Чуєш, як земля у сні здригається?
Це картопля в ній перекидається,
І товче покоцаними пальцями
У тугий і напнутий живіт…
І кривавлять буряки у борщику,
І дитя співає “Вийди, дощику”,
І село, що божевільне осінню,
Богомільно дивиться на схід.
РЕЦЕНЗІЯ:
Поетко!
Душа пройнялася
болем,
коли уявляв:
похилена
стоїш,
орошаючи потом
поле,
а потім - папір
чорнилами!
Поетко!
Відчуй
не слинявий жаль,
а гордість,
бо ти
в природи
відвоювала
такий
врожай,
копаючи
корнеплоди!
А за вірш - респект. Сподобався.
І ВІДПОВІДЬ АВТОРКИ:
Поете!
Якщо копають
(не кóпають, а копáють)
картоплю – народне диво,
наш другий крохмальний хліб –
Це дуже комусь потрібно,
Щоб вилупились з земельки,
Кругленькі такі, дрібненькі,
Клубочки такі малі…
Таку українську бульбу
(Мішечок, чи два мішечки),
З таким українським салом,
Що вчора казало “хрю”,
І пляшку горілки з перцем
Із щирим вкраїнським серцем
У твій Білефельд, Поете,
По пошті тобі пришлю!
:) Г.О.
І ВІДГУК РЕЦЕНЗЕНТА:
Змішались думки і соплі,
і крутиться, наче білка,
від мене до тебе глобус –
ти в полі стоїш сумна...
Не треба мені картоплі,
не треба мені горілки!
Ти краще сідай в автобус
і в гості приїдь сама!
:) M.K.
І ЗНОВУ АВТОРКА:
А й справді! Геть картоплю і роботу!
Чекай, Михайло! Буду у суботу!
Г.О.
МОЖУ ДОВГО АРГУМЕНТУВАТИ, ЧОМУ ЦЕЙ ПОЕТИЧНИЙ ДІАЛОГ ПОСТАВИВ НА ПЕРШЕ МІСЦЕ. АЛЕ ЧИ ТРЕБА?
Про те як під вікном
Опівночі збираються трамваї
І весело дзвенять
Запрошуючи на Поділ
Пограти в піжмурки
Про те
Як тихо прочиняє море
В кімнату двері
Сідає на краєчку ліжка
І розповіда казки
Можливо
Це лиш сниться
Але вранці
Знаходжу під подушкою перлинки
Витрушую з волосся пелюстки
Замазую зеленкою коліна
Збиті
В трамвайному
Депо
РЕЦЕНЗІЯ:
Я приношу тобі перлинки,
Зібрані із осінніх листочків...
Я приношу тобі діаманти
Із роси ранкових дзвіночків...
Я вкладаю ті намистинки
На казкову твою подушку...
Хай насниться тобі казка...
Спи...
