Високошановні добродії! Всі ми пам'ятаємо з дитинства ті легенди, які нам розповідали наші бабусі і дідусі про прекрасну богиню, що створила нашу цивілізацію, нашу матір і вчительку. Але, ставши дорослими, ми забули цю легенду, як і інші казки дитинства. Адже ні архіви домашніх дерев, ні університетські мозкові центри не зберігали в собі ніякої інформації про богиню Марі-Анну, чи Марі-Інну, чи навіть Марі-Исью (у різних регіонах).
Але останні відкриття археологів у приполярних областях змушують нас по-новому подивитися на стару легенду. Ви знаєте, там знайдена безліч примітивних неорганічних подоб мозкових центрів, так званих "камп-утерів", продуктів попередньої, первісної цивілізації нашої планети. Древні письмена, зашифровані в цих примітивних пристроях, ясно показують нам, що в історії людства був величезний якісний стрибок. Так звана технічна цивілізація Старої Ери і наша, Ера Біопластики не плавно перетекли одна в іншу, а зовсім навпаки, до Катастрофи - технічна, після Катастрофи - біопластична.
Подумати тільки! Впритул до самої Катастрофи для того, щоб з'їсти біфштекс, потрібно було убити(!) цілу корову, а житлові і виробничі приміщення зводили з мертвого каменю!
Безліч учених намагаються пояснити цей стрибок за допомогою природничонаукових причин, але стара легенда про Марисю чудово пояснює все. Я розумію, зараз мене будуть критикувати і навіть висміювати багато шановних добродіїв учених, але це тільки моя версія, і не більш, а життя покаже, де істина. Серед текстів у цих примітивних "камп-утерах" віднайдений один, котрий я пропоную Вашій зацікавленій увазі. Це історія простої дівчини Старої Ери, якій призначено було стати рятівницею і вчителькою людства в згубний період Великої Зими і після неї. Причому її ім'я разюче нагадує ім'я богині з нашого дитинства. Звичайно, безліч древніх термінів не зрозуміти сучасному слухачу, але я зовсім не редагував цей текст, щоб не спотворити зміст переказу.
З повагою, професор древньої міфології
Бривальского університету континенту Ашія
Стен Кривін
З програми "Світ за тиждень"
рубрика "Це цікаво"
30 червня 804р Нової Ери
Розділ 1 .
Аварія.
Марися прокинулася пізно і солодко потягнулася - ура! Сесія здана, попереду канікули - веселі, безтурботні і нескінченно довгі (як здається на їх початку). Вона зістрибнула з ліжка і глянула в дзеркало - на неї дивилася симпатична дівчина років двадцяти. Носик міг би бути і тонкішим, обличчя надто вилицювате (тяжка спадщина татаро-монгольського ярма!) і рот завеликий. Зате очі гарні, темно-сірі, а якщо надягти що-небудь синеньке, то й очі починали відсвічувати глибокою синявою. Ще в Марисі було густе, злегка кучеряве каштанове волосся, як каже мама, ціле багатство.
«А, достатньо гарна!» - подумала Марися. Тепер снідати і на пляж! Там, напевно, уже товчеться весь колишній клас та інші друзі-знайомі. Марина була довга і худа, і бути б їй "каланчею" і "шваброю", але, слава Богу, мода така вдала для неї пішла, всі схибились на худорбі та дієтах. Марисині подружки їй заздрили - наминає, мама, не горюй, а така худа. Марися і зараз вирішила, що нічого, окрім сковорідки смаженої картоплі її не задовольнить. І вона схопила відро, у якому сиротливо валялися три картоплини, і побігла у підвал, де набрала картоплі і взяла банку вишневого, свого улюбленого, варення. Марися чистила картоплю, наспівувала та поглядала у вікно, де за пишною зеленню абрикосових дерев виднілася мамина установка.
Вони жили в маленькому, чепурному містечку, що виросло за пару років навколо секретного мікробіологічного комбінату. Обоє Марисиних батьків працювали там, мама в лабораторії, а тато - майстром електриків. Предки в Марисі були те що треба, вона дуже любила їх, у неї було щасливе, безхмарне дитинство, безтурботна юність і нічого не передвіщало тих жахливих подій, що повинні були незабаром відбутися. Марися дочистила картоплю і дістала з холодильника величезний шматок сала, рясно посипаний сіллю, поставила його на стіл і тут...
Пролунав оглушливий вибух, у Марисю полетіли уламки скла. Падаючи, вона побачила вогонь і чорні хмари диму замість маминої установки!!! Щось впало на неї зверху і жахливий сморід разом із клубами диму ввірвався у вікно, викликаючи задуху і відключаючи свідомість...
Марися приходила до тями. Вона витала десь у невідомості, де немає верху і низу, немає відчуттів і світла. «Що з батьками, де я?» - думала Марися - «чому темно, адже ж був ранок?». Вона намагалася відкрити очі, але їх начебто не було. Марися болісно напружувалася і намагалася все-таки знайти їх у собі та відкрити. Побачити, потрібно побачити, що навколо! І от їй, нарешті, вдалося відкрити очі. Вона побачила закопчені стіни, завислу на одному цвяху шафку для посуду, якісь обривки, жмути лахміття та наліт сажі на всьому. У вікні продовжував клубочитися дим, але вже тихо і без вогню.
