Ця зустріч була запланована на третю годину дня. До назначеного часу залишалось півтори години і у Андрія був час прогулятись по ще зовсім незнайомому місту. Погода була чудова. Сонячне проміння, незважаючи на пізню осінь лагідно зігрівало. Прохолодне повітря пахло опалим листям. Та раптом, він відчув ззаду легенькі кроки і дихання прямо в спину. Чиясь важка рука опинилась у Андрія на лівому плечі і він інстинктивно зробив швидкий крок уперед з розворотом. Водночас прямо перед його носом просвистів здоровенний кулак.. Невідомий був високого зросту, широкий в плечах, і видно не сподівався такої реакції. Колишні заняття з айкідо, яким Андрій займався десь близько десяти років тому допомогли йому уникнути першого несподіваного і напевне страшного удару але не давали гарантію того, що цей бій, у разі продовження зможе закінчитись його перемогою. Тому Андрійова підсвідомість моментально вирішила - треба утікати, що він і успішно зробив згадавши свої ранкові пробіжки з прискореннями.
Перебігши вулицю і упевнившись, що його ніхто не здоганяє, Андрій зупинив таксі, яке на його щастя було не зайнятим.
- Ви чимось збентежені? - запитав ще зовсім молодий таксист. На вигляд йому було років 18. Рожеві прищаві щоки і м’який пушок там де мали бути вуса та погляд сором’язливої дівчини ніяк не пов’язувались з його професією, котра вимагає рішучості і якоїсь внутрішньої сили хоча через те, що приходиться їздити в нічний час і возити різних в тому числі і розв’язних, нахальних клієнтів. Андрій промовчав, тому що був не в собі від недавньої пригоди. Він відчував як все його тіло покрилось холодним потом і коліна ледь помітно тремтіли. Через силу стараючись перебороти це тремтіння Андрій сказав, що нічого все нормально і попросив поїхати на вокзал, бо нічого кращого придумати не зміг, тим більше, що у цьому місті він слабо орієнтувався. Перед поїздкою він переглядав декілька раз карту міста, але забув її удома і тепер не міг згадати ні однієї вулиці після пережитого стресу.
Хто це міг бути і навіщо він напав на мене – ламав собі голову Андрій. Можливо це пов’язано із зустріччю. Тоді невже мене заманили в пастку, призначивши зустріч в цьому периферійному містечку.
Ще три дні тому з самого ранку, коли Андрій солодко спав у теплому ліжку своєї холостяцької, однокімнатної квартири, пролунав настирливий телефонний дзвінок. Давній приятель, який колись вчився разом з ним в технікумі електронних приладів, просив терміново приїхати в гості і сказав, що є дуже важлива і тому не телефонна тема.
Андрій знав, що Міша ніколи не кидає слів на вітер і якщо він після п’яти років вирішив зателефонувати і заінтригувати своєю загадковістю то напевне є на те причина. Холостяцьке життя і чергова відпустка, яка мала тривати ще 15 днів посприяли швидкому прийняттю рішенню їхати. Взявши саме необхідне в дорогу і поклавши в невелику сумку, він поїхав на залізничний вокзал, де йому повезло із купейним білетом. Їхати треба було десь біля 12 год. Добре що вночі, і можна поспати.
Виявилось, що у купе було зайнято лише одне місце і його займала досить симпатична молода жінка. Після того, як поїзд проїхав декілька зупинок стало ясно, що більше пасажирів не буде. Спочатку жінка була трохи зажатою, видно не кожен день їй доводилось їхати у двох з незнайомим чоловіком, тим більше в одному купе. Але порозмовлявши з Андрієм деякий час на різноманітні банальні світські теми напруга спала і в блакитних очах загоріли яскраві зірочки. На пухлих красивих губах засяяла щира посмішка і навіть Андрію, який був досить відлюдкуватим стало на душі тепліше, немов би то була його давня знайома, а може і досить близька жінка. Враз на нього наплило бажання заволодіти нею, але природна скромність, яка граничила з боязкістю не дозволила йому навіть зробити будь-який натяк. Згадуючи про це уже після приїзду, він картав себе за нерішучість. Можливо ця жінка чекала, якоїсь пропозиції тим більше її єство видавало згоду, а він послідній осел втратив шанс залишити на згадку щасливі спогади. Пізніше він намагався переконати себе, що може і правильно вчинив, може його чекало би розчарування, можливо стид, хто знає чим би все закінчилось, але проклятий внутрішній голос нахально сміявся з нього - дурачка.
- Приїхали - сказав водій таксі, спустивши Андрія на грішну землю. Пасажир розплатився, замітивши як на губах юнака промайнула ледь помітна крива усмішка оголивши жовтуваті карієсні зуби. Андрій на мить розгублено подивився на нього і розвернувся, щоб йти дальше.
- Стій придурок кінчений - почув за спиною Андрій голос таксиста- це ще не все , ти їхав на не простому таксі а на ексклюзивному і не доплатив дві штуки баксів. Сміливий цей нахаба - подумав Андрій, але побачивши що із машини, котра припаркувалась рядом вийшов той самий кремезний чоловік, від якого він недавно утікав, зрозумів що сміливість тут ні при чому. Тим більше що у руках у молодика виблискувало, щось довге і мабуть залізне. Ніж! - тільки встиг подумати Андрій, як гостре лезо полоснуло його по виставленій інстинктивно для захисту лівій руці. Рука була поранена і з неї почала сочитись і капати на асфальт кров. Наступний удар ножем зачепив праве плече. Перед очима у Андрія все поплило і той удар кулаком в потилицю, що наніс кремезний чоловік оглушив і повалив його з ніг.
Що було дальше він не пам’ятав. До себе прийшов після того, як почув стук у двері. Що зі мною було? – подумав Андрій розглядаючи стіни своєї рідної холостяцької квартири - хто стукає в двері і як я опинився у своєму ліжку, скільки я тут пролежав? І чому біла мене якась гола жінка? Та це ж та сама, що була у купе!!! Все сильніший стук не давав йому зосередитись, крім того сильно боліла голова. Він боязко глянув на свої руки, але нічого крім тоненького шраму не побачив. Відкривати чи ні? - подумав Андрій, але стук перетворився у грім і він побачив, як здригаються і чуть не вилітають з петель двері. Ще мить і якась страшна невідома сила виламає їх. Переборюючи страх він підійшов до оглядової дірки у дверях і побачив з тої сторони Мішу. Так це був його старий приятель, але що він тут робить? І чому він такий великий і сильний. В наступний момент двері не витримали удару і важке дверне полотно вдарило його по носі, благо вони були оббиті м’яким дерматином, що треба сказати ніяк не вплинуло на відчуття болю.
– Ні фіга сєбє- сказав Андрій...
