Кожного, зазвичай сірого ранку, ти прокидаєшся з відчуттям обов'язку, провини, байдужості чи взагалі без ніякого відчуття. Насилу чистиш зуби, потай заздрячи бобреві з реклами, потім вариш каву, що більше нагадує тирсу,
тоді з відчуттям того ж таки обов'язку (байдужості?) їдеш на роботу.
В маршрутці тебе вітають перші ранкові запахи перегару, орбіту без цукру, орбіту з цукром, парадонтозу, поту, квашеної капусти, незмитої сперми, кави з перегаром, сільських немитих бабок, квашеної капусти з парадонтозом, парфумами "Саша" і "Николай", орбіту з цукром і незмитої сперми, потом сільських бабок і вареними яйцями, коровами, гречкою, маком та насінням між зубами. І ти вже просто починаєш медитувати, падаєш в нірвану від світу цього, від людей і запахів цих (а найсмішніше те, що кожна людина вважає, що вона сьогодні гарно вмилась, гарно пахне і гарно виглядає!), бо вибір в тебе невеликий- можна ще йти пішки в інший кінець міста, при цьому терплячи ще більшу дозу запахів вихлопних газів, підвалів, смітників, дешевих їдалень, піцерій, дорогих супермаркетів, інших супермаркетів, секондхендів, випраної білизни, невипраної білизни, лотків з пресою, інших лотків, цигаркового диму, іншого диму, вокзалу, собак, котів, бомжів, інтелігентів, гламурників, панків, зів'ялого листя, зів'ялої молодості...
Усвідомлюючи власу лінивість, ти все-таки їдеш, бо пішки ти б не дійшов. За 10 метрів до фірми, в якій ти прцюєш (існуєш?), ти б звернув направо, до найближчого кавового автомату, але це ж треба, навіть він ще спить, бо шо, роботи- не люди? Без всякого здивування ти б купив пива в совковому ганделику і пошвендяв би в парк, по дорозі до якого жваві двірнички та двірники розчищали б перед тобою дорогу, щоб ти без перешкод дійшов парку, і не зламав ноги об хрустке бите скло та хрустке помаранчеве листя...
