Сьогодні я зрозуміла, що загубила свій записник з віршами. і ще я розумію, що не пам ятаю навіть четвертини з них, розумію, що його мені не повернуть, тому що, звісно, я не підписала його своїм справжнім іменем. і, взагалі, я цілий день ігнорую той факт. але чомусь хочеть плакати, і ще, тільки не смійтеся, хочеться до мами, я вже її цілий рік не бачила. от бачите, я вже в такому віці, що можу обійтися без неї. і взагалі, день сьогодні препаскудний, і все не так, і в мене нічого не виходить. і справді починаю вірити, що ні на що я не здатна. хоча - стоп. те, що нас не вбиває, - робить нас сильнішими. а завтра вранці мені просто бракуватиме коричневого зошита, коли я куритиму на балконі з ранковою кавою, і вірші полізуть у голову. не забувайте, це не художній твір. це просто так...
