Процент сумасшедших в нашей квартире
увеличится, если ты не придешь.
С. Сурганова
Так на моїй хаті зійшлися всі апендикси Європи… одесь тут, між вікном і шафою із запиленим дзеркалом. Отак усі, хто втратив батьківщину абощо рано чи пізно приходять протерти рукавами своїх лляних сорочок моє люстро, щоб подивитися, чи є куди йти далі.
Звісно, там щоразу відбивається та сама кімната… Але щось у тім є, бо інакше, я гадаю, не приходили б. Або є ще один варіант... Та я його не знаю.
Відколи моя сусідка в час між курячими котлетами і другим сином створила кілька щільно заселених галактик, мені перехотілося бути чоловіком. Бо синок у неї трохи не вдався… Ну, не те щоб дуже, але все ж таки. Тож творчість справа самітна й виключно одноосібна.
Сьогодні мене викреслили зі списків на отримання другого офіційного імені. Я хотіла бути Зімі.
Моя музика тепла
Від неї не заплачеш
Моя музика тепла
Від неї медовіють очі
Я перша вийшла на вулицю виганяти сонце й протоптувати дороги. Щоб моїм гостям, врешті, було куди йти.
Гресті був першим, хто захотів лишитися й розказати мені про ті місця, де я ніколи не бувала. А він був. Він і зараз десь там – між туманами, чужими мовами, двадцяти п’ятьма лініями підземних доріг найбільшого міста моєї уяви; як равлик без мушлі.
Доріг з кожним днем усе більше. Універсальні розчинники подорожніх.
Зранку, дивлячись у дзеркало, я спочатку кажу «Щасти!» багатьом, а потім «Привіт…» одній собі.
До речі, ще жоден з учених не довів, що музика й дорога – це різні види живих істот.
