- Ватсоне, як давно Ви спiвпрацюєте з Морiартi?
- Отакої, - я аж нiяк не очiкував такого питання.
- Не вдавайте обурення, Ватсоне. Я все знаю.
- Так. Знову Ваш метод. Це правда: ми вчилися з ним в Iтонi. Але ж, Холмсе, розумiєте …
- Догадуюсь. Напевно мерзотник шантажував Вас. Якiсь лiкарськi грiшки. Та пусте. Ми все одно друзi i дамо собi раду.
Холмс пихкнув люлькою. Аналiз продовжувався.
- Я пiдслухав, як мiсiс Хадсон нагадувала Вам пiдготуватися до приїзду Морiартi. З того, з якою нехiттю Ви це вислуховували, я зробив висновок, що головним його спiльником є вона, а Ви – лише знаряддя в їхнiх руках.
- Маєте рацiю, Холмсе. I я готовий покласти своє життя …, - я скочив на ноги.
- Дякую, не треба. Покличте мiсiс Хадсон. Не гаймо часу!
За п’ять хвилин вiн вже стояв в одязi мiсiс Хадсон перед люстром. Саму ж її, нокаутовану Холмсом, я намагався привести до тями нашатирем.
- Добре. В цьому вбраннi Морiартi й усiй його зграї мене не впiзнати.
Вiн вискочив за дверi. Внизу почувся якийсь галас i в кiмнату вiйшов збентежений Морiартi.
- Що з Хадсон, Ватсоне? Вона бiгла, мов навiжена, - почав вiн, але замовк i розгублено подивився на неї, що лежала на пiдлозi.
- Вiн знову втiк! Кличте полiцiю! – викрикнув я.
***
Пiсля допиту мiсiс Хадсон Лестрейд пообiцяв менi, що домагатиметься вiд суддi дозволу на мiй арешт.
- Взялись за старе, пане докторе? Я покладу край Вашим витiвкам з цим божевiльним, - процiдив вiн i гримнув дверима.
Але й це не був кiнець. Сам Повноважний представник Королiвського клубу лiкарiв, професор Морiартi, вирiшив дати менi прочухана.
- Колего, я вже не кажу про лiкарську етику. Я звертаюся до вашої людяностi. Чи припустимо використовувати маячню свого пацiєнта для написання пригодницьких iсторiйок? Чи припустимо провокувати його? Зi свого боку, я присягаюсь Вам, що Вас позбавлять лiкарської лiцензiї, одразу пiсля мого звiту!
Вийшов i вiн. Оговталась бiдолашна мiсiс Хадсон. А я пiшов прогулятися. Холмс зараз в мiсцi, вiдомому лише нам обом: пiд вiкнами Iрен Адлер, нашої попередньої доглядальницi, в яку вiн i досi був без тями закоханий.
Десь за квартал я зустрiв знайомого хлопчика-кур’єра. Нема кращого засобу вiд стресу, як поговорити з дитиною.
- Ей, Генрi, що в тебе в кошику?
- Цуценя, сер. Чистокровний мастiф. Вiддаю всього лише за пiв-гiнеї, сер.
За хвилину щасливий Генрi помчався вiднести нового мешканця на Бейкер стрiт, 221-б (от мiсiс Хадсон зрадiє). А я повторював iм’я собаки, про яке повiдомив мене хлопчина. Власне, саме через iм’я i вiдбулася ця покупка. Баскервiль. Щось таке старовинне, ґотичне.
Я йшов i смiявся.
- Чи припустимо провокувати його? Я ще i не починав!
