По нічному місту біг шолудивий пес. Його Звали Корнеліус35. Він гордо ніс свою голову з драним вухом, нюхаючи напоєне ароматом весняного цвітіння повітря, карі очі його волого блискали. Це був аналізатор. Він насолоджувався яскравими потоками світла, що лилися до небес від кожної істоти, що спочиває в палацах, будинках, квартирах, хатинах, чи в хлівах просто на землі. Він бачив і аналізував аури. Он палахкотить глибоким синім кольором доброта, а он іскриться ніжною зеленню співчуття, от малинова турбота і червоний розум. Тисячі відтінків розрізняє аналізатор, сотні якостей. Розрізняє і визначає кількісний рівень кожної властивості, розташовуючи їх по добрій сотні осей координат. Багато потоків світла були убогі чи спотворені тріщинами і плямами пороків та гріхів, але багато було і таких, котрі переливалися всіма фарбами чеснот, викликаючи в аналізатора почуття розчулення і гордості за людство.
Носія кожної позитивної аури Корнеліус35 позначав спеціальною енергетичною міткою, для збирачів. Трошки у віддаленні від нього бігло і летіло безліч дрібних едемітів - кішок, пацюків, мишей і птахів. Це і були збирачі. Вони відбирали в позначених людей зразок тканини - декілька шкірних лусочок, волосинку, нігтик - що-небудь, і поміщали зразок у крихітну капсулу, по вигляду схожу на зернятко якого-небудь місцевого бур'яну. Туди ж містилася й енергетична мітка аналізатора, а також коротка інформація про цю людину - ім'я, дата народження, нація, місце і час збору.
- Ей, Кор, не несися так швидко, ми не встигаємо збирати! - раптом пискнув телепатично один зі збирачів.
- Чого це ви стали не встигати, я зі звичайною швидкістю біжу. І цих жахливих багатоповерхівок тут немає. Коридор охоплення стандартний - відповів Корнеліус.
- А тут містечко багатше, ніж попереднє, на вікнах часто стоять москітні сітки. Виходить, тепер тут тип жител буде номер вісім - закриті малоповерхові приміщення. І потрібен час на перетворення і проникнення! - невдоволено пищав збирач.
- Добре, добре, уже біжу зі швидкістю для жител восьмого типу - відповів Корнеліус, сповільнюючи біг.
"О боги, ну і багаття!" - подумав Корнеліус. На окраїні містечка палахкотіла аура рідкої краси і багатства відтінків - він такої давненько не зустрічав. Це вже розряд геніїв, клас пророків! Хто ж це? Корнеліус поставив свою печатку на ауру і подивився особистість докладніше. Це була бідна, неписьменна бабуся. Вона все своє життя тяжко трудилася, народжувала і виховувала дітей, мало спала і майже не відпочивала. Ніхто навколо і не здогадувався, яке джерело розуму і чеснот ця жінка, як несправедливо! Як важливо дати всім людям рівні можливості, щоб вони могли виявити себе і принести користь і собі і людству, а не загубитися в людському морі і залишитися непоміченими. От ми, едеміти, це коли-небудь, та й зробимо - думав Корнеліус.
А на іншому березі ріки в багатому будинку палахкоче страшне чорно-червоне багаття - розум і жорстокість, жадібність і гординя. Страхітливе поєднання! Як багато таких аур, ще б не війни, ще б не злочини з таким народом! Геть, геть звідси! І Корнеліус побіг далі. Від таких аур у нього псувався настрій, і боліла голова.
Корнеліус був дуже цікава собачка. Мало того, що в його кошлатій голівоньці розташовувався живий надточний прилад, що визначав усі душевні якості людини, з огляду як на генетичні так і на кармічні пороки, він відразу ж на підставі цих даних по особливій формулі, розробленій ще МВ1, обчислював Коефіцієнт Придатності Душі. І якщо цей КПД був вище деякого значення, тільки тоді він чіпляв свою енергетичну етикетку на ауру людини. У мітці був багатомірний графік душевних якостей і значення КПД.
