама не побачила.
