Цієї ночі, коли сидів я при місяці в городі, прийшла Смерть. Вигляд мала дуже привабливий, але зразу бачилося – Смерть. Тихо шелестіло листя.
- Незабаром заберу тебе в країну тіней – сказала. – Подумай. Прийду взавтра. Договоримося про день, коли це збудеться. Чи я боявся смерті? Здається, не дуже. І навіть побачивши її та почувши ці, страшні ж, слова, не почув тривоги.
Задумався. Так, вмерти чи швидше, чи пізніше. Але перед смертю хотілося б стільки ще зробити. Рпніше не було це в моїй змозі, боявся, а зараз – вільний. Можу вже розтратити все своє майно, вбити свого ворога й зґвалтувати жінку, яка любить іншого.
Смерть прийшла наступної ночі. Чекав її сидівши при місяці в городі. Тихо шелестіло листя. З запитанням в очах подивилася на мене з-під довгих вій.
- Через тридцять і три дні. Мушу ще багато зробити.
Курила цигарку. Хитнула головою
- Це дуже зручний термін – відказала з усмішкою, яка заворожує всі століття.
За даний мені час я розтратив все своє майно, вбив свого ворога й зґвалтував жінку, яка любила іншого.
Чекав її в городі. Було тихо, не шелестіло навіть листя. Дегкою ходою підійшла Смерть. І показала мені дзеркало.
