Весна прокинулась після зимового сну, солодко потягнувшись, полетіла оберігати своє царство від злого і невгамовного холоду. Легке повівання її волоссячка з вплетеними квітками, чудовий спів, ледь помітні кроки дарували всім радість і щастя. А найбільше радів сонячний промінець, який першим зустрів красуню весну і подарував їй сонячну свою пісеньку. Руденький промінець бавився з дітлахами, пригрівав щічки, дарував перший рум’янець. Як же я люблю весну...
І тут зненацька його погляд зупинився на гарненькій і такій чомусь любій з першого погляду ранішній крапельці роси. Яка ж вона чудова і чаруюча подумалось йому. Як же захоплююче весна в ній виблискує! Я такої краси зроду не бачив... Я все зроблю, щоб завоювати її серце, сказав собі промінець і полетів на край землі за подарунком, який би був вартий її... (здається мені, що наш промінець закохався). Забрався далі далені далекої і все ж знайшов річ, яка варта її. Так дійсно, знайшов. Він подарує їй своє кохаюче серце повне надією і захопленням...Надією на неї...захопленням нею... коханням для неї... Тихенько підлетів до неї і поклав до ніг її свій подарунок, ховаючи свій рожевий рум’янець від погляду в який дивився б вічність.
Ви погляньте, ось вони разом летять в обійми неба і свого щастя. Вона йому відповіла “так”... Давно кохаючи промінця і витираючи сльозинку з очей вона відповіла “так”...я буду з тобою назавжди...
Ось я часто бачу їх в небі, в блаженному щасті бути разом....Крапелька і промінець....дощик і сонечко...вони разом....Якщо побачите і ви їх, передавайте привіт закоханим. Вони ж назавжди разом!
