

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	712
Творів:	10694
Рецензій:	16234

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Постмодерн

And The Third Angel Sounded

© Оля BarabOl'ka:) Купріян, 27-10-2007
всім, хто знайомий із укрсучлітом і ще дечим;) присвячується)) У темному-претемному Гавронському лісі по понеділках зустрічаються старі пні. Втім, якщо подумати, не зовсім то й ліс, а такий собі сад, і зовсім не темний, бо саме зараз у ньому цвітуть вишні. І все ж там щопонеділка збиралися такі собі «Старі пні». Колись була ще опозиційна секта «Нові пні», вони зустрічалися по вівторках. «Сьогодні важкий-день-понеділок, чому б не піти?» – подумав я. Один мій знайомий (Денис Чахоткін, більш відомий як Дєн Чахот) обіцяв, що буде «інтєрєсно», навіть можуть «когось спалити». «Вікіпедія» видала цілу сторінку інфи на таких собі «Старих пнів, або Старопеньків», з детальними життєписами й світлинами (в профіль і в анфас) трьох пнів-засновників – Марка Цигикала, Андрія Попсуй-Майстра й Павла Ґанджі-Андибера. Марка я знав особисто, колись ми з ним грали в академічному оркестрі: я – на нервах, він – на гармошці. Про Андрія написано, що він має золоті руки. Павло нібито займається бодібілдінґом і нещодавно взяв золото на всерайонному чемпіонаті серед спортсменів із наднизькою вагою. Вирішив: хлопці путящі, треба сходити. Сьогодні був якийсь особливий понеділок. Привалило достобіса одягнених у простирадла пациків і кобіт. Багато хто притарабанив з собою в’язку хмизу й кілька книжок. Якийсь бородатий дядя гопівської зовнішності сказав, що на порядку денному стоїть вельми болюче питання: доля сучасного українського літературного дискурсу (до речі, слова «дискурс» дядя мені так і не пояснив, треба буде пошукати у «Вікіпедії»). Кілька низькорослих пациків з усіх сил роздмухували вогонь. «Гей ти, Нужнику! Дрова мокрі! Ги-ги», – загиржав бородань. «А в рило?!! Скільки тобі товкти, що Валєт я! Ва-лєн-тін!!!» – весь потік нужниківської нецензурщини вважаю за доцільне не наводити, за бажання можна почитати в тій же «Вікіпедії» (там є стаття про Валєта, автор – якийсь Антон Давидович). Вечоріло… Край неба палав. Хрущі активно почали гудіти над гавронськими вишнями. Краєм ока я помітив, як привид Антонича об’їдав вишневі ембріони. Думаю, зараз приб’ю нафіг членистоногого. Але тут із натовпу вийшов Марко Цигикало. Марко взагалі пафосний хлопака був, а тут іще й тема така, що просторікувати хоч тиждень. Цигикало нібито навіть умився, краватку червону почепив (на піонерську схожа). — Друзі! – Марко відкашлявся. – Сьогодні ми зібралися з вами… в цей погожий день… у цьому сакральному місці… де літають душі відомих українських хрущів… з метою… Коротше, ці сучасні писаки, вони зовсім зажралися. Паплюжать вєлікій і магучій російський язик! Компрометують нашу субкультуру, називаючи нас нехорошим словом «гопи», яке за бажання римується з іще одним нехорошим словом… Оспівують неформалів… і вобще… – Цигикало був знаним ритором, умів витримувати паузу, – спалити її нафіг, цю літературу! — Спалити! Спалити! – почулося з усіх боків. Публіка була в екстазі, запахло одеколоном «Гренуя» і полином. Низькорослі пацики нарешті розклали багаття, й усі гуртом почали водити танок навколо вогнища. Пеньки безжально кидали у вогонь принесені книжки, приспівуючи «Гарі, гарі ясно, чтоби нє погасло!». Догорали андруховичі й забужки, жадани, роздобудьки й кононенки (як потенційно небезпечні субститути Даніели Стіл), карпи й дереші, іздрики й небораки, діброви й оксеники… Всіх пожирало полум’я справедливого пнівського гніву. Хтось хотів укинути Гундорову, але пані Тамара виявилася на диво сильною жінкою, незважаючи на приналежність до слабкої статі. Ледь вихопив недопалок «Капіталу»… Вася Карбюратор отримав опіки третього ступеня, страждав, неборака… Собака Павлов трагічно загинув у нерівному бою за укрсучліт. — Свободу кишеньковим романам! Свободу Даніелі Стіл! Свободу Дар’ї Донцовій! – чулися обурені вигуки. Нам з Антоничем стало бридко. Шкода було вродливої пані Оксани, молодих Ірени й Любка, Собаки Павлова. Скупа чоловіча сльоза скотилася по моїй небритій щоці. Так і просидів цілу ніч, тримаючи в руках недопалок жаданівської книжки й оплакуючи долю того самого невідомого мені слова «дискурс». Пні розійшлися, залишивши по собі купу попелу. Раптом купа почала ворушитися. Звідти вилізла якась дивна барвиста птаха. Обтрусилася, пискнула й полетіла геть. Думаю, якщо ця курка якимось дивом вижила, то не все ще втрачено. Годинник показував пів на шосту. Час на роботу. Треба буде подивитися у «Вікіпедії», що то за пташка.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00951409339905 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

And The Third Angel Sounded

and there fell from heaven a great star (зірка укрсучліту)