Кожна нова подія, новина, кожне нове відчуття залишається в моїй душі, в моєму серці на певний час. Одні затримуються там на довго, інші – проходять транзитом. Одні осідають на дні важким тягарем, інші – дарують надії, радість, сподівання, любов, щастя. Але знай, що найзначнішу частину мого внутрішнього світу займаєш саме Ти. Якщо поділити мою душу на радість і печаль, то печалі майже не залишиться, так як Ти – вся моя радість, все моє щастя. І хіба може виникати печаль, якщо поглянути в Твої чарівні очі? Хіба можна сумувати, якщо світить сонце і дарує своє тепло? Ти – сонце. Ти – квітка. Ти – моє життя.
МІЙ АНГЕЛ
І
- Ха-ха-ха! І це ти називаєш "коханням"?! Дівчину, яку перший раз бачиш ти збираєшся запросити на побачення?! Думаєш це все так просто: прийшов, побачив, переміг. Вона навіть говорити з тобою не захоче, як тільки побачить – то зразу втече, подумає, що ти ідіот! Ніяка б нормальна людина зі здоровим глуздом й слухати не стала б твоєї маячні: "кохання з першого погляду", "побачення". Чи думаєш, що ти – всіх на світі наймиліший, найдобріший, найгарніший! Теж мені, Казанова знайшовся. Ха-ха-ха! Ти хоч більше цієї фігні нікому не кажи, бо засміють. Ловелас…
- Ти нічого не розумієш… Вона – найчарівніша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав. Ти ж бачив її – вона, як ангел! І тільки уяви собі: я і вона, вечеря при свічах…
- …номер "люкс" на двох, місячне сяйво її тіла, і ви удвох потонете в палких обіймах, насолоджуючись смаком солодких губ… Романтик хрєнов. Таким як ти зараз нема чого робити у наш час. Багато їх залишилося?
- Кого?
- Кого-кого! Романтиків! Тих, під кого ти косиш. Ти, я так розумію, прихильник ретро-стилю.
- Чого?
- Чого-чого! Того! Я думаю: чи ти справді такий телепень, чи прикидаєшся? Чи може в тебе в голові тільки й думки про ту леді? Напевно останній варіант найточніший. Хлопче, ти мене лякаєш! Треба щось робити, негайно. Викинь ти її із голови, подумай про щось інше. О, ходімо завтра на футбол. Принциповий матч, обіцяють, буде дуже інтригуючий: гра сезону, битва титанів!
- Який матч…
- Принциповий…
- Досить! Я зрозумів. Та нічого не вийде. Вона у мені дуже глибоко – в серці. Те, що я відволічусь на годину, нічого не змінить. Гадаєш, я сам не розумію, що вона не для мене? Вона для красивіших, розумніших, багатших, коротше – для ідеалів...
- …для ідіотів, таких, як ти…
- Але все ж я не можу жити навіть без думки про неї. Вона являється мені в кожному сні, в кожній квіточці я бачу її красу, в кожному промінчику сонця я відчуваю її тепло, в легесенькому вітерці я чую її голос.
- Що ж, бачу я тобі допомогти не в змозі. Але я знаю, де тебе зрозуміють і підтримають.
- І де ж?
- В психлікарні! Ти взагалі втратив голову! Ти бачив ту кралю лише декілька раз, ти навіть не чув її голосу! "В легесенькому вітерці я чую її голос". Отямся, друже! Таких, як вона – тисячі, якщо не мільйони. В тебе все попереду. Зараз гуляй, насолоджуйся життям. Клуби, дискотеки, бари, казино, театри, кінотеатри, стрибки з парашутом, і знову бари, клуби… Все в твоєму розпорядженні.
- А що потім? Знаєш, я вважаю, що одне іншому не заважає. А театри і кінотеатри взагалі для того й треба, щоб піти туди зі своєю дівчиною. Як класно пройтися під весняними зорями, тримаючись за руки з коханою людиною! Ти мені все кажеш, напевно й не усвідомлюючи своєї балаканини. Гадаєш тобі не набридне таке життя, про яке ти мені торочив? Тобі, не зараз, то завтра, захочеться ласки, тепла, того ж самого "номера на двох"…
- За це не переживай. В "номер" можна запросити кого завгодно. І для цього головне не кохання, а капітал.
- Ти вислухай мене. Тобі захочеться розділяти своє щастя із близькою людиною, тобі захочеться довіритись комусь, обійняти кохану. Коли воно, кохання, прийде, то ти відчуєш. Головне бути зі своїм коханням відвертим. Ти даруватимеш їй своє тепло, а отримуватимеш її ласку і все, що я казав раніше.
- А ще даруватиму їй свій час, гроші…
- Який ти придурок! Запам'ятай, є дві речі, які не купиш за гроші: здоров'я і почуття. Справжні почуття не продаються, вони обмінюються, знаходяться. Вони завжди є у наших серцях, душах, в кого де, але вони є…
- Добре, мені по барабану. Краще слухай: пам’ятаєш ти текст давав? Так музика вже готова. Пацанам сподобалась. То як, коли зберемось?
