Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2545
Творів: 46140
Рецензій: 90202

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Один світловий день

© Ірина Слободян (Заверуха), 23-10-2007
Світло... Дуже багато мерехтливого світла і, як наслідок, – пробудження.
Ти викарапкуєшся зі сну як з глибокого колодязя. Відчуваєш полегшення з першим променем, що торкається твоїх повік. Але тривога не щезає. Вона зовсім не пасує до того примирення з минулим, про яке ти говориш усім і в першу чергу – собі.
Каву? Ні, мабуть все-таки чай. Зелений іноді пахне рибою, а часом навіть сигаретним димом. Тепла пара зволожує вранішні сутінки і осідає на щоках росою. Ранок не терпить поспіху, поки ти ще не вийшла і не повернула ключ. Клацнув замок і ти вже відчуваєш як пришвидшується життя навколо, як воно засмоктує кожного, хто зачиняє за собою двері.
Так є всюди, але не тут. Мале місто дає час на роздуми і не дозволяє в них надто заглиблюватися. Ти помічаєш, як на іншому боці вулиці хтось махнув рукою і, впізнавши, жестикулюєш у відповідь.
Кілька слів під дрібним дощем – і нічна тривога на деякий час відступає. Але на її місце приходить інша і ти перевертаєш сумочку в пошуках телефону. Наступні у черзі – кишені куртки, джинсів... Невже така необхідність? Адже ти завжди ходиш однією і тією ж дорогою, одним і тим же боком вулиці. Той, кому буде потрібно – знайде... Дев’ять годин без мобільного можна розцінювати як короткометражну відпустку від особистих справ і не завжди потрібних розмов.
Фіксований робочий день. Коли температура на вулиці опускається нижче десяти, починаєш любити ці чотири стіни і залізяку, яка мляво горить за спиною. А особливо – можливість присвятити деякий час читанню купленої за рогом поетичної збірки.

...
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра – звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
Але не любить на плечі руки...
@Ліна Костенко

Світло... Воно ще спалахує на заході і ти постійно оглядаєшся, намагаючись не зашпортатися за стару перевернуту плитку на тротуарі. Майже біжиш – хтось подумає, що втікаєш...
Тобі сьогодні снилися червоні квіти на білій фаті. Непропорційні і неправдоподібно червоні. Ідучи додому ти бачиш святковий кортеж, а на НІЙ – ту саму фату і ти вже знаєш, якою фарбою малюватимеш весільний букет...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5095031261444 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …