Леонардо да Вінчі
(Льоня де Вінчік?, сихівський гомик)
Гомики, шо б там хто не говорив – то тоже люди. Але як-які! Як то гомик москальський чи волинський, то не людина, а тіко шашіль. А як галицький – то ше з нього може і будуть люде!
Але гомиками наші хлопи стають тільки коли, їх хтось зіпсує.Так ото і з Левком сталося. Поїхав раз на закупи в Москву а вернувся гомиком. Я го татусьо поясом не шпарив – всьо одно. То й махнули на нього всі рукою.
Була пурєдна дитина – нема дитини. Хлопців псує, Льоньою себе величає, пити почав. А коли п’яний, то все кричить “де Вінчік?”. От і прозвали го наші хлопаки – Льоня де Вінчік?
Але раз так сі стало, жи зіпсув він сина сихівського війта. Війт підняв шум, ґвалт, шкандаль! Казав жи до буцегарні го запхає. А Льона ніби і згідний, шоб запхати, але не в буцегарню... Гм... Ну єдним словом втік Льоня в Італію, ніби на заробітки.
Ну наші гастарбайтери там го терпіли, поки годі, а потім прогнали, бо лиш пив, італьянських хлопів псував, і ніц робити не хотів. Ну і видить Льоня, жи юж треба за голову сі брати. Бороду відпустив, став сі називати Леонардо да Вінчі. Різним підробляв. Мертвим кишки виймав, на будові інженіром на будові підробляв. Ага, ше малярством заробляв. Не тіки паркани і стіни малював, а бувало й партрети малював. Раз попросив його єдин італьянець Джокон, намалювати партрет своє ї жіночки укоханої – Моньки Лізи Джоконди.
А було так, жи Льоня як вип’є то малює фест, ну і тоді си випив. А Монька спізнилася! Ну і довелося її Льоні малювати з перепою. І намалював. Писок – як в пса якого, Волосся ніби не мите, либиться ніби з Кульпаркова. Взлостився Джокон. І не заплатив за партрет. Так і возив го з собою Льоня до кінця життя.
А коли вмер, і той партрет інші побачили, то всі сказали жи він, а найбільще тота усмішка то є ЛюКс. І назвали Льоню геніушем!
Отак воно буває – наш галицький хлоп і після перепою геній, не то шо волиняки, котрі після перепою в лікарню попадають.
Примітка – Куль парків, то є львівська псих лікарня
