Його не має... Де ті очі, без яких я не живу, а існую, для того щоб існувати? А для кого жити? Його не має... Я не витримаю....Мозок не може зрозуміти, того що руки не доторкнуться до його рук... а ті ніжні обійми? Його не має... усмішка його мені більше не усміхнеться...його не має і більше ніколи не буде. Як же жорстоко розлучати нас – ми ж єдине ціле. Тепер вже ні. Як жорстоко і страшно. Мене цей світ лякає, бо в ньому не має нічого святого і ніжного, крім нього. А його вже не має...
Любий щоденник!
Як же пощастило небесам, що вони мають такого Янгола, як він. А моє життя тепер - це пекло, в якому все пече і болить.
Коханий, повернись до мене. Світ без тебе став нічим, а я ніким. Я знаю, ти мене чуєш. Зараз, я більше всього хочу заглянути в твої оченята, взяти тебе за руку і ніколи не відпустити. Так безпечно і затишно. Будь ласка не йди!
Пам’ятаєш, як ми любили дощ? Ми його обожнювали. Як ми з тобою ловили небесні сльози і обіцяли один одному, що в житті такого ніколи не станеться, що ми розлучимось чи будемо десь далеко один від одного. Ми ж єдине ціле, єдине серце, єдина душа.
В той вечір як раз небесні сльозки стукотіли по листочкам каштану, по мокрому асфальту. Всі люди бігли кудись, поспішали, метушились. А ми з тобою сиділи під нашим каштаном (ми його завжди називали нашим) і мовчали. В обіймах твоїх так затишно, що я більше ніколи не знайду на Землі затишнішого місця. Нам не потрібні були слова, бо ми все розуміли і без них. Я знала тебе краще ніж себе і вірила більше чим собі. Як же важливо знати, що біля тебе людина, яка тебе зрозуміє, пригорне до себе і прошепоче “кохана я з тобою і так буде завжди”.
- Милий, поглянь, на нашому дереві залишилось лише два листочки. Ніби в обіймах, одні серед всього світу. І ні вітер, ні сонце їм не загроза. Вони ж разом. Як це чудово.
- Так, радість моя. Знаєш, вони нагадують трішки нас. Ми ніколи не розлучимось, я нікому не дозволю відібрати у мене тебе. Ти моє щастя, ти моє життя. Така мені дорога і така кохана. Нічого мені не потрібно, була би ти біля мене. Цікаво за які заслуги небеса подарували жалюгідному парубку, як я, таке щастя? Я за тебе все віддам, чуєш тільки ніколи не сумуй і не плач. Люба, пообіцяй!
- Я буду намагатись.
- Ні, будь ласка пообіцяй. Не буде мені спокою ніде, знаючи, що тобі погано чи ти сумненька. Ніхто не вартий твоїх сліз і я також. Як же я тебе кохаю!
- І я тебе дуже-дуже кохаю.
- О, як добре, що я згадав. В мене для тебе дещо є. Ось я написав лист. Я ніколи не вмів гарно писати, але ти надихаєш. Дивно, але вчора мені так закортіло тобі написати, що всі слова полились з-під пера, аж іскрило.
- Вау, мені так приємно. Серце моє, ти робиш мене щасливою кожну хвилину все дужче і дужче. Чи не забагато для однієї людини?
- Скажеш таке... Ти заслуговуєш на щастя всього світу.
- Чуєш любий для нас навіть тиша співає а вітер створює мелодію. Чи є в світі більш закохані і більш щасливі люди чим ми з тобою?
- А що є хіба люди в світі крім нас? Сказати тобі чесно-чесно-чесно, що мене щастя так і засліплює і крім тебе нікого не бачу. Такого не відчував досі, ти мені даруєш блаженство. Дякую моя мила!
Я тобі зараз розповім одну історію зі свого життя. Ось...Короче, сталося це все роки, приблизно, два тому. Сидів сам в кафешці, роздумував про життя, сьорбаючи гаряче кофе і видивляючись у вікно хмарки – маленькі й великі, тоненькі й кошлаті. Можливо це не характерне для чоловіків, але мріяв про велике кохання, яке все ж знайшло мене. Мріяв про тебе, хоча в той час і не знав тебе. Відчуваю – шльопає мене по спині хтось, обертаюсь а там....
