Поїзд розхитувався мов у лихоманці і заколисував своїми маятниковими рухами, вводячи пасажирів у стан загального гіпнозу: четверта година – межа ночі і світанку – найкращий час для демонів, що випробовують задрімавши одна у одної на плечах душі.
Присівши на лаву, де відпочивало тіло дівчини, свідомість якої блукала у коридорах химерних снів про рожеве небо, він сам пірнув у атмосферу напівсна і відчуття теплої істоти поруч себе.
Несумисна близькість ніг і спини, жар і запах іншої статі проектували в уяві картинку ніжного припадання і п’янких обіймів спільного часобуття бік о бік. Жевріюче світло, спалахи нічних станцій вихоплювали з темряви незворушні обличчя з застиглими гримасами відкритих уві сні ротів і капаючої слини.
Спочатку він ковзнув рукою по її стегнам, прагнучи просочитися крізь тканину її джинсів і спіднього до першотворного життя, що могло бути відгороджене від нього перепоною з рожевих трусиків, які обтягували її сідниці.
Збуджена чутливість нервових закінчень прочитувала на текстурі тканини шви і катонові нитки, що в’язали одяг до купи. Він мріяв, щоб піт на його долонях обернувся сірчаною кислотою і звільнив пружне тіло від пут непотрібних речей. Розум перетворювався на кисіль, а тремтячі пальці завмирали в польоті над озером нескінченного бажання.
Тильною стороною руки досяг ззаду міжніжжя „сплячої красуні”, яка звернулась калачиком, і відчув особливе тепло. Зір, який на час став рентгенним досягав найніжніших частин її лона, водночас найуразливіших і солодких. Кожну секунду його проймав страх бути викритим зіщуленими очима пасажирів або надто сильним натиском, що міг розбудити володарку втіх і вона заспана, охриплим голосом зчинила б галас і йому б довелося прийняти на себе кару суспільного гніву. Його б вигнали з того тихого раю, в який він випадково потрапив, як квартирний злодюжка поки господаря не було дома. Він вже почав мацати всі найцінніші речі, випробувати їх красу і досконалість, притискати і приміряти їх до себе, як речі, що сам не маєш але хочеш здобути задарма.
Проте вона лежала незворушно. Її соковиті і молоді форми манили тисячами тваринних покликів. О, ці божественні сіднички, персиковий проділ, які були так близько від нього.
- Візьми їх, візьми, візьми, – гуло в його голові.
Ця ніжка з вузькою ступнею вдягнута в смугасту шкарпетку, де кожен пальчик рухався сам по собі, як маленьке перелякане мишеня. Десять маленьких тонковусих і мокроносих мишенят, яких хотілося розцілувати одне за одним.
- Поцілуй! Поцілуй! Поцілуй!
Спокійне дихання його супутниці все більше укріплювало його віру в безкарність і він нахабно ішов наосліп, не боячись розплати, підло користуючись моментом.
Можливо в той самий момент уві сні вона бачила прекрасного херувима, який пестив її і показував дорогу до Едемського саду, з прекрасним обличчям і добрими очима – вона вже не хвилювалась за свою душу. Тіло вона лишила внизу на грішній землі, на поталу цим нікчемним людям, які так часто одержимі хіттю тварин, які хочуть мати те, що їм не належить.
Він не хотів осквернити вхід до царства недоторканої краси, він хотів притулити вухо до брами і почути як ангели шепочуть між собою і їх медові голоси сповнюють душу спокоєм. Хвилювання, напруга, самозречення для панування єдиної форми відчуття світу – доторку і притиску захопило настільки, що він перетворився на оголений нерв і хвиля екстазу пройшлася тілом, зупинилася між його ніг і змокріла плямою на джинсах.
Лише потім закралася підозра „Що коли вона не спала?”. Якщо її злякані очі спрямовані в темінь розуміли що відбувається, але вона не в силах була противитись скута власним соромом і далі прикидалась сплячою. А може заклякла від колючого жаху вона чекала, що хтось або щось завадить його діям.
„Чи відчувала вона приємність? Чи хотіла б відчути це РАЗОМ?”
Він виходив з туалету з твердим наміром розбудити її ...
