Кольоровий смарагд у твоєму серці ще блищить… Він переливається всіма гранями, настільки яскравими, що інколи приходилось відійти від тебе подалі, засліплювались мої очі. Але я довго роздивлялась їх, ненароком вгадувала колір кожної грані, які у сукупності створювали твоє почуття і відчуття цього світу, хотіла прийняти на себе хоч частинку того забавного для мене кольору, у тебе він й так бив через край. Іноді, дивилась на них і бачила себе у яскравому світлі; дихала на них, щоб натерти до блиску; очі мої блищали… Але коли притулялась ближче до того камінця, він темнів, окутував себе димом (добре, що не чадним газом, я б не пережила). І мої очі ховались у відповідь десь далеко в душі (вона ж в мене така велика і багата). І більше я не торкалася центру твого володіння бажаннями, так! Не думок…ти завжди забагато думав, був заблокований і відчував щось зовсім інше, іноді так буває, це - хвороба нашого світу.
Згодом я зрозуміла, що то мені марилось…він все-таки був зеленим. ВІН – ще такий невідшліфований, але мав якусь природну привабливість, при наймі мені так гадалось, я вірила, що він міг би бути найліпшим смарагдом, таким кольоровим, все мерехтіло перед очами, як жаль… ВІН тьмяніє сам по собі, навіщо старатися відшліфувати його для себе…Він як штучний, навіть не буду його включати в свою колекцію різнобарвних камінців. Зараз не бачу того цікавого кольору, і того що тягнуло мене до нього, щось пропало… дуже неоднозначне почуття свободи і прихильності.
Тепер для мене ВІН – просто зелений камінчик, який я зустріла випадково на своєму шляху.
