

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	756
Творів:	11497
Рецензій:	17453

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Авторська проза

Post Scriptum

© Віта Гись, 12-11-2007
пам"яті Ільї Кормільцева, автора текстів НАУ -Хто ти? Де я? Що зі мною? -Ех, одразу - ці питання, і так багато... Не поспішай ти так, у нас доволі часу. - Де я?! - В іншому місці. - А конкретніше? - Ти так зразу не зрозумієш. - Чому я тут? Що трапилося? - Ти тут, бо настав час піти. І ТАМ ти більше не існуєш. - Я... я... помер...? - Ну... так. - ... - Не треба, не побивайся... " тот, кто дает нам жизнь тот, кто дает нам смерть, тот написал нас всех как рассказ и заклеил в белый конверт " – пам’ятаєш, сам колись написав. Тепер конверт розгорнуто, оповідання прочитано. - А ти... моя душа? - Дивний... Твоя душа - це ти. А я...ну, скажімо, ангел-охоронець, твій персональний секьюріті. - Несхожий якийсь... А де ж твої крила? - Їх вигадали люди. Нам вони не потрібні - ми ж не птахи. - Шкода. В янголах мені якраз крила подобалися найбільше. - Вибач, що розчарував. - Не страшно. А де ми є, що це за місце? - Це перехід від світу живих до нас. - До вас - це куди? В рай? - Рай - поняття відносне. Для кожного він свій. Те, що для тебе є блаженством, комусь видасться пеклом. - Якщо не рай, то що ТАМ? - Там сяють діамантові дороги... Далі - побачиш. - А якщо я не хочу туди, якщо я хочу жити. просто бути? Я ще стільки всього не встиг! - Буття у тебе ніхто не забирав. Чи ти хочеш безсмертя? Але вічно живуть лише прокляті. - А якщо я тут - то що тоді лишилося внизу? - Оболонка. "Податливый гипс простыни сохранил твою форму тела". - Отже, назад дороги нема... * - Дивне це місце, справді... Цей сірий коридор... Нам ще довго йти? - Не від нас залежить. І чим тобі тут не подобається? Надаєш перевагу лікарняній „комнате с белым потолком с правом на надежду”? - Не смішно. - Вибач. Проїхали. Що тебе ще цікавить? - Все. Особливо цей коридор. Що це за двері, які ми минаємо? - Такі ж двері, як і ті, з яких ти вийшов. За ними ті, які чекають на своїх провідників. Люди. - Гм. Так я ж теж людина, чи як? - Вже – ні. - Слухай, а можна їх якось побачити? - А сенс? - Ну, на прощання... - А сенс прощатися з якимись незнайомими людьми? - Таки правда... Ну, а востаннє побачити місто можна? - Нестандартне бажання... Ну добре. Тільки здалеку. І недовго. - Та почекай!.. То ж моє місто... - Не твоє. Воно належить тим, хто лишився. - прощай, Чужая Земля но нам здесь больше нельзя мы стали легче тумана мы стали чище дождя * - Отак ліпше. Ходімо, нас чекають. - Хто? - Побачиш. - А що буде там? Мене скоро забудуть? - Ти лишив по собі світло. А воно – безсмертне. Эта музыка будет вечной...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0092089176178 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design