Мама, мила ненька, адже вона точно була там! Марина хотіла заплакати, але не змогла. А тато, він міг бути десь в іншому місці! Марися спробувала підвестися, але не змогла рушити ні рукою, ні ногою - вона їх просто не відчувала. Марися опустила погляд униз. По підлозі кухні валялася картопля упереміж з уламками чашок і тарілок, потім з якоїсь калюжі, що колихалася, стирчала недобита банка з залишками варення. А де ж я? От на цій незрозумілій калюжі каштанове волосся і з нього видніється вухо. І, нарешті, два сірих ока на гнучких стеблинках розміром з олівець, що стирчали прямо з волосся, глянули одне на одне. Це продовжувалося декілька секунд, поки свідомість Марисі сприймала побачене, а потім очі на стеблинках упали безформними ганчірочками, і на калюжі Марисиного тіла відкрився величезний, нелюдський, тремтячий рот і пронизливо та жалібно заверещав. Добре, що Марися цього вже не бачила, вона знову занурилася в рятівне безпам'ятство...
Марися знову витала десь у просторі, але внизу під собою вона бачила себе ту, котрою стала. Марися розглядала цю жахаючу картину відсторонено, без страху і без емоцій, начебто це просто дурне кіно. Калюжа з її колишнього тіла була напівпрозора, крізь не шкіру, а тонку, немов гумову плівку були видні якісь ущільнення, жилочки, кісточки, але все це розмите і желеподібне. Калюжа мала майже правильну форму млинця з виїмкою там, де в кутку стояла тумбочка. Під калюжею і прямо в ній виднілися осколки посуду, картопля, варення й інше сміття. Калюжа легенько тремтіла, і щось там усередині неї відбувалося - якийсь майже осмислений рух. Начебто ця калюжа, що була Марисиним тілом, була самостійна і зараз була зайнята тим, що намагалася якось відновити хоч якісь із своїх функцій. Із середини калюжі стирчало волосся, але воно частково потонуло в калюжі, очей на ніжках не було, а вухо самотньо стирчало як і раніше. Все, ні рук, ні ніг, ні обличчя...
- Ну, ні фіга собі - подумала Марися. Дороге тіло, а як з тобою таким можна жити - де руки, ноги, голова?
- Е.. оце… як його - белькотіло тіло у відповідь - так довбонуло мутагеном, що мало не здалося. Тільки от зараз я змогло абияк дихання налагодити, а то ледве ми з тобою, Марися, не померли. А руки, ноги - це дурниці, це ми запростяка! Ось, будь ласка!
І по краях калюжі в двох місцях почало смикатися і пульсувати сильніше, висунулися два маленькі млинчики, вони випустили по п'ять відростків, схожих на товстих гусениць з пародією нігтів на кінцях - усе це безформне, тремтяче і без кісток.
- Ну, тіло, так не піде, це ж пародія на руки, мені такі не потрібні! У тебе, що, зовсім уже немає інформації про те, яка я була до катастрофи?
- Чому немає - відповідало тіло - я все пам'ятаю, у мене все записано є!
- Так зроби мене знову такою, яка я була раніш, і всі проблеми!
- Так, звичайно, це можна - загугнявило тіло - але потрібно багато, це…як його, їжі, це… енергії, і довго це буде.
- Ну, їжі повно - от тобі відро картоплі, банка варення.
- Мало буде, ще потрібно.
- Так це ж кухня!!! Он у шафках крупи, цукор. На столі сала ціле кіло в мисці стоїть, воно калорійне.
- Так я ж дістати не можу!
- А ти вирости собі яке-небудь щупальце і дістанеш.
- А, це можна.
І тіло почало вирощувати щупальце. Воно звалило миску на себе і почало енергійно смикатися, плюхкатися і чавкати.
- Ну, ти тут займайся поки-що - сказала Марися - а я посплю. І свідомість її заснула...
-і-і-і-
....Марися отямилася від відчуття моторошної спраги. Пити, пити - просила кожна клітинка її тіла. Вона піднялася з підлоги і відкрила водопровідний кран. Побіг тонкий струмок води і Марися почала жадібно пити. Випивши з піввідра води, Марися, нарешті, згадала про катастрофу, про загибель батьків і гірко заплакала. Вона, похитуючись, вийшла з будинку. Був сонячний день, але їх чудесне, зелене містечко перетворилося в смердюче пожарище. Руйнувань було не багато, але зелень цілком зникла, і все було засипано жирною сажею і якимось чорним слизом.
Нікого не було видно. Марися почвалала до комбінату в надії знайти тата. Біля прохідної стояла швидка допомога, і люди в протигазах вантажили в неї ноші. Біля них на землі, накриті простирадлами, лежали люди. «Загиблі!» - подумала Марина. Вона підбігла до нош і хотіла відкинути простирадло, але до неї підскочили санітари і відтягли її вбік . "Там мій тато!!!" - кричала Марися, але її посадили в машину і начепили протигаз. Хтось лаявся по телефону - "Нехлюї чортові в охороні!!! Так, так, дівчисько зовсім ціле, хто пропустив її на об'єкт!!!" По дорозі в лікарню вона крізь сльози слухала розмови санітарів:
- Та, тут постраждали тільки від вибухів, а мутаген весь за вітром пішов на селище.
- А там такий жах - люди не покалічені, а якісь безформні, хтось ще схожий на людину, а хто медуза медузою.
- Деякі взагалі розтеклися калюжею - лопатою від підлоги відскрібали.
- Вони живі, живі!!! Навіщо лопатою, вони живі!!! - закричала, забилася в істериці Марися і знову знепритомніла .
Опритомніла вона в лікарні, добре накачана всякими заспокійливими засобами, без сліз, без емоцій, без думок і без спогадів. Та так і краще. Їй повідомили, що батьки її загинули в перші хвилини катастрофи й останки їхні не виявлені. Записали адресу бабусі і незабаром відвезли її туди, у село Наддніпрянка
