I’m burned with desire
But you left me in the rain…
Непомітно лягти з тобою поруч. На сухій траві, вкритій твоєю жовтенькою сорочиною. Знаходити у мовчанні метаморфози вітру. Дивитись, як твої губи, милий, п’ють з пуделка душі моєї блакитну сіль. Розбавлену кількома літрами чебрецю. Роса цілує твої плечі. Коли я бачу небо в твоїх очах. Темне. І синє. Мені хочеться проливати сльози над пустелею миттєвих снів. Гадаю ти ховаєш в долонях пелюстку життєвого міражу. Допоможи мені знайти ключ від таємниці твого серця.
Якщо я змушена піти ось так, то краще б я тебе ніколи не бачила і не знала. Якщо я кожного разу мушу іти просто - ось так. “І не спинити сліз – такі файні були сни...” В наступному житті, коли ми станемо... котами, я, напевне, млосно муркатиму тобі на вушко. Усвідомлення останньої миті. Я обіцяю, що цієї ночі не спатиму, щоб не кликати твого образу до себе. Ми могли б летіти…
Якщо я змушена піти.
Вітер пелюстки змете останні…
