Хотіла я одного разу піти в світ за очі. Та мене «щось» стримало. Якщо чесно, то я до сих пір не усвідомлюю чого твої очі мене стримали. Чого вони мені тоді правду сказали? І я залишилась. Та не на довго. Лише на два роки, а тоді й поїхала. Саме тоді до мене прийшов твій лист. Він був справжньою несподіванкою для мене. Та я до сих пір пам’ятаю весь його зміст. От пишеш ти:
«Привіт, моє Сонце! Відколи ти поїхала від мене, я не всміхався жодній дівчині. Ти мабуть мені не віриш. Та я правду тобі пишу.
В мене все добре. Влаштувався на роботу. Тепер буду заробляти непогані гроші. Хоч працюю не по професії, та робота не менш творча. Буду тепер виготовляти ковані вироби на фабриці. От, прислав тобі ковану троянду у подарунок – мій перший витвір. Він мені такий же дорогий, як і ти. Ти можливо не пам’ятаєш та сьогодні минає вже вісім років від нашої першої зустрічі. От, бачиш, а ти завжди казала, що я забудькуватий. Це ти мене змінила. Ти мене сильно змінила. І тим більше, на краще. Я став набагато кращий, ніж був раніше. Це все твоя заслуга: і те, що я став художником і те, що я отримав освіту. Ти мене познайомила із багатьма потрібними людьми. Що правда, я не зумів використати ці зв’язки. Та це нічого. Якось викручусь. Ти ж мене навчила, що можна і треба вміти викручуватись із будь-якого становища. Я тепер розумію, що був ідіотом коли не зупинив тебе. Тепер я розумію на скільки ти мені дорога. Та тепер пізно…
Якщо будеш мати бажання, то пиши мені на цю адресу. Не забувай про мене. Ти таки єдина людина, яка тримає мене на цьому світі. Бажаю усього найкращого.
Вічно твій, Місяць»
От, тепер я стою на твоїй могилі і караю себе докорами, що не повернулася до тебе. Відколи я поїхала, то не зустрічала на своєму довгому життєвому шляху такого ж хорошого та доброго хлопця і, навіть, чоловіка, як ти. Зізнаюсь, мені було самотньо всі ці довгі роки. Та я не могла повернутись до тебе. Чомусь не могла… Пам’ятаю, як ти мене вперше назвав Сонцем. Від тоді я почала називати тебе Місяцем. Ми мали свої власні небесні імена, не схожі ні на якісь інші. Тепер мені страшно, бо я не знаю, як жити далі. Кому я тепер буду писати листи? Кому? Кому, Місяцю мій? Кому? Я вже занадто стара, щоб щось міняти. Мабуть залишився лише один вихід – піти до тебе. То ж, чекай на мене, Місяцю мій. Чекай!
І вона покинула сей світ. Для неї не було більшої радості, а ніж зустрітися з ним там. Тепер вони разом. Разом сидять на небесній хмаринці та дивляться на всю цю земну метушню...
