Висота ця і тисне, і тне, і штовхає повітря.
Воронням зацвіте і знічев’я слізьми заквітча.
Аж допоки вгорі не поб’ються порожні макітри,
І до серця мені не впаде блискавично свіча.
Та розквітне блакить навіть після останнього бою.
Стихне шум шумовинь, і загаситься мливо свічад.
Голубам же розкрилювать прірву одвік голубою.
Тож запалює тишу, запалює тишу свіча.
І до крику ця муза премудра ясного надболю
Зачитає мене по прозрілих високих очах.
І поволі згораючи вслід, я поволі – на волі.
А тоді вже свічу нагорі здоганяє свіча…
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design