…Незважаючи на створення та існування одного світу, інші – насправді не зникли. Вони притаїлися аби нанести свого удару у відповідь.
@@@Нестандартність стандартного проявляється у кожному. Цей феномен - аксіома життя, на якій базуються багато дивовижностей. Вона полягає в тому, що кожен індивідуум, такий самий як інший людський індивідуум, проживає таке саме життя, як інші індивідууми, лишається нестандартністю.
Всім нам дано життя: від народження до смерті, всім (стверджую!) всім дано любов, всім дана можливість! Ще більше! всі ми з одних матеріалів, але один Сява Проблемозабирайко інший Петро Раздовбайкін…
Таким чином маємо рівняння рівності з нерівністю!:)@@@
Нестандартність їхнього світу у тому, що він був створений ними і належав ним. Стандартність – він був таким як сотні, мільйони світів до них і після них.
І згубила їх світ саме така стандартність.
Він і вона, як і належить молодому всесвітові, утворили велике газо образне тіло. Температура пристрасті була шаленою. І в цьому полум’ї згоряло все: його неякісно поголене обличчя, її звичка курити, його недоречні жарти, її тимчасові втрати здатності слухати…
Час робив своє діло і температура падала, а всесвіт розширявся. Почали з’являтися згустки планет, сонячних систем, метеоритів. І одразу почали з’являтися їхні назви. Першою з’явилась сонячна система «дрібних непорозумінь», яка пізніше опинилася на самому кінці всесвіту. Потім всесвіт почали з усіх усюд прорізати метеорити та комети «образи», які били та нівечили багато прекрасного у всесвіті.
Майже повністю було знищено місяць «романтики», планету «квітів коханої», повністю знищено систему «залишимось у двох ще трошки». Остаточно віддалились від центру всесвіту різноманітні туманності а ля «зоря у двох» і тепер їх можна було побачити лишень у телескоп, а той вже давно потребував ремонту.
На диво неушкодженою лишалася планета «Надія», та й ядро всесвіту ще гріло.
Проте час виявився нещадним і до ядра – воно раптом почало ділитись і вже ніщо не могло зупинити цей розрив…
Їх всесвіт повний нестандартності вже не міг протидіяти стандартності. Він не міг встояти перед «новою» появою інших світі як все частіше проносились біля країв галактики. Ці нові світи все більше і більше розривали співвласників на дві недружні одиниці.
І от нарешті черговий стандарт: «давай залишимось друзями». Звучало це невпевнено і стовідсотково неправдиво та хтозна як воно мало звучати. У цей момент формальність отримала фізичне втілення. Він чекав цієї формальності вже два світлові тижні і знав безповоротність, але не хотів… а його планета «надія» лишалась в іншій половині вже неналежного йому всесвіту.
Отак. Незвично про звичне. Отак про те, що відбувається з більшістю, але отримує безліч різноманітних нестандартних форм.
