А ви думали? Се галичанин, Христко Колобок! Народився він в пурєдній галицькій сім’ї, щонеділі до церкви ходив, в школі буквар гриз, і від батька ремньом часто діставав. Так як в казці, жив Колобок, добра наживав і за Марійкою, з сусідньої вулиці бігав. Ну і тото так сі стало (Ну ви знаєте, як то межи молодими буває!), жи залетіла від нього Марійка!
Шум, гам, єдним словом шкандаль шляк би го трафив! В кінці вженили молодих, на вешіллі пів-Львова гуляло та ше й з Коломиї гуцули поприїжали! А після вешілля шо робити? То шо зараз роботи нема то так, а тоді то ше гірше було! Ну і як тоді їздили галичани на заробітки. Хто куди – хто в Італію, хто в Гішпанію, і відтам нам лахи з грішми присилали.Та Колобок хотів так-шоб зразу заробити і багато заробити. Думав-думав, і тут йому старий Василь, і каже: “Дід мій, казав, шо єдин з його села, Марко Поле, поїхав був раз на заробітки в Індію, і вернувся багатий як чорт! Так-шо давай і ти туди їдь! Але не по землі, бо зараз татарви багато – не доїдеш, а по морю – ближче буде!”.
Аж підскочив з такої радості Христко, розцілював старого, ше й чвертку му поставив. А сам додому, і збиратися. Спершу поїхав в Італію, але наші там юж по їхньому говорили, то й не зрозумілися! Посидів там Христко троха, заробив на дорогу і гайда в Португалію, де наших тоді за португалійців більше було! Але тамті йому – “Христку, тут єден волиняк Васько Дагамський збираться теж в в Індію. З ним і поїдь!”. Але каже Христко – “А поцілюйте ми в дупу, коли маю з волиняком ся ділити! ”. І поїхав він в Гішпанію.
Приїжає він Гішпанію, а там якраз вешіллє, король Фердко з королевою Беллочкою женяться! Прийняли го файно, а як він си троха випив, то так гладко всьо розказав, шо йому Фердко і каже: “Ти Христку тепера будеш не Христко Колобок, а Христофор Колюмб! І будеш адмірал! Даю ти три кораблі, і пендзлюй хоч в Індію, а хоч в пекло!”. Розцілювалися, і зібрався Колобок (чи то тепера Колюмб) в дорогу.
Наші хлопи довго не говорили, і скоро три кораблі пливли окіяном. Найбільший, Христко назвав в честь своєї Марійки – “Санта-Марія”. Пливуть, вони пливуть, день, тиждень, місяць, а Індії нема! Аж тут буда сталася – капуста квашена сі скінчила! В морі-ж як – плисти довго, кіна ше тоді не було от і пили всі. А галичани то не волиняки чи москалі, які не закушують, то є справжні джентльмени! І почався гвалт, бунт!. Не знає Христко шо робити, самому зрана так зле, шо спасу нема. Ну й каже – “пливемо ше з два дні, а якшо тої Індії нема, то юж просто додому пливемо!”.
Але Бог, то видить шо галичанам зле, і послав милість. За день юж не в морі пливуть, а в россолі, в наверха капуста! І стіко її було, жи знов кричати почали: “Для чого тота Індія – давайте ми тут зостаємося і ту капусту експортувати будем!”. Христко трохай подумав, і каже їм: “Шо-ж ви – хлопи чи баби? Я сі лучче втоплю, коли має мені в Україні кожен волиняк за спину кидати, жи я той, хто в Індію не доплив!”. Галичани теж си подумали, і так їх та думка розізлила, шо скоренько поплили і до вечора видять – земля!
Ага, забув-єм вам сказати, жи Христко подума жи як планета є кругла, то і через захід можна ше скорше і Індію втрафити. Не знав хлопака, жи ше Гамерика є.
То коли приїхали, і видять жи то не є жадна Індія, то ледве Колюмба там не лишили, а назад сі не зібрались. Але тоді си думають - Індія то є файно, але там і так індійців хватає, то ми тут лишимся і будем нам ту ше ліпше! Тут і Христка перепросили, і випили си файно з ним і з індіанами. І стали після того галичани в Гамерику на заробітки їздити..
От-так! І з тих часів і повелося – галичани си в Гамерику на заробітки їздять, а волиняки, то все в якісь Індію пхаються, і вертаються відтам голі-босі і без грошей.