- дядько глюк, особистою персоною?
- Ага, жартуй-жартуй. А там, якась старенька бабця. Уважно дивиться мені в очі і відчуваю, що прокрадається в душу її погляд. Ухх, мурашки побігли по шкірі. Після того, як вона промовила “Юначе!” по шкірі вже побігли навіть не мурашки, а мутанти-переростки. “Юначе! Ти знайдеш її, ось побачиш, - своє щастя!”. Після цих слів, вона зникла ніби мариво, ніби нічого й не трапилось. Я довго мізкував над цими словами і ніяк не міг домізкувати. А тепер знаю точно, кого вона мала на увазі. До нашої зустрічі, я був впевнений, що буду до скону днів холостяком, буду самітником в цілому світі, а тут з’явилась ти. Пророцтво справдилось і я знайшов своє щастя! Господи, як я дякую небесам, що в мене є ти.
Ось так ми і сиділи обійнявшись в нашому світі, де є тільки він і я, не звертаючи уваги ні на перехожих, ні на шум великого міста, ні на холодну погоду, ні на час...
Чому ж він так швидко промайнув? Я би віддала душу, тільки б ми досі так сиділи під нашим каштаном в обіймах. Його оченята знову так ніжно і лагідно дивилися в мої.
- Ой, що це? Кров? Кохана моя, він знову посмів підняти на тебе руку? Я ж йому обіцяв, ще в минулий раз, що тільки його побачу біля тебе - смерть буде здаватися раєм!
- Ти що! Це просто я трішки не вписалась в двері і ось тепер маю маленьку подряпинку. Просто я роззява, не ходжу, а літаю в небесах. Треба бути обачнішою
- Я ж знаю, що то він. Не хвилюйся, все буде добре, я нікому і ніколи не дозволю скривдити тебе. Він за все заплатить.
По моєму обличчі потекли сльози. Світ ніби в тумані, серце пробила тупа біль. Я відчувала, що щось трапиться, таке жахливе, що навіть кінофільм “Прокляття” від якого я завжди здригалась, стане казкою. Душа розривалась. Не приведи Господь відчувати комусь себе так.
- Будь ласка не йди, задля мене не йди, ковтаючи сльози, я закричала - нікуди не відпущу. Зі мною все добре, ми разом, що ще треба? Я кохаю тебе більше за своє життя, з нами небеса, з нами дощик – не залишай мене!!!!!!!!
- Серце моє, ти ж обіцяла мені ніколи не плакати і сумувати! За твої сльози я їм всім відомщу. Заспокойся і за мене не хвилюйся. От скажи, що станеться, якщо у мене є ти. Ти така наївна моя люба дівчинка. Давай я ліпше тебе проведу додому і ти ляжеш спатки, забувши про всі негаразди. А я до тебе завітаю у сні пригорну до себе, поцілую в носик і ми як завжди будемо разом.
- Я нікуди не піду. От візьму і залишуся під нашим каштаном. Я знаю, вони тебе вб’ють. Для мене нестерпна навіть думка про це, вона випалює мені серце. Я прив’яжусь до тебе мотузкою і нікуди не відпущу від себе.
- Ти така смішна. В нас є кохання і ніякої мотузки не треба. Ти ж знаєш нашу з тобою пісню... “Ми будемо разом. І небо і зорі – все це буде твоїм”. Так і буде ось побачиш і нікуди я не дінусь!!!!!!!!!!!!!!!!!
Він підняв мене на руки і почав кружляти. Притулилася до нього ближче, обхопивши руками шию. Його солодкий поцілунок впився в губи, я відчула шалений стукіт його серденька. Ні, я ніколи його не відпущу....бо він життя...