- В суботу – ідеальний варіант…
ІІ
Наша розмова відбувалася у парку під старим каштаном, на обписаній лавці. Ми розмовляли на різні теми, довго не затримуючись на їхньому змісті та сенсі, аж доки мова не дійшла до того, що справді для мене важливе. Мова зайшлась про неї. Ангела, чарівну красуню, яку я зустрів нещодавно.
Я просто ходив весняним містом, яке готувалося до сну після тривалого і сірого дня. Ще зранку, прокинувшись, я відчув, що до вечора має щось статися, причому, щось приємне. Я просто йшов головною вулицею міста додому. Протягом дня я зустрічав сотні знайомих і ледь знайомих облич: привітних, стомлених; очей, які ховалися від світу за темними скляними ширмами. Чому ж із всього того потоку людей мені запам’ятався лише її образ? Дивно… Хоча, що тут дивного! Її стан, її очі задаровували всіх, хто хоч на мить звернув на неї свій погляд. Не знаю, хто, що відчував, дивлячись на неї, а особисто у мене в душі розігрався такий спектакль – Шекспір зі своїми сонетами відпочиває! В мені змішалися всі пристрасті, емоції, переживання. Я не вірив, що одна людина здатна змінити іншим все їх життя, у невідомому напрямі, поки не зустрів її. Але я вірив, що краса, як то кажуть, врятує світ.
Тож ми просто сиділи, розмовляли про те-се, попиваючи холодненьке пиво. День виявився напруженим, тому розмова лилася про все, що тільки можна.
- І все ж, ти мені скажи, мене не полишає цікавість і бажання наставити тебе на вірний шлях: ти справді сподіваєшся справити на неї враження?
- Угу. – Спокійно покачав головою я, ковтнувши пива.
- Чим? Як?
- Ще не знаю. Але в мене все ж є надія, а вона, ти ж знаєш, помирає останньою. Спробую всі способи. Якщо ж не вийде… Але треба все-таки сподіватися на краще. Ти, я думаю, зі мною погодишся.
- Так. Тяжкий випадок. Твій мозок плавиться, сто відсотків! Але, як це не парадоксально звучить, я з тобою згоден, хоча й зовсім-зовсім трохи. Знаєш з чим саме? З тим, що треба сподіватися.
- Ха-ха. Ти що, справді вважаєш, що мені нічого не світить?
- Нє, чого? Тобі світить. Сонце, місяць, лампа. Чувак, спустись на землю! Вона, читай по складах: не для тебе! Повторюю це вже вкотре. Хоча, з іншого боку… Я знаю тебе, ти від своєї думки не відступиш, тож можеш спробувати. А я посміюсь, коли ти прийдеш до мене і скажеш через сльози: "Який же я був тормоз, що не послухав твоїх розумних порад". Та може ти її чимось таки зачаруєш.
- Нарешті! Це єдина правильна думка і найрозумніші слова, які ти сказав за сьогодні.
Ми посміялися, зробили ще по ковтку і перейшли на іншу тему розмови.
- Добре, може підемо у суботу на концерт?
- Знаєш, я все ж не проти. Підемо, відпочинемо, відірвемось одним словом.
- О, тепер я бачу, що хоч пів відсотка твого мозку здатно тверезо дивитися на ситуації.
- Зовсім ні. Просто я доводжу, що якщо хтось тобі й подобається, або в тебе хтось є, це не слугує приводом для того, щоб постійно сидіти і складати плани: вона чекає мене в себе, а в мене інші плани – сьогодні рок-блек-фолк-метал фест. Так що дівчина – це не погано, а дуже-дуже круто!
- Гм, чим далі, тим все більше стають переконливими твої фрази.
- Вітаю.
- З чим?
- В твоєму мозку зародилася друга за сьогоднішній вечір розумна фраза!
- Будь впевнений – не остання! І все ж ти мені скажи, ми трохи відбилися від теми дня, що ти збираєшся робити з твоїм "ангелом"? Хоч скажи, як ти її будеш шукати, адже вона живе в іншому кінці міста. Чи не збираєшся ти туди?
- А чого б і ні? Давай може зі мною? Я проведу тобі екскурсію.
- Що я там не бачив?! А ти, я бачу, чим далі, тим все стаєш відважнішим і… дурнішим. А я вже почав надіятися, що ти взявся за розум і до тебе повернувся здоровий глузд. Все, тобі більше пити не можна.
- Окей. Розслабся! Я пожартував! Я часто бачу її біля універу, тож познайомитися буде невеликою проблемою. Нарешті я почую її голос, нарешті я наближусь до неї, нарешті…
- Добре, романтик, давай до завтра, бо…
Він не доказав, лиш посміхнувся. Ми потиснули руки і розійшлися по домам. Сонце поволі заходило за горизонт. Лагідний вітерець погойдував квіти і листя дерев тихо шелестіло, нагадуючи нам всім про вечір. Весна…
