Я впав. Колись я ніколи не падав, а сьогодні не витримав. Не хочу про це думати. Плазунка каже, що я навіжений. Вона звикла все перебільшувати. “Ну, хіба нормальна людина може взяти й впасти”? Хай там як, - погоджуватись з нею не буду. Принцип! Взагалі, я принципова людина. В дитинстві мене ставили за приклад. Мені подобалось, і я ніколи не плакав. Принцип! Зараз я даю собі волю й інколи плачу. Але плазунка про це не знає. Уявіть, все про мене знає, а цього – ні. Проте я не люблю, від неї щось приховувати. Я боюсь секретів. Від них тхне непотребом. Навіщо людям те чого ніхто ніколи не знатиме? Я не розумію. І плазунка теж. Ми коханці. Вона ніколи не бреше. Це героїзм. А я люблю брехати – так цікавіше. Плазунка каже, що я навіжений. До речі, мій шеф нічого подібного мені не каже, а він знається на нервових розладах: його перша спеціальність - психіатр. З жінками завжди так, вони все постійно перебільшують! А коли в них нема аргументів – всіх вважають навіженими. Дружина мого шефа, вміє готувати пудинг. А якщо він несмачний, стверджує: винна кішка – сцить, падлюка, в духовці... Я не люблю котів. Через тітку. В неї на них алергія. А я дуже боюсь алергій. Плазунка, як завжди перебільшує, і каже, що я навіжений, та хіба тут є глузд? Ми з нею гарна пара. Її батько пишається нею. А мене вважає хворим. “Твоє місце в притулку для шизофреників!” А я відповідаю, що його ще не вигадали і, що ми з плазункою поберемося. Йому це не подобається. Він хоче, щоб вона пішла за того адвоката, котрий рідня якомусь міністру. А плазунка цього не хоче. Правда, вона спить із ним, але мені байдуже. Я ніколи нічого не перебільшую. В мене добра вдача і я вмію куховарити. Плазунка не вміє. Вона гарно танцює. А ще вона дуже красива. Мій шеф каже, що вона хвойда, та я йому не вірю. Він завжди так каже на гарних жінок. Тільки я не знаю чому. Він добрий чолов’яга – любить Баратинського й Іггі Попа. Говорить, більшого дива в житті не бачив. А я бачив. Ви скажете, що я навіжений, але мені подобається Елвіс. Я просто дурію від нього. Плазунка мене не розуміє й нервує. Вона хвалиться всім, що я можу розмовляти на будь-яку тему і знає, що я талановитий... Шеф також це знає й ніколи не повертає моїх рукописів. Він заробляє на мені великі гроші. Його дружина каже, що аби не я, їх агенція давно жебракувала б. Я гарний письменник. Пишу романи – два на рік: так зазначено в контракті. А контракт треба поважати. Коли за щось берешся, треба доводити до кінця. Плазунка так не вважає, бо я навіжений і “міг би продаватись подорожче”! Жінки люблять гроші. Я теж люблю. Але мені вистачає тих, що дає шеф. Все-рівно сам ніколи нічого не продам. Мене ошукають. А шеф не дасть цього зробити. Батько плазунки не читає моїх книжок: думає, що вони для ідіотів. А плазунка читає. А ще дарує їх своїм подругам з моїм автографом. Вони їй заздрять і кажуть, що вона щаслива. Я хочу, щоб вона була щасливою. Але вона називає мене навіженим. А це неправда. Аби так було, подруги не казали б, що вона щаслива. Так, подруги брешуть, але вони роблять це не навмисне. Тому я завжди вірю подругам плазунки. А вона каже, що я йолоп і бабій. Мені це не подбається, та плазунка завжди говорить правду і я з нею не сперечаюсь. Вона справжня жінка і знає чого хоче. Мені подобаються справжні жінки. А ще мені подобається, щоб від жінки пахло медом. Я люблю охайність. Це все через тітку, вона слабувала на сухоти й ненавиділа пил. Взагалі, гени цікава штука. Я б не хотів, щоб плазунка згодом стала схожа на свого батька. Думаю, в нього виразка. До речі, хвороби схожі на людей. Я схожий на бронхіт, а плазунка – на інфаркт. І чому всі думають, що я навіжений? Невже через моє падіння? Ну впав, та й годі. Люди нерідко падають, коли втомлюються. Я ось втомився. Хіба це погано? Чи обов’язково треба просити перепочинку та спокою? Марнувати час, шукаючи спокій, шкідливо для психіки, панове. Я впав, та й годі. Журіться лишень, що я більше не підведуся...