Додому ми йшли не поспішаючи. Таке відчуття, що все було нашим і все для нас. Шлях вкрили жовто-гарячим килимом, на небесах спалахнули зорі і місяць усміхався спеціально для нас і ми, не шкодуючи посмішок для нього. Вогники вуличних ліхтарів, осліплююче світло автомобільних фар та навіть спів п’яниць із сусіднього кафе був приємним, лиш би з ним. Його рука в моїй...Таке тепло, таке довгоочікуване, після стількох років пошуків, тепло... в минулому, мені дуже часто снилось воно, снилось світло в його очах , і янгольська посмішка....але ще тоді з коханим не була знайому, але була впевнена, що він буде саме таким, як у моїх мріях. При першій зустрічі з ним, при першому погляді мені здалося, що він просто зійшов зі сну....з того чудового сну. Я одразу зрозуміла, що без нього не можу, що серце весь цей час билось лише для нього і так буде завжди...
Дивно, але мені так не хотілось додому. Чому люди не вміють розтягувати час – я би зробила наш вічністю. Ніколи не забуду його лагідних і турботливих рук, які мене причаровували. Знаєш, любий щоденник, як маленькі дітки тримаються за ручку матінки чи татка, знаючи що вони прихистять, так і я не відпускала його до самого будинку, знаючи що коханий біля мене, що він щасливий – а це головне. Я так хотіла зробити його найрадіснішим, найбезтурботнішим, найщасливішим. Нам вдалося це, ми піднялися з ним вище хмар, вище неба....хоча і не надовго. Хоч на трішки, але були в раю....
Любий щоденник!
Останній його погляд, останній поцілунок і він пішов. Пішов назавжди. Я довго стояла на місці не в змозі поворухнутись і дивилась йому в слід, а він обернувся і так лагідно, легенько помахав ручкою, злегка посміхнувшись і прошепотівши “Я кохаю”! Я прочитала по його губам, кутик яких був трішки припіднятий в усмішці. І тут він зник. Дике бажання закричати, сльози виривались з очей, не в змозі терпіти горя. Я сіла на землю і як маленьке дитятко заплакала. Знала, що не повернеться, знала що не переживу, знала що без половинки єдиного другій не вижити, не витерпіти. Я проклинала зорі, я проклинала місяць. Сльози так і лились на каштанові листочки, на мокрий асфальт. Я ніколи не забуду цей вечір. Я ніколи не пробачу собі...
Ось я сиджу під нашим каштаном сама. Два листочки так і не розлучившись полетіли у вічність, щоб бути разом навіки. Той лист, який подарував мені він...любий лист тепер я молюсь до тебе, бо не має більше в цьому житті до кого молитися. Тебе торкалася рука найкращого в світі чоловіка, найріднішого і найдобрішого, самого коханого і бажаного. Ти став святим....благословляю
“Радість моя, моя мрія, мій сон!
Осінь вже закінчується, закінчується осіннє тепло, полишає нас осіннє сонце... Я відчуваю, що щось станеться, та не можу цього зупинити. Кожної ночі я молю лише би з тобою все було добре, лиш би ти жила і раділа всьому...Нашому каштану, нашим зорям, місяцю, нашій мелодії... Пам’ятаєш, як одного вечора ми гуляли під зірками і поклялись, що будемо щасливі....що будемо найщасливішими в світі людьми. З тобою, я ніби опинився в раю, бачачи твої очі, твою милу посмішку мене переповнює радість, щось таке дуже величне.... Я все зроблю, я віддам життя, лише би ти була щаслива. Кожна моя молитва лише про тебе, а в серці лише ти. Я вдячний всім, що ти люба моя, зі мною всюди....в думках, у снах, у мріях....ти зі мною!!! Я досі не вірю, що маю блаженство бути поряд, і знаю точно, що не заслуговую навіть твоєї хусточки, до якої торкались твої пальчики. Дякую за все!! За твої милі насмішки, за лагідні поцілунки, тепліші від сонця обійми... Дякую за те, що ти є, що є моєю єдиною радістю в житті. Будь ласка ніколи не плач і ніколи не сумуй і щоб твою душу ніколи турбувало горе....я заклинаю.
Дорога моя, якщо зі мною щось станеться, знай я тебе кохав більше за все, все моє серце було заповнене хвалою тобі, молитвами тобі. Ти моя єдина втіха.
Тільки ніколи не горюй, я собі цього ніколи не пробачу.
Люблю
Твій до смерті і після смерті....”
Легенький вітерець заколихав останні листочки на деревах і наш каштан ніби прошепотів: заспокойся серце моє, я завжди буду з тобоюююююююю........