Крім того, Корнеліус, як і інші едеміти, уже не мав потреби в регулярному харчуванні. Тільки раз на тиждень менеджер по персоналу надсилав їм спеціальні таблетки із самими необхідними речовинами, ну, там, вітаміни, мікроелементи, ще щось. А то водички попив - і біжиш місяцями, не знаючи утоми. МВ1 винайшла їм такі спеціальні живі моторчики, що працюють на воді. Корнеліус на цьому не дуже розумівся - не його це спеціальність. Їсти він міг, для конспірації - раптом комусь здумається його погодувати. Але їсти він ніколи не хотів. Корнеліус спеціалізувався на дуже тонких духовних матеріях. Кори взагалі вважали себе дуже важливими персонами серед інших едемітів.
- А як же, ми - майже апостол Петро, визначаємо, кому в рай, а кому навпаки - жартували між собою Кори, коли їм доводилося спілкуватися між собою.
- Ті самі терези, на одній чаші яких гріхи, а на іншій чесноти, саме ми тримаємо в лапах! - часто і з гордістю повторювали вони.
Чесно кажучи, всі класи едемітів пишалися своєю спеціальністю, адже потрібно ж живій істоті чимось пишатися, щоб одержувати задоволення від життя. Так уже МВ їх запрограмувала, такими створила, трішки помучившись з амбіціями, капризами, душевними стражданнями і комплексами своїх модулів. Вона повинна була точно співвіднести рівень інтелекту кожного едеміта з потребами його спеціальності - не більше, не менше. Зараз вони всі до самозабуття обожнюють свою роботу. А що самовдоволені вони всі і самозакохані - так це добре - менше страждань і суїциду, менше потреби в психокорекції.
Ну от - подумав Корнеліус - на сьогодні аналіз закінчений, тепер можна відпочити і поговорити з приймальником, поки збирачі не знесуть йому весь сьогоднішній видобуток. Приймальником у Корнеліуса був Кіріак12, що цього разу був коровою. Кір лежав посередині зони збору на курній пришляховій галявині і робив вигляд, що жує жуйку. У нього завжди при собі була порція трави для цієї справи. Якби хтось виявився поблизу, то міг би побачити, як облізлий пес приліг на травичку неподалік від корови, поклав морду на лапи і прикрив очі. Навколо була сонна тиша глибокої ночі, і тільки якісь дрібні тварини майже безшумно підбігали і підлітали до корови, тикали її в боки своїми мордочками і дзьобами і майже безшумно розчинялися в темряві, тільки ледь чутний був тупіт крихітних лапок і шерех маленьких крилець.
- А, Кор, привіт! - помітив Кіріак побратима. Ти вже закінчив?
- Привіт, Кір! На сьогодні відстрілявся, 793 позитивного КПД, не так то і мало, я вважаю.
- Непогано, але з огляду на щільність населення, не так вже і шикарно. Мені здали поки тільки 531, ні, уже 532 душі - подумав Кіріак.
- За годинку, другу всіх знесуть, не переживай.
- А я і не переживаю. Так, Корнеліус, забув тобі вчора сказати, повідом усім своїм збирачам, нехай краще зразки відбирають. Я з однієї дами, мабуть бальзаківського віку, ледь десять клітин тіла зміг нашкрябати, а все інше - нічна маска для в’янучої шкіри, гель для умивання і засохла пудра. Жах! Така безвідповідальність!
- А хто здав, не пам'ятаєш? - подумав Корнеліус.
- Господи, скільки їх, прибіг, тикнув зразок у приймач тихенько і згинув у ночі, ти ж знаєш, я з ними не спілкуюся - маломозі дуже - гордо подумав Кіріак.
Він теж дуже цінував свою спеціальність і зглянувся до розмови (природно, телепатичної) тільки з аналізатором. Хоча, якщо подумати, хто такі ці аналізатори? Вони про себе дуже високої думки - думав Кіріак про себе - але хіба можуть вони відокремити від кожного зразка тіла рівно дванадцять клітин, считати енергетичну мітку й упакувати все це по тисячі штук у крихітне рисове зернятко? Ні, аналізатори такого не можуть! Тут ювелірна точність потрібна. І пунктуальність. І відповідальність.
І Кіріак гордо закинув голову, спрямувавши погляд у нічне небо, засіяне величезними південними зірками. А Корнеліус не зводив погляду з красиво вигнутих рогів Кіріака. Якісь неясні, але тяжкі почуття, якісь майже ефемерні, але дуже неприємні спогади. Що це? І ім'я - Мефодій. Хто це? Так і не згадавши, Корнеліус заснув.
Фрагмент із фантастичної повісті "Легенда про Марисю або чудовисько з морських глибин"
