Залишаться одна секунда. Пролітає перед очима все життя. Зі всіма його проявами, хорошими.... і незовсім. Та вже нічого змінити не в стані... Бо що таке секунда до кінця...
І отак дивним чином, всього лиш за одну секунду завершується все... Все до чого прагнеш, на що сподіваєшся, до чого йдеш... І немає вже часу на роздуми, на виправлення.
Відразу до голови приходять думки про те, скільки невстигнуто, не зроблено.., скільки твоїх мрій та бажань так і не побачили цей світ..
А люди?.. Сім'я. Друзі. Кохана людина. Чи почули вони від тебе усі слова? Чи знали, як ти ними дорожиш? Як любиш? Щось таки сказати невстиглося. А так хочеться, хочеться щоб вони знали... Щоб ще більше відчули тебе... Адже ти так рідко казав їм про свої почуття. А зараз уже пізно. Бо до кінця лише мить. І змінити щось уже немає часу...
Всі твої злети і падіння уже в минулому. Усі переживання, неприємності. Твої почуття...
Невже отак просто то все може скінчитись? Всьго в одну мить все твоє існування йде в пітьму...
І тоді так хочеться жити. Жага до життя прокидається з шаленою силою. Але навіть її сила не взмозі відвернути це.. Та незважаючи на все, ти намагаєшся вчепитися міцніше, ще міцніше за той маленький обривок твого життя , який залишився в твоїх тремтячих руках. Та на це невистачає часу. Тебе огортає пітьма.
Тепер усе, що зв'язувало тебе з цим світом розривається. Всі ланцюги реальності уже перестають обтяжувати тебе. Все що було раніше таким, здавалося, необхідним тобі, втрачає свій сенс. Тебе ніщо не тримає. Та ти досі не можеш зрозуміти, що тебе більше немає... Світ залишився, а ти пішов... І повернутися змоги вже немає. Та ти ніяк того не розумієш. Бо ж лише одну секунду тому ти був повен життя... А зараз ти... А тебе нема...уже в реальності...
Можливо згодом ти збудуєш для себе світ. Сам. Та про це не судилося дізнатися нікому з нас....
Бо ми живі, а ти МЕРТВИЙ................................
