Змій лежав на пеньочку і мрійно ніжився... Погода видалася на славу! Сонечко лагідно світило із-за хмар і можна було нарешті погрітися... Поруч ліниво повзала комашня. "ДрібнОта" - подумав Змій. Він тільки-но почав зручно вмощуватися на поверхні теплого м'якенького пенька, як поруч щось затріщало у кущах... "Хто б це?" - стривожився Змій, - "Зарано для візитів...".
На галявину вийшла Олениха... Сторожкі очі оглядали галявину. Звісно, вона помітила Змія на пеньку, але, чомусь, і не думала лякатися!
"Вона..." - подумав Змій. "Моя Оленка, тільки Вона не злякається свого Змія..."
"Нарешті..." утішилася Олена, - "Як довго я сюди йшла... Він зовсім не змінився. Все такий же молодий і самовпевнений :) Скільки пройшло часу! Як довго я чекала цієї зустрічі! Останньо навіть купила чудові червоні туфельки! Вони були такі граційні! Ах, як я у них виглядала!" - Олена сумно подивилась на свої ноги - граційні копитця зовсім не пасували до червоних туфельок...
"Вона зовсім не змінилась" - подумав Змій, - "Все така ж граціозна! Яка була у нас остання зустріч! Ніхто і ніколи так не радів моїм вибрикам! Якими щасливими і закоханими очима вона дивилася на мене! Що я тільки не витворяв тоді! Моя Оленка сприймала усе, як належне, і ніжно поглядала на мене зеленими оченятами..."
"Ох, яких казок він мені понарозказував! Скільки ми напланували! Навіть підняти демографічну ситуацію у країні! Казкар! Тільки я могла у таке повірити... З тих пір у мене виросли не тільки вуха, а ще і роги... Недарма я стала оленихою... Колись він кликав себе оленеводом... :)" - з такими думками Олена підійшла до пеньочка і нагнулася... "Як давно я не чула цього аромату. Моя "Ейфорія" так і не вивітрилася із його лацканів..." Шорсткий і солоний язик Олени торкнувся ніжної шкіри Змія. Він затремтів і солодко потягнувся...
"Вміє вона мене завести... Яких тільки небилиць я їй колись не розказував, а тільки моя Оленка уміла усе сприймати так, як я цього хотів. Вона і зараз мене кохає! Ех! Я, таки, ще ого-го!" подумав Змій і на його ніжній голівці заблищала маленька золота корона...
"Ця корона блищить, як мої сльози" подумала Олена, продовжуючи пестити свого Змія.
Змій вигинався від задоволення. Ніжний трем проходив по його тілу і він не витримав... Змій торкнувся Олени, обхопив її струнку ногу і прудко виповз Олені на спину. Олена напружилась, солодко потяглася, аж захрумкотіли кісточки на спині... "Ох, мій любий... Які ніжні Твої доторки..." Олена граційно випрямила хвостика...
Змій прудко заповз під хвостика і відчув, як ніжна плоть обхопила його тіло. Потужні обійми із наростаючою пульсацією обхопили його і....
Іванко прокинувся... Солодко потягся у ліжку... "Це ж треба! Таке наснилося..." Він подивився на мобільний "Четверта ранку! Пора будити Оленку... Ні, хай ще поспить, моя соня..." Іванко глянув на календар "О, сьогодні Юра! Ще встигну купити квитки ув Одесу! Уявляю, як здивується і зрадіє моя Оленка! Тільки вона уміє так дивуватися і радіти моїм вибрикам... Її зелені очі такі.... Встаю, іду за квитком.
Пора!"
