

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	754
Творів:	11456
Рецензій:	17376

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Леді VS джентельмен

© Віта Гись, 12-11-2007
Повертатися додому самій після опівночі – штука небезпечна, особливо якщо ти неформалка і мешкаєш у спальному районі, де твої напульсники і „бєрци” діють на місцевих жителів незгірше, ніж клапоть червоної тканини на представників роду парнокопитних. У найкращому випадку тебе зустрінуть свистом і примітивним матом (лаятися ти вмієш набагато вишуканіше, але не поспішаєш демонструвати своє вміння компанії в дупель уриканих молодиків). У найгіршому - тебе зранку знайдуть в кущах, і твій одяг не відрізнятиметься цілістю - зрештою, як і тіло (про гаманець я взагалі мовчу).Тому вночі я ходжу швидко, і щоразу такі „прогулянки” дають мені додаткову порцію адреналіну. От і сьогодні, за десять перша, а я йду від зупинки і подумки лаю себе за те, що не пішла з гулянки десь між другою „Хортицею чорнослив” і пляшкою абсенту. Спокусилася, блін, на богемне питво і таку ж тусовку. Ну, як таке покинеш – хлопці цілували руки, поривалися носити на руках і називали мої вірші „вишукано брутальними”. Зате ніяка патлата богема не ризикнула мене провести на кохану Троєщину. І зараз я непогана здобич для якогось збоченого маньяка – хмільна хода (ноги чи то підкошуються, чи то роз’їждаються – фіг розбереш), волосся остаточно розпатлалося, панчоха он порвалася... І - важезний пакет з книжками з бібліотеки, з ним швидко не побіжиш... Такі думки вивітрюють з моїх мізків залишки алкоголю, і я намагаюся бадьоро крокувати під Нірвану, що звучить в навушниках. Кобейн співає “Rape me, my friend”. „Ги, символічно”, - іронічно думаю, і тут помічаю, що за мною хтось іде. Бачу тінь, яка майже наздоганяє мою. Прискорюю кроки, і чувак, в кращих традиціях жанру, теж не відстає. Ну всьо, дєвушка, ти попала... Мене просто накриває паніка, і я не маю ні найменшого уявлення, що робити. До гуртожитку не встигну, та й зачинений він зараз, а поки добудишся тітоньку з вахти, то встигнеш близько познайомитися з переслідувачем. І, боюся, моїм номером телефону він не обійдеться. Надто буйна уява послужливо малює мені апокаліптичні картини, і та, де з мого розрізаного горла б’є кров, є чи не найбезневиннішою. „Ех, помирати – так з музикою!.. Хай на моєму похороні звучить Моцарт” – відчайдушно думаю, і в той момент, коли маньяк хапає мене за праву руку (в якій пакет), я лівою з усієї сили вдаряю його в обличчя. Ух, гарний був удар! Прямісінько масивною каблучкою по верхній губі! А як він закричав!.. У мене аж навушники випали з вух. І тут я почула: - Марто, ..... (нецензурні слова), ти що, здуріла?! Гм, відколи це троєщинські збоченці знають моє ім’я? З несподіванки я аж зупинилася і озирнулася. У світлі ліхтаря, матюкаючись і тримаючись за обличчя, заливався кров’ю мій однокурсник Остап. - Ой... вибач... я не знала, що це ти... - Якого біса було бити?! Я ж просто хотів допомогти тобі нести речі! - А якого біса було хапати за руку? Невже не можна було якось делікатніше? - Та я кілька разів тебе гукав, але ж ти ні фіга не чуєш! Ну от... Хотів хлопець допомогти – а я йому писок розбила. Не вийде з мене леді, якщо я джентльменів отак відшиваю... - Слухай, ходімо до мене, я тобі хоч рану полікую, в мене така класна мазь є... - Дякую, але я вже якось сам. А то знов щось злякаєшся, ще мені око виб’єш... Остап йде до гуртожитку, вже не пропонуючи послуг носія пакетів. Я плетуся за ним. Ех... Тепер мене не скоро ще захочуть провести додому...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.91304898262 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design