А ти знаєш, я колись хотіла лише розмовляти з тобою. Тільки розмовляти. Я не хотіла бути твоєю дівчиною чи ще кимось. Я хотіла лише одного – бачити твою посмішку. А пам’ятаєш, як колись я начебто зовсім випадково опинялася на твоїй дорозі? Ти можливо не помічав, що ти мені подобався. Ти можливо, цілком можливо, вважав мене своєю подругою. Другом… Не знаю чи ти пам’ятаєш, та колись була така пісня у «Океану Ельзи» «Друг». Я тобі повідаю, що це про мене. Так, я могла тобі раніше про це все сказати, та боялася, що ти мене відкинеш і що мені від цього стане ще гірше. І ти більше ніколи не захочеш бачити мене. Я лише насолоджувалася тими одними миттєвостями наших «випадкових» зустрічей. Знаєш, а я себе тепер виню у всьому. Виню себе у тому, що нічого не сказала, що промовчала, що затаїла. Можливо, якби я сказала тобі, то ми би були зараз разом. Мені би тоді був стимул залишитися у Коломиї чи податися з тобою до Києва. А може я б умовила тебе поїхати зі мною до Львова? Хто знає... Я тобі пишу правду. Ти знаєш, що я своїм кращим друзям та коханим не брешу. Ніколи… От, бачиш, тепер змушена передавати цього листа через мою троюрідну сестру. Дивно, правда? Я б могла цілком спокійно надіслати його простою поштою чи передати через когось іншого. Але так я знаю напевне, що ти його отримаєш. А чи прочитаєш – це суто твоя справа. Не муч себе докорами – ти ні в чому не винен. Дякую тобі за те, що ти мене тоді не відкинув, що ти погодився стати солістом групи. Дякую тобі за це. А, і ще дякую за те, що ти не соромився та ставав зі мною до бесіди на вулиці. Д – Я – К – У – Ю! І ще тобі скажу, що ти цілком спокійно можеш приїжджати до мене у Львів. До речі, я можу (тепер можу) тебе влаштувати на будь-який конкурс. Так, ти гарно співаєш. Я дам лише одну пораду – ти, як будеш мати свою дівчину, не зізнавайся, що ти співаєш, а то вона постійно буде прохати тебе, щоб ти їй співав. Та, якщо чесно, я заздрю їй. Заочно заздрю.
А може у нас ще все складеться? Можливо, через п’ять років я зустріну тебе на тому ж місці і знову запитаю: «Ти часом не…?». І ти знову мені відповіси. А може я зустріну львів’янина також гарного, цілеспрямованого та дружнього, як ти? А може ти за пару років усвідомиш, що Я – твоя Доля і що без мене твоє життя не те. Але цілком можливо, що тоді буде пізно, дуже пізно… Не заперечую той факт, що ти нічого не зрозумієш з мого листа, що ти його порвеш і викинеш у сміттєве відро, можливо навіть не прочитавши. А потім, коли мине твої опал, збереш його до купи та склеїш в одне ціле. І будеш читати, читати, читати… Ти тоді цілком можливо усвідомиш, що був дурнем, що проґавив свої шанс… А може ти нічого і не зрозумієш, нічого не усвідомиш, не зробиш для себе висновків.
А на останок – бажаю тобі успіхів! Ти пиши, не соромся, давай про себе знати.Телефонуй . Номер телефону я мабуть таки уже ніколи не зміню. Бувай.
А я буду завжди, ти так і знай, другом твоїм, ну і нехай…
