На її полі доцвітали незбирані підсніжники. Антена з жалом вловлювала галактичний зв’язок і вперед шарпалось тіло. На його полі деренчали хризантеми – тільки й робив, що шарудів сухим листям, нудився, згадував минуле.
Він помітив її, заворушився і зіскочив з нудьги, мов зі східців. Переконував, що його квіти надійні, морозотривкі, – і таких вона ще не бачила. Скорпіона перестала ловити розпеченим жалом галактичні сигнали і за браком такого зв’язку стала Скорпіонихою.
Тоді він уперше її вжалив, – їй сподобалось. Він так натхненно танцював навколо неї, що витоптав майже всі підсніжники, – процес жалення (жаління) захопив обох. Із нього натрусилось хризантемового зерна – підсніжники дивно запахли терпкотою. Він ревнував, жалив і ревнував знову. Вона товстішала і потайки сподівалась, що поверне собі підсніжники і набуде маленьких об’єктів. Він ревнував і потайки мріяв засіяти поле своїми хризантемами.
Жаліти чи жалити?
Зерна змішались і квіти змішались – на полях проросла трава. Скорпіон витратив всю снагу, а Скорпіониха почала шукати свої підсніжники. Територія двох скорпіонів химерно роз’їхалася, пересунулась, скособочилась і...
Це сталося тоді, коли натомлений Скорпіон опустив своє жало, – Скорпіониха виїла йому черево і вигріла там п’ятьох метушливих дитинчат. Знову зацвіли підсніжники.